Особливості та характерні риси Процесів глобалізації на порозі 21 століття - конспект - Международные отношения, Рефераты из Международные отношения
Guzeev_anton
Guzeev_anton11 июня 2013 г.

Особливості та характерні риси Процесів глобалізації на порозі 21 століття - конспект - Международные отношения, Рефераты из Международные отношения

PDF (624 KB)
136 страница
971Количество просмотров
Описание
Samara State University of Economics . Конспект лекций по предмету Международные отношения. Актуальність теми. Кінець 20 століття залишиться в пам’яті людства епохою великих сподівань, які частково збулися, а частково ...
20баллов
Количество баллов, необходимое для скачивания
этого документа
Скачать документ
Предварительный просмотр3 страница / 136
Это только предварительный просмотр
3 страница на 136 страницах
Скачать документ
Это только предварительный просмотр
3 страница на 136 страницах
Скачать документ
Это только предварительный просмотр
3 страница на 136 страницах
Скачать документ
Это только предварительный просмотр
3 страница на 136 страницах
Скачать документ
?????

2

ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ ТА ХАРАКТЕРНІ РИСИ ПРОЦЕСІВ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ НА ПОРОЗІ 21 СТОЛІТТЯ 8

1.1. Що означає глобалізація? 8 1.2. Глобальні проблеми сучасності. 15 1.3. Причини та рушійні сили глобалізації. 17 РОЗДІЛ 2. ГЛОБАЛІЗАЦІЯ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ 36

2.1. Транснаціональні корпорації та прямі іноземні інвестиції як основа глобалізації. 36

2.2. Основні напрями глобалізації та її показники. 56 2.3. Глобальна економічна система. 70 2.4. Негативні наслідки глобалізації. 96 РОЗДІЛ 3. ГЛОБАЛІЗАЦІЯ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ ТА

ПРОБЛЕМИ УКРАЇНИ 103

ВИСНОВКИ 111

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 116

ДОДАТКИ 121

3

ВСТУП

Актуальність теми. Кінець 20 століття залишиться в пам’яті

людства епохою великих сподівань, які частково збулися, а частково не

реалізувалися. Протягом найближчих років доведеться побачити в якій

мірі ці сподівання були обґрунтовані. Особливої уваги заслуговує

питання про те, чи судилося збутися мрії про глобалізацію сучасного

світу, про вільний господарський обмін між регіонами, єдиний

інформаційний простір і домінування в світовому масштабі принципів

гуманістичного соціального устрою.

На межі двох тисячоліть в житті практично всіх держав світу

центральне місце займають глобальні економічні, фінансові та валютні

проблеми. Вони значною мірою впливали на розвиток всіх країн планети

і в період Першої та Другої світових війн, і у роки Великої Депресії, і

міжнародних валютних криз.

І все ж до кінця 20 століття всілякі економічні та екологічні

глобальні катаклізми, що призводили до серйозних порушень

економічного зростання і рівноваги в світовому масштабі, значно

посилили міжнародний вплив на кожну державу щодо формування

власної економічної політики. Протягом другої половини 20 століття

відбувалося постійне підвищення рівня взаємозалежності та інтеграції

країн, їх регіоналізації для вирішення спільних завдань. Головне на

сьогодні для світового співтовариства – збереження миру,

соціально-економічного добробуту, забезпечення міжнародного

економічного порядку, який базується на лібералізації, відкритості

економіки, вільній торгівлі та співпраці між державами. Тому дуже

важливим на сьогодні є визначення того, яким же чином впливає

глобалізація на світові економічні процеси та на процеси, що

відбуваються всередині кожної країни. І досі не зрозуміло, що ж що ж у

4

кінцевому рахунку глобалізація несе країнам – загрозу чи нові

можливості? Очевидно, і те й інше.

Можна сказати, що тенденція ця загалом не нова, процес, який ми

називаємо “інтернаціоналізація господарського життя”, йде вже не один

десяток років. Все так. Але саме в останні роки кількісні зміни, що

накопичувалися протягом досить довгого періоду часу призвели до

якісного стрибка, до нового статусу економічного життя загалом, до

нового змісту навіть такого, здавалося б, самоочевидного, поняття, як

“національна економіка”. Для прикладу можна послатися на статтю в

“Уолл Стріт Джорнел” під заголовком: “Міф, який називається

“Зроблено в США”[13], яка була надрукована ще в 1991р. Автор наводить

дані, що відносяться до галузі промисловості, серцевини американської

національної економіки - автомобілебудуванню. Виявляється, що з 10 250

долл., які автомобільна компанія “Дженерал Моторс” отримує за продаж

в США автомобілю марки “Понтіак”, всього 4000 долл. потрапляє в її

власне розпорядження. Інше йде за кордон у вигляді оплати за поставлені

частини або виконані послуги: 3000 долл. - в Південну Корею, 1850 долл.

- в Японію, 700 долл. - в Німеччину, 400 долл. - в Сингапур і Тайвань, 250

долл. - в Англію, 50 долл. - в Ірландію. Так де ж дійсно зроблена ця

автомашина, чи лише в США або фактично у всіх перерахованих країнах?

Напевно, точніше було б вказати не тільки США, а й інші країни,

які брали участь в її створенні. Згодом, можливо, так і буде, як це

відбувається зараз, коли японська марка “Соні” позначається на

предметах, що були зібрані або зроблених в країнах Південно-Східної

Азії або Західної Європи. Вже з’явилися пропозиції відмовитися від

звичних слів “Зроблено в такій-то країні” і перейти до формули

“Зроблено в такій-то компанії”.

Дійсно, глобалізація економічної діяльності є однією з головних

тенденцій в розвитку сучасного світу, що величезний чином впливає не

5

лише на економічне життя, але й тягне за собою політичні (внутрішні і

міжнародні), соціальні і навіть культурно-цивилізаційні наслідки. Ці

наслідки все більше відчувають на собі практично всі країни і серед них,

звичайно, Україна, яка цілком усвідомлено, активно і цілеспрямовано

рухається в напрямку інтеграції в світову економіку. Тому аналіз цього

всесвітнього процесу має не лише теоретичне, але і суто практичне, і

причому надзвичайне важливе, значення для України, для її

зовнішньоекономічної, а в більш широкому значенні - всієї економічної

політики.

Розробленість. Тим часом процес глобалізації, що розгортається в

його сучасних формах переважно в останні півтори два десятиріччя з

особливою силою таїть в собі досить велику кількість непорозумінь і

протиріч, стає предметом гострих дискусій в академічних і ділових

колах, на міжнародних форумах, де нерідко стикаються самі різні, часом

прямо протилежні думки, оцінки, прогнози. Сьогодні досить важко

знайти більш модну та дискусійну тему, ніж глобалізація. Про неї

говорять та сперечаються вчені, політики, бізнесмени, релігійні діячі,

журналісти. Предметом жвавих дискусій є майже все – що таке

глобалізація, коли вона розпочалась, як вона співвідноситься з іншими

процесами суспільного життя, які будуть ї наслідки. Проблеми і

перспективи сучасної людської цивілізації, що інтенсивно

обговорюються на межі 21 ст. і третього тисячоліття, на одному рівні з

питаннями науки, техніки, культури, стилю життя, в чималій мірі

обертаються і навколо проблем економічної глобалізації.

Як і відносно інших термінів, що широко застосовуються, начебто

загальновизнаних і цілком зрозумілих, тут накопичилось чимало далеко

не безперечних думок, що вимагають критичного аналізу.

Термін “глобалізація”, який епізодично використовувався з кінця

60-х рр., вперше став центром концептуальних побудов в 1981 році

6

американським соціологом Дж. Макліном, який закликав “зрозуміти

історичний процес посилення глобалізації соціальних відносин і дати

йому пояснення” [6]. До середини 80-х рр. концепція глобалізації була

вже настільки поширена, що М.Уотерс писав :”Подібно до того, як

основним поняттям 80-х був постмодернізм, ключовою ідеєю 90-х може

стати глобалізація, під якою ми розуміємо перехід людства у третє

тисячоліття”. В цей же період основні термінологічні аспекти були

розроблені Р.Робертсоном, який у 1983 році виніс поняття “glabality ” в

назві однієї зі своїх статей, в 1985 дав детальне тлумачення терміну

“globalization”, а в 1992 р. виклав основи своєї концепції в спеціальному

дослідженні. З початку 90-х рр. кількість книг і статей на цю тему почала

збільшуватися в геометричній прогресії, і на сьогодні переважна

більшість економістів вважають, що господарська глобалізація є

найважливішим соціальним процесом кінця 20 століття, хоча і визнають,

що перехідний період буде надзвичайно важким [5].

Безперечно вітчизняних та російських авторів також не обходить

проблема глобалізації. Серед російських науковців можна назвати таких

як доктор економічних наук, директор Центру досліджень

постіндустріального суспільства, заступник головного редактора журналу

“Свободная мысль” (Росія) Владислав Іноземцев; доктор історичних наук,

професор Віктор Кувалдін; доктор економічних наук, директор

Всеросійського науково-дослідницького інституту зовнішньоекономічних

зв’язків Ігор Фамінський та багато інших. Серед українських авторів

особливо приємно відмітити викладачів нашого інституту доктора

економічних наук, професора Антона Філіпенка; доктора економічних

наук Олександра Рогача; а також секретаря Ради з питань спеціальних

економічних зон Віктора Письмака, які досліджують питання, чому

процес глобалізації так активно набирає обертів останніми роками і які

негативні наслідки вони будуть мати для України та світу в цілому.

7

Варто відзначити фахівців з Інституту світової економіки та міжнародних

відносин докторів економічних наук О. Білоруса, Д. Лук’яненка, Д.

Гончаренка, Ю. Мацейко, О. Скаленко, які займаються

фундаментальними дослідженнями глобальних трансформаційних

процесів.

Об’єкт та сфера. Об’єктом дослідження в моїй роботі стали

сучасні світогосподарські зв’язки та процеси, які сьогодні відбуваються в

світовій економіці у зв’язку з активізацією процесів глобалізації. Щодо

предмету,то ним можна вважати національні економіки країн світу та

з’ясування того, яким саме чином глобалізація впливає на них. В своїй

роботі я розглянула характерні риси та особливості розвитку процесів

глобалізації та регіоналізації на порозі 21 століття, яким чином ці

процеси впливають на світову економіку і на економічні процеси, що

відбуваються в Україні.

Основною метою роботи було намагання розкрити складні та

суперечливі процеси, тенденції та наслідки світових економічних

трансформацій; яким чином глобальні процеси в світовій економіці

впливають на економіки розвинутих країн та країн, що розвивають і хто в

кінцевому підсумку залишиться у виграші. Значне місце в роботі займає

аналіз причин та рушійних сил глобалізації, а також її основи -

діяльності транснаціональних корпорацій. Крім того, на мою думку,

аналіз процесів глобалізації був би неповним, якби в роботі не було

приділено певної уваги проблемам неподільності розвитку глобальної

економіки та екологічним проблемам. Також, частково я торкнулась

негативних наслідків глобалізації, оскільки ми не маємо права нехтувати

ними, які є характерними не лише для глобалізації, а для будь-якого

процесу, що відбувається в світі. Входження кожної країни в умовах

глобалізації у наступне тисячоліття вимагатиме від неї проведення

серйозних політичних, економічних та культурних реформ. Ключовим

8

фактором успішної реалізації запланованих програм буде формування

людини, здатної до ефективної роботи в межах інформаційного

суспільства. Україну чекають нелегкі, але цікаві роки трансформації та

адаптації, і в результаті – достойне входження країни і світове

співтовариство 21 століття.

Розділ 1. ОСОБЛИВОСТІ ТА ХАРАКТЕРНІ РИСИ ПРОЦЕСІВ

ГЛОБАЛІЗАЦІЇ НА ПОРОЗІ 21 СТОЛІТТЯ

1.1. Що означає глобалізація?

Глобалізація світової економіки складна, багатоаспектна

проблема, що постійно породжує численні наукові дискусії і тому на

сьогодні вона не має простого і однозначного тлумачення. За цим

поняттям переховується велика кількість явищ і одночасно протікаючих

процесів, а також проблем, які торкаються всього людства і які прийнято

називати глобальними проблемами сучасності. Семантично це поняття

пов’язане з англійським словом “Globe” (земна куля), яке не залишає

шансів на існування іншим термінам іншого семантичного коріння типу

“мировизация” (рос.) або “мондиалізація” (фр.). З множини вимірювань

поняття глобалізації можна виділити два найбільш очевидних [ 13 ].

1. Загальнопланетарний масштаб інтернаціоналізації

світової економіки як логічний результат взаємодії національних

економік, які постійно розширювались, коли ця взаємодія набула

вигляду транснационалізації, тобто їх взаємного проникнення і

переплетіння.

2. Універсалізація або гомогенізація економічного

життя, яка під впливом обміну знаннями, людьми, товарами,

культурними цінностями і т.п. все більш тяжіє до єдиних

стандартів, принципів і цінностей.

9

Сьогодні термін “глобалізація” отримав виражене емоційне

забарвлення. Одні вважають, що це корисний процес, що має ключове

значення для розвитку світової економіки в майбутньому, і що він

неминучий і необоротний. Інші ж відносяться до нього вороже, навіть зі

страхом, вважаючи, що глобалізація веде до збільшення нерівності між

країнами й у їхніх межах, породжує загрозу зростання безробіття і

зниження рівня життя та служити гальмом на шляху соціального прогресу.

Дуже важливо визначити шляхи, що відкривають усім країнам можливість

користуватися плодами процесу глоблізації, зберігаючи при цьому

тверезість в оцінці його потенціалу і ризиків.

Глобалізація справді відкриває найширші можливості для

всесвітнього розвитку, однак темпи її поширення нерівномірні [56,65].

Процес інтеграції у світову економіку відбувається в деяких країнах

швидше, ніж в інших. У країнах, що зуміли досягти інтеграції,

спостерігаються більш високі темпи зростання і скорочення бідності.

Політика зовнішньої орієнтації принесла динамізм і процвітання значної

частини Східної Азії, цілком перетворивши цей регіон, який 40 років тому

знаходився в числі найбідніших у світі. У свою чергу, підвищення рівня

життя створило можливості для розвитку демократії і просування вперед у

рішенні таких економічних питань, як захист навколишнього середовища і

поліпшення умов праці.

На відміну від цього, для багатьох країнах Латинської Америки й

Африки, що проводили в 70-і і 80-і роки ХХ століття політику внутрішньої

орієнтації, були характерні застій чи спад економіки, зростання бідності і

високі темпи інфляції, що стали нормою. У багатьох випадках, особливо в

Африці, проблеми збільшувалися через несприятливий розвиток зовнішніх

умов. Після того як ці країни змінили свою політику, рівень їхніх доходів

почав зростати. В даний час відбувається процес їхньої трансформації.

Необхідно сприяти збереженню цієї тенденції, а не спробам переломити її, і

10

це стане найкращим способом сприяння економічному зростанню, розвитку

і скороченню бідності [59, c. 1-2].

Кризи, що вибухнули в країнах з перехідною економікою, у 90-і роки

ХХ століття, із всією очевидністю продемонстрували, що можливості, які

відкриваються глобалізацією не застраховані від небезпек, які пов’язані з

нестійким рухом капіталу, а також із загрозою соціальної, економічної й

екологічної деградації, яка породжується бідністю. Це, однак, не є

підставою для відмовлення від наміченого курсу. Навпаки, усі зацікавлені

сторони, як у країнах, що розвиваються, так і в країнах з розвинутою

економікою, і, зрозуміло, інвестори, повинні відгукнутися на це готовністю

до перегляду політики з метою побудови міцної економіки і надійної

світової фінансової системи, здатних забезпечити більш швидке зростання і

скорочення бідності.

Як допомогти країнам, що розвиваються, особливо найбіднішим, у

подоланні відставання? Чи веде глобалізація до посилення нерівності, чи

вона може допомогти у викорінюванні бідності? І чи правда, що,

інтегруючись у світову економіку, країни неминуче піддаються

нестабільності? Ці та інші питання висвітлюються в наступних розділах.

Економічна «глобалізація» являє собою історичний процес, що є

результатом новаторства людей і технічного прогресу. Цим терміном

називають усе зростаючу ступінь інтеграції країн в усьому світі, обумовлену

насамперед торговими і фінансовими потоками. Іноді під ним мається на

увазі також рух людей (праці) і знань (технологій) через міжнародні

кордони. Глобалізації властиві також більш широкі культурні, політичні й

екологічні параметри.

У своїй основі глобалізація не таїть нічого загадкового. Цей термін

став широко використовуватися починаючи з 80-х років ХХ століття у

відповідь на прогрес у технологічній області, що дозволив спростити і

прискорити проведення міжнародних операцій, пов’язаних як з торговими,

11

так і з фінансовими потоками. Він означає поширення за межі національних

кордонів тих же ринкових сил, що вже протягом багатьох сторіч

пронизували всі рівні господарської діяльності людей, будь то сільські

ринки, промислові підприємства в містах чи фінансові центри [65, c. 2-3].

Ринки сприяють зростанню ефективності завдяки конкуренції і

поділу праці - спеціалізації, в результаті якої люди і країни можуть

зосереджувати свої зусилля над тим, що їм вдається найкраще. Глобалізація

ринків відкриває додаткові можливості для виходу країн на нові і більш

широкі ринки в усьому світі, а це означає розширення їхнього доступу до

потоків капіталу, технологіям, більш дешевому імпорту і більш широким

експортним ринкам. Однак ринки не обов’язково є гарантією того, що

блага, принесені підвищенням ефективності, дістануться усім без винятку.

Країни повинні виявити готовність до проведення необхідної політики, а у

випадку найбідніших країн може знадобитися підтримка з боку

міжнародного співтовариства.

На думку ряду аналітиків, 100 років тому глобалізація світової

економіки була нітрохи не меншої, ніж зараз. Однак на відміну від того часу

сьогодні значно зріс ступінь розвитку і глибина интегрованості

комерційних і фінансових послуг. Найбільш разючим прикладом цього є

інтеграція фінансових ринків, досягнута завдяки сучасним засобам

електронного зв’язку [17, c. 37-39].

У ХХ сторіччі спостерігався безпрецедентне зростання економіки,

яке знайшло своє вираження в майже п’ятикратному збільшенні світового

ВВП на душу населення. Однак темпи цього росту не були постійними:

найбільший ріст відбувся в другій половині сторіччя, у період стрімкого

розвитку торгівлі, що супроводжувались торговою, а також (як правило,

трохи більш пізньою) фінансовою лібералізацією. На рис. 1.1. 20 сторіччя

розбите на чотири періоди.

У період між двома світовими війнами світ повернувся спиною до

12

інтернаціоналізму - чи глобалізації, як ми тепер його називаємо, - і країни

замкнулися в межах своїх економік, відкотившись до протекціонізму і

всеосяжного контролю за рухом капіталу. Це стало одним з найважливіших

факторів руйнівних наслідків періоду 1913–1950 років, протягом якого

темпи росту доходу на душу населення зменшились нижче 1%. Протягом

другої частини сторіччя зростання доходу на душу населення перевищувало

2%, незважаючи на безпрецедентні темпи росту населення, причому

найшвидших темпів він досяг у період післявоєнного економічного бума в

промислово-розвинутих країнах [59,65].

Рис. 1.1. Зростання доходу ( середньорічна % зміна ВВП на душу

населення). Джерело: International Monetary Fund, 2000

Історія ХХ століття характеризується вражаючим ростом середнього

доходу, однак очевидно також, що цей прогрес був нерівномірним.

Збільшився розрив між багатими і бідними країнами, так само як і між

імущими і незаможними верствами населення в межах країн. Для

13

найбагатшої чверті світового населення ВВП на душу населення зріс

протягом сторіччя приблизно в шість разів, а у випадку найбіднішої чверті

цей ріст склав менш трьох разів (рис.1.2.).

Нерівність рівнів доходів, безумовно, збільшилась. Однак ВВП в

обрахунку на душу населення не дає повного уявлення про процеси, що

відбуваються.

Рис. 1.2. Рівні доходів (ВВП на душу населення, дол.США). Примітки:

Низький дохід; Дохід нижче середнього; Дохід вище середнього; Високий дохід.

Джерело: IMF, World Economical Outlook, May 2000.

Глобалізація, як і її основа інтернаціоналізація, відбувається на

двох рівнях. Перший рівень - це рівень стихійно-ринкового протікання

глобальних процесів, в основі яких лежать постійні і знайомі нам з курсу

загальної теорії пошуки виробниками способів мінімізації витрат через

14

використання механізму порівняльних витрат і побудова нових комбінацій

спеціалізації, з уточненням, що виробниками тут стали ТНК. Іншими

словами, це рівень ринкових механізмів, що стали глобальними. Другий

рівень - це рівень міждержавних форм, що компенсують втрату або

обмеженість можливостей з боку держави регулювати стихійно-ринкові

прояви глобалізації. Обидва рівні були причиною появи цілої гами

інституціональних утворень, серед яких лідерство, безумовно, належить

ТНК.

Одна з новітніх тенденцій останнього часу в області глобалізації -

це фінансова глобалізація, свого роду “фінансизація” світової економіки

[4, c.74-76]. У чому тут справа?

На етапі транснаціоналізації інтернаціоналізованих процесів

виникають виробничі комплекси, національна приналежність яких

починає долати державні кордони. Ці комплекси інтегруються в могутню

торгово-індустріальну транснаціональну систему, в якій лідируюча роль

переходить від торгового і промислового капіталу до фінансового

капіталу. Отримуючи прибуток з всіх країн світу, ТНК досить швидко

нагромадили резерви валют, які сьогодні в декілька разів перевищують

резерви всіх центральних банків світу разом узятих. Зрозуміло, що багато

які ТНК не відмовляються отримати прибуток на обмінних валютних

операціях, на операціях з корпоративними цінними паперами або на

ринках державних позик. Це породжує загрозу глобальної фінансової

нестабільності, жертвами якої стали, наприклад, в 1998 р. багато які

азіатські країни. Про небезпеку глобальної фінансової нестійкості

свідчить наступне авторитетне висловлювання: “Глобалізація стала

однією з самих драматичних подій останніх років. Більше за трильйон

доларів бродить по світу щодня в постійних пошуках максимального

прибутку. Цей потік капіталу не тільки відкриває безпрецедентні

можливості отримання прибутку (або понесення збитків). Він відкрив

15

світ для операцій на глобальному фінансовому ринку, який залишає

тільки обмежену автономію навіть самим могутнім країнам відносно

процентних ставок, обмінних валютних курсів або іншої фінансової

політики”[15].

Таким чином, розвиток світової економіки, починаючи з останньої

чверті XX ст., складається під зростаючим впливом глобальних або

загальносвітових проблем. Виникнення цих проблем очевидний вияв

глобалізації всесвітнього господарства, що протікає в конфліктній,

проблемній, суперечливій формі.

1.2. Глобальні проблеми сучасності.

Хоча перед людством стоїть безліч завдань різного масштабу і ха-

рактеру, з них можна виділити групу глобальних проблем, на що ще в 60-і

роки XX ст. звернули увагу такі визначні економісти, як О. Тоффлер, Д.

Медоуз, П. Кеннеді та ін.: обмеженість ресурсів, перенаселення планети,

порушення екологічної рівноваги, інтернаціоналізація госпо дарського

життя, політики, науки, культури, розвиток науково-техніч ного прогресу,

глобальна комп’ютеризація тощо [34, c.40-42].

Галузь економічної науки, яка займається ключовими планетарни-

ми проблемами сучасності і майбутнього людської цивілізації, одержа ла

назву “глобалістика”. У сферу інтересів цієї галузі науки входять

проблеми світового характеру, які або зачіпають інтереси широкого кола

держав чи навіть усього світового співтовариства, або ж ті, що вимага ють

рішучих дій на основі колективних зусиль з метою усунення за гальної

загрози або запобігання регресу в умовах життя людей.

Глобальні проблеми торкаються всього людства, торкаючись

інтересів і долі всіх країн, народів і соціальних прошарків, вони

16

призводять до значних економічних і соціальних втрат, а у випадку

загостреня можуть загрожувати самому існуванню людської цивілізації,

вони вимагають для свого рішення співпраці в загальнопланетарному

масштабі, спільних дій всіх країн і народів. Серед глобальних проблем

частіше за все фігурують проблеми світу і роззброєння, екологічна,

демографічна, енергетична, сировинна, продовольча, використання

ресурсів Світового океану, освоєння космічного простору і деякі інші.

Уважний погляд на них дозволяє помітити, що глобальні проблеми тісно

взаємопов’язані, зокрема, енергетична і сировинна проблеми

співвідносяться з екологічною, екологічна з демографічною,

демографічна з продовольчою і т.д. Тому аналіз цих проблем, не кажучи

вже про пошуки шляхів їх вирішення, являє собою складну наукову

задачу. Підходи до аналізу причин виникнення самого кола цих проблем,

наслідків і шляхів їх дозволу постійно видозмінюються.

У 90-і рр. склалася приблизно наступна класифікація глобальних

проблем.

1. Політичні і соціально-економічні проблеми (збереження

світу і запобігання ядерній війні, обмеження гонки озброєнь і

роззброєння, стійкість розвитку світової спільноти).

2. Проблеми, пов’язані з природньо-економічним розвитком

(екологічна, енергетична, сировинна, продовольча,проблема

збереження клімату, проблеми Світового океану, і т.д.).

3. Соціальні проблеми (міжнаціональні конфлікти, проблеми

демографії, питання культури, освіти і охорон здоров’я).

4. Змішані проблеми, виникнення і невирішенність яких

таїть загрозу масової загибелі людей (військові і регіональні

конфлікти, злочинність, техногенні катастрофи, стихійне лихо).

5. Наукові проблеми (освоєння космічного простору,

довгострокове прогнозування в різних областях і інш.).

17

Варто ще раз зазначити, що в розумінні, класифікації і ієрархії

пріоритетних глобальних проблем відбуваються істотні зміни. Деякі

автори вважають, що на першому місці серед глобальних проблем як і

раніше залишається питання запобігання ядерній війні, інші на перше

місце ставлять екологічну проблему, треті - демографічну, продовольчу

або проблему подолання відсталості розвитку ряду країн світу [13, c.

10-15].

Очевидно, що всі ці проблеми можна назвати пріоритетними,

оскільки всі глобальні проблеми стосуються виживання людства. Вони

породжені різними чинниками, поява яких пов’язана передусім з

інтернаціоналізацією господарського життя. Тому глобальні проблеми є

об’єктом досліджень в області світової економіки, соціології, права,

біології, географії, екології, океанології і інш. Сьогодні почала

розвиватися геоглобалістика, яка пропонує вивчення проблем на трьох

послідовних рівнях - глобальному, регіональному, на рівні країни.

Загострення загальних для всього людства глобальних проблем

посилює необхідність узгоджених дій для їх вирішення, необхідність

спільного вироблення оптимальних варіантів розвитку. Світова спільнота

може протистояти цьому виклику лише об’єднавши зусилля і ресурси, бо

розв’язання глобальних проблем вимагає величезних витрат. За деякими

оцінками щорічні витрати на розв’язання глобальних проблем повинні

складати приблизно один трлн. долл. Знайти такі значні кошти досить

складно, зараз людство не має в своєму розпорядженні таких коштів,

оскільки на кінець 90-х рр. річний світовий валовий продукт склав

близько 30 трлн долл. Тому можливості розв’язання глобальних проблем

залежать від визначення їх пріоритетності при розподілі фінансових

коштів.

Таким чином, саме ці питання вимагають особливо пильної уваги.

Глобальні проблеми не можна вирішити швидко і на рівні окремих країн.

18

Необхідний єдиний міжнародний механізм їх вирішення і регулювання,

визначення міжнародних правових і економічних норм. Великі надії в

розв’язанні глобальних проблем покладаються на ООН, МВФ, CОТ,

регіональні і галузеві організації, які мають великий досвід координації

міжнародних зусиль, використання ресурсів, регулювання міжнародних

економічних відносин.

1.3. Причини та рушійні сили глобалізації.

Що стосується причин і рушійних сил глобалізації світової

економіки, то в основі цього явища лежать декілька чинників, що

відносяться до ведучих сфер сучасного життя [13, 14].

По-перше, це економічний чинник. Величезна концентрація і

централізація капіталу, зростання великих компаній і фінансових груп, які в

своїй діяльності все більше виходять за межі національних кордонів,

освоюючи світовий економічний простір.

По-друге, політичний чинник. Державні кордони поступово

втрачають своє значення, стають все більш прозорими, дають все більше

можливостей для свободи пересування.

По-третє, міжнародний чинник. Динаміка глобалізації пов’язується

з датами великих міжнародних подій. Так, називають три такі віхи, що

стимулювали процеси глобалізації. Це, передусім, конференція

Європейських співтовариств в Люксембурзі в 1985 р., яка прийняла

Європейський акт (набрав чинності в 1987 р.), що проголосив чотири

свободи в міжнародному русі товарів, людей, послуг і капіталу.

Далі, це конференція ГАТТ в Пунта-дель-Есте в 1986 р., що відкрила

Уругвайський раунд переговорів (про зниження тарифів і інших обмежень в

торгівлі).

І нарешті, це возз’єднання Німеччини і ліквідація СЄВ і

19

Варшавського пакту.

Серед причин, що прискорили процеси глобалізації колишній

(протягом багатьох років) міністр закордонних справ ФРН X. Д. Геншер

надає важливе значення закінченню “холодної” війни і подоланню

ідеологічних розбіжностей між Сходом і Заходом, які не лише розколювали

Німеччину і Європу, але і торкалися так чи інакше й інших частин світу.

По-четверте, це технічний чинник. Засоби транспорту і зв’язку

створюють досі небачені можливості для швидкого поширення ідей,

товарів, фінансових ресурсів.

По-п’яте, суспільний чинник. Послаблення ролі традицій,

соціальних зв’язків і звичаїв сприяє мобільності людей в географічному,

духовному і емоційному значенні.

По-шосте, лібералізація, дерегулювання ринків товарів і капіталу

посилили тенденцію до інтернаціоналізації економічної діяльності [26,

c.69-71] .

Перше питання, яке виникає в зв’язку з цим, звучить так: в якій мірі

ми дійсно маємо справу з новим явищем, а не просто з новим дзвінким

словом, вказуючим, по суті, те ж саме, що вже давно називалося

“інтернаціоналізацією господарського життя” і використовувалося для

характеристики розвитку міжнародних економічних зв’язків ще в кінці XIX

- початку XX ст.? Про це вже йшла мова вище. Але тим часом можна

зустріти твердження, що сама по собі глобалізація аж ніяк не нове явище.

При цьому робляться посилання навіть на Древній Рим, під егідою якого

знаходилася велика частина античного світу, на ганзейське об’єднання в

середні віки і комуністичне рух, який кинув лозунг: “Пролетарі всіх країн,

єднайтеся!”. Новим, з цієї точки зору, представляються лише нинішні

масштаби цього процесу, який вперше прийняв дійсно всесвітній,

глобальний характер.

Останнє твердження справедливо, але вирішальне значення мають не

20

кількісні, а якісні параметри.

У чому ж перебувають ці якісно нові межі, чим відрізняються вони

від того, що відбувалося в цій області 100 років тому? Ці відмінності

справді вражають.

Варто почати з того, що раніше міжнародні економічні зв’язки

розвивалися переважно в рамках колоніальних імперій (британської,

французької, німецької, голландської, фактично і американської), що

сформувалися до того часу і лише потім між самими метрополіями.

Сучасні процеси глобалізації розгортаються передусім між

промислово розвиненими країнами і лише у другу чергу захоплюють

країни, що розвиваються (в минулому в більшсті - колоніальні володіння)

[6, c. 41-43].

Головною формою інтернаціоналізації господарського життя

тривалий час була міжнародна торгівля, а точніше, торгівля між

метрополіями і колоніями у вигляді обміну готових виробів на колоніальні

аграрно-сировинні товари.

А як йде справа зараз? І основні напрямки і товарний склад

міжнародної торгівлі істотно змінилися: переважаюче місце зайняв

товарооборот між найрозвинутішими країнами, а його товарне наповнення

складають машини, обладнання, науковоємкі, високотехнологічні предмети

і інші готові вироби. За своїм змістом це переважно не міжгалузева, а

внутрішньогалузева торгівля, заснована на внутрішньогалузевій

спеціалізації окремих країн.

Далі основою глобалізації стала інтернаціоналізація не обміну, а

виробництва, інституціональною формою якого виступають

транснаціональні корпорації. Міжнародна торгівля як така значною

частиною реалізує процеси спеціалізації і кооперування або в рамках однієї

і тієї ж ТНК (між її головним підприємством і філіали в інших країнах або

між різними філіали), або з іншими ТНК, або між ТНК і звичайними

21

компаніями різних країн. В основі цієї торгівлі все частіше лежать не разові

комерційні операції, а довгострокові виробничі зв’язки на базі відповідних

альянсів, угод про співпрацю і т.п. Ця загальна тенденція, хоча і в меншій

мірі, простежується і в економічних зв’язках з участю країн, що

розвиваються, а також країн з перехідною економікою[29, 30].

Абсолютно нове явище, характерне для сучасних процесів

глобалізації, - становлення і прогресуюче зростання фінансових ринків

(валютних, фондових, кредитних), що величезним чином впливають на всю

сферу виробництва і торгівлі в світовій економіці [4, c.74-75].

Але головне полягає в якісній зміні всієї фінансової сфери і її ролі в

міжнародному економічному житті. До недавнього часу фінансові ринки

передусім обслуговували реальний сектор економіки: тут здійснювалися

платежі, розрахунки, надавалися короткострокові (для покриття

недостатньої ліквідності) і довгострокові (інвестиційні) кредити,

мобілізувалися необхідні для цього сектора фінансові ресурси на ринках

цінних паперів (облігацій як боргових зобов’язань і акцій як титулів

власності). Поступово, однак, особливо у 80-90-і рр., ця сфера стала

набувати багато в чому самодовліючого, самостійного значення. Це

перетворення, яке призвело до її величезного кількісного зростання, сталося

внаслідок тих широких можливостей для чисто фінансових, спекулятивних

і страхових операцій (і внутрішніх, і міжнародних), які пов’язані з цією

сферою. Ці можливості ще більш розширилися з появою в 70-80-і рр. нових

фінансових інструментів і операцій - так званих похідних цінних паперів

(деривативів), насамперед ф’ючерсів і опціонів [2].

В цих умовах міжнародна фінансова сфера, яка є “слугою”, стала

мати все більший вплив на “господаря”, фінансовий “хвіст” став частково

управляти економічною “собакою” [13, c.34]. Фінансова криза, що почалася

в Південно-Східній Азії восени 1997 р., наочно продемонструвала цю нову

ситуацію: 1) роль фінансових ринків, що колосально зросла і 2)

22

глобалізацію цих ринків, що далеко зайшла: саме тому події в Азії тут же

позначилися на таких же ринках - а звідси і на економіці в цілому - в Європі

і в США.

Множаться скарги, звернені частіше за все у “відкритий космос”, з

приводу того, що “глобальна інтеграція фінансових ринків набуває все

більшої і великої сили, підриваючи національну экономічну, грошову і

фіскальну політику”. А президент Франції Ж.Ширак назвав спекулятивні

операції на міжнародних фінансових ринках "СНІДом нашої екноміки” [59,

c. 2].

Тим часом на такі операції припадає приблизно 90% щоденних

валютних операцій і тільки 10% обслуговують зовнішню торгівлю. У

зв’язку з цим фінансові ринки називають іноді “економікою казіно”,

причому в цю гру вже втягнулися і такі солідні організації, як пенсійні

фонди. У цей час на кожний долар або фунт стерлінгів, зайнятих в

міжнародній торгівлі, доводиться 8-9 таких же одиниць в чисто

фінансовому обороті.

В умовах нинішньої, інноваційної стадії світового розвитку,

заснованої на науково-технічному прогресі, однією з рушійних сил

глобалізації стає міжнародний обмін технологією [35].

І ще один наслідок НТП: на новій технічній базі докорінно змінилися

транспортні і комунікаційні умови світової економіки, так важливі для

розвитку міжнародних зв’язків. Автомашини, авіація, контейнерні

перевезення, комп’ютерні мережі, оптико-волоконні лінії і космічний

зв’язок незмірно розширили можливості для переміщення на будь-які

відстані людей і товарів, а також для міжнародного спілкування.

У сучасних умовах величезне значення для всієї світової економіки і

особливо її міжнародного сектора придбала інформація - економічна,

фінансова, політична, науково-технічна. Зі зростанням масштабів

економічної діяльності, з розширенням загальних рамок світових ринків -

23

товарних, фінансових, фондових, інтелектуальній власності, ринків послуг,

компаній і інвестиційних проектів для прийняття рішень, особливо

середньострокового і тим більше довгострокового характеру, потрібний все

більший обсяг різноманітної інформації. Процеси глобалізації охоплюють і

цю специфічну галузь. Виникає не тільки швидко зростаючий світовий

ринок інформаційних технологій, але й ринок міжнародної інформації (різні

бази даних), яка сама по собі стає цінним, дорогим товаром, і притому

таким, що швидко псується і потребує постійного оновлення і поповнення.

Нічого подібного, звичайно, не було раніше.

Процеси глобалізації по своєму значенню і наслідкам не

обмежуються лише економічною сферою. Вони впливають і на інші

сторони людського суспільства: культуру, мораль, життєві цінності,

мистецтво, політичні і соціальні уявлення і установки мільйонів людей. У

системі глобалізованної економіки під егідою ТНК знаходяться і засоби

масової інформації: телебачення, можливості якого з появою супутникового

зв’язку безмежно розширилися, видавнича діяльність, кіно- і

відеовиробництво і багато що інше, навіть спорт (під час першості світу по

футболу в червні 1998 р. стали говорити і писати про “глобалізацію

футбола”, маючи на увазі залучення до цієї гри все більшого числа країн

(африканських, арабських і інш.).

Ще одна нова суттєва обставина. Глобалізація сьогодні

супроводиться іншим, у відомому значенні аналогічним за своїм змістом,

але суперечливим їй процесом, а саме: регіоналізацією економічної

діяльності.

Це, так би мовити, глобалізація в обмежених масштабах, що охоплює

групу країн, що створюють об’єднання, в яких відбуваються велика або

менша лібералізація торгівлі, рух капіталу і людей в рамках відповідного

інтеграційного угрупування.

В останні два десятиріччя XX ст. спостерігалося зростання інтег-

24

раційних процесів у світі, у ході яких багато країн ставало все більш

взаємозалежними й починали вести пошук вирішення проблем, що ви-

ходять за межі національних. Ці прагнення до спільного вирішення гос-

подарських завдань, до об’єднання зусиль по подоланню труднощів ре-

гіонального чи глобального характеру привели ще у першій половині XX ст.

до створення кількох десятків міжурядових та неурядових органі зацій. У

другій половині XX ст. їх кількість почала стрімко зростати й становила

близько 3 тис. З їх ростом виникла й нова хвиля регіональ них торгових

угод. Внаслідок у другій половині XX ст. виник так зва ний “новий

регіоналізм”[47].

Першим представником регіоналізму нового типу було Європей ське

Співтовариство (ЄС), що виникло більш як 45 років тому і яке з 1993 р.

отримало назву Європейський Союз (ЄС). Його створення дало поштовх

першій хвилі регіоналізму нового типу, який почав розпов сюджуватися по

всьому світові. Майже на два десятиліття цей процес загаснув, і його

відновлення почалося лише у середині 1980-х років. У процеси нової

регіоналізації включилися майже всі “головні діючі” особи на планеті.

Канада, Мексика та США сформували Північноаме риканську зону вільної

торгівлі (NAFTA). США також ініціювали по яву “Підприємства

американської ініціативи” (EAI - Enterprise for the American’s Initiative),

кінцевою метою якого було створення вільної тор гової зони на території

Північної й Південної Америки. В Азії почала успішно діяти Асоціація

держав Південно-Східної Азії (ASEAN), ство рена у 1967 р., яка включила у

себе Азіатський банк розвитку (AsBD), інші союзи та об’єднання.

Подібні процеси мали місце й на інших континентах. Країни

Латинсь кої Америки створили декілька регіональних об’єднань. Серед

перших у 1960 р. були створені Латиноамериканська асоціація вільної

торгівлі (LAAFT), яка об’єднала 10 країн Південної Америки й Мексику, а

та кож Центральноамериканський спільний ринок (CACM), у який ввійшли

25

5 країн Центральної Америки. У 1973 р. сформувався Карибський спільний

ринок (CCM), до якого ввійшло спочатку 4 острівні держави, а через рік він

приєднав до себе ще 9 держав. У 1980 р. виникла Лати ноамериканська

асоціація інтеграції (LAIA), на базі якої у 1990-і роки було створено

Спільний ринок країн Південної Америки (MERCOSUR) [34].

Перша хвиля регіоналізації, яка продовжувалася з 1960-х до сере-

дини 80-х років, оформлювалася у вигляді пактів між країнами, що роз-

вивалися, або у вигляді додаткових угод, які дозволяли цим країнам брати

деяку участь у діяльності Європейського Співтовариства.

Друга хвиля регіоналізації, яка сформувалася протягом двох ос-

танніх десятиліть XX ст., різко відрізнялася від першої. США надали їй

активну підтримку, і вона здійснювалася на більш широкій основі й в

умовах, коли існувало значно менше перешкод у торгівлі, ніж раніше. На

цьому етапі країни, що розвиваються, почали демонструвати своє

пріоритетне бажання співробітничати з країнами першого світу, а не

об'єднувати зусилля з країнами третього світу.

Розглядаючи хід регіоналізації на межі двох століть, дуже важли во

одержати відповідь на питання, чи є зміцнення трьох економічних блоків

(“триполярний світовий устрій”), центрами яких стали ЄС, Японія та США,

загрозою для багатосторонньої торгівлі та джерелом широкомасштабних

конфліктів? Можливо, світ може знайти відповідь у розгортанні діяльності

СОТ, здатної ув’язати у єдине ціле три могутні регіональні угруповання, і у

цьому випадку буде виправда ним вислів Б. Франкліна про те, що “жодна

нація не була зруйнована торгівлею”.

Важливо також відповісти на питання, чи дає регіоналізація якісь

переваги країнам, що розвиваються? Адже вони у більшості своїй ма ють

досить ліберальні торгові режими. Існує також небезпека, що ре гіоналізація

може порушити підвалини вільної торгівлі, що так важко впроваджувалися,

через використання регіональними блоками практи ки нетарифного

26

регулювання. На думку спеціалістів, регіоналізм на початку XX ст., а також

відразу після Другої світової війни, представ лений кількома блоками, був

корисним у тому розумінні, що на тому етапі міжнародного поділу праці

саме блоки були здатні шукати комп роміси й досягати скорочення чи

усунення існуючих торгових перешкод шляхом переговорів, для того щоб

прискорити створення світової сис теми вільної торгівлі.

Однак спеціалісти відмічають, що регіоналізація приховувала у собі

чимало пасток. Одна з них полягала у тому, що регіоналізм виявив себе

повільним й менш ефективним, ніж система багатосторонньої торгівлі [46].

Це підтверджує хоча б той факт, що ЄС вже більше 40 років йде до

побудови єдиного ринку.

Другим недоліком є те, що регіоналізм не в змозі дати більш пози-

тивні результати, ніж система багатосторонньої торгівлі. Прикладом може

бути угода між Мексикою та США про захист авторських прав.

Незважаючи на факт підписання цієї двосторонньої угоди, Мексика була не

здатна забезпечити адекватний захист права на інтелектуальну власність,

оскільки країна, яка розвивається, значно відстала від найбільш передової в

технологічному плані країни світу з багатьох соці ально-економічних

показників.

Одним з інтелектуальних питань, яке постійно обговорюється, особ-

ливо в останні два десятиліття, є питання про те, які ж переваги одер жують

країни, що беруть участь у регіональних блоках. Це стає ще більш

актуальним у зв’язку з тим, що у межах світової торгівлі торгові бар’є ри

значно знижено, і тому преференційна лібералізація всередині регіо-

нального об’єднання може дати лише дуже незначний результат. Таким

чином, переваги участі у регіональних угрупованнях закладені в інших

потенціальних можливостях блоків.

Одна з найбільш важливих привабливих сторін такої участі визна-

чається можливістю “імпорту” організаційного менеджменту в галузі

комментарии (0)
Здесь пока нет комментариев
Ваш комментарий может быть первым
Это только предварительный просмотр
3 страница на 136 страницах
Скачать документ