Системний підхід до вивчення міжнародних відносин. - конспект - Международные отношения, Рефераты из Международные отношения
Guzeev_anton
Guzeev_anton11 июня 2013 г.

Системний підхід до вивчення міжнародних відносин. - конспект - Международные отношения, Рефераты из Международные отношения

PDF (772 KB)
93 страница
453Количество просмотров
Описание
Samara State University of Economics . Конспект лекций по предмету Международные отношения. Системний підхід до вивчення міжнародних відносин. Термін Міжнародні відносини (МВ) з'явився після ІІ Світової війни, але ще д...
20 баллов
Количество баллов, необходимое для скачивания
этого документа
Скачать документ
Предварительный просмотр3 страница / 93

Это только предварительный просмотр

3 страница на 93 страницах

Скачать документ

Это только предварительный просмотр

3 страница на 93 страницах

Скачать документ

Это только предварительный просмотр

3 страница на 93 страницах

Скачать документ

Это только предварительный просмотр

3 страница на 93 страницах

Скачать документ
???? ?????????? ? ????????

(с) Alena ASher Boytzun Deax Din@r Dicky Drozd Eugene GW Leha Light Novdima Striker Tamara Vika Yarri

1

2. Системний підхід до вивчення міжнародних відносин.

Термін Міжнародні відносини (МВ) з'явився після ІІ Світової війни, але ще до цього періоду Бентам (ІІ половина XVIII - початок XIX ст.) використовував цей термін для визначення спілкування між державами. Міжнародні відносини - це сукупність економічних, політичних, культурних, правових, ідеологічних, дипломатичних зв'язків і взаємовідносин між народами, державами і системами держав, економічними та політичними організаціями на міжнародній арені.  Системний метод - був започаткований з 20 років ХХ ст. Міжнародна система (МС) -

суть цієї системи складає взаємодію окремих держав, які є її складовими елементами. Існує багато типологій МС, але в основні їх лежать наступні критерії:

кожна система має свої типи контролю; структура МС - співвідношення елементів системи та засіб організації елементів

системи; Одним з головних принципів функціонування МС є прагнення держав отримати

контроль над поведінкою інших акторів МС. Контроль базується на розподілі сил та ресурсів між її акторами. Наслідком нерівності держав є міжнародна стратифікація з притаманною їй фактичною нерівністю держав.

Стратифікація: 1. Наддержава

 здатність до масових руйнувань планетарного масштабу;  здатність впливати на умови існування всього людства;  неможливість поразки від іншої держави або коаліції держав, якщо до її складу

не входить інша супердержава; 2. Велика держава

 істотний вплив на світовий розвиток;  вплив обмежується одним регіоном або сферою відносин на рівні регіону;

3. Середні держави  мають вплив в найближчому оточенні;

4. Малі держави  вплив в оточенні не значний, але мають національні засоби для захисту

незалежності; 5. Мікро держави

 не здатні захистити свій суверенітет національними засобами; Три типи контролю:

а) імперський - єдина держава контролює решту (сучасна епоха); б) біполярний тип контролю - дві наддержави контролюють та регулюють взаємовідносини

в межах своїх сфер впливу (Холодна війна); в) баланс сил - три або більше держав контролюють дії одне одного за допомогою

дипломатичних маневрів, зміні союзів та відкритих конфліктів (Європа віденської епохи);

Відокремлюють три структурних виміри МС: 1. Конфігурація співвідношення сил, що відображає існування центрів сили:

а) монополярна; б) мультиполярна; в) біполярна;

2. Ієрархія акторів; 3. Гомогенність - відображає ступінь згоди що існує у акторів відносно тих чи інших принципів та цінностей (Віденська система); та гетерогенність.

В основі традиційно історичного підходу полягає використання поняття МС для визначення етапу у розвитку МВ в той чи інший період.

(с) Alena ASher Boytzun Deax Din@r Dicky Drozd Eugene GW Leha Light Novdima Striker Tamara Vika Yarri

1

3. Типи контролю за міжнародною системою.

Кожна система має свої типи контролю. Одним з головних принципів функціонування міжнародних систем є прагнення держав отримати контроль над поведінкою інших акторів міжнародної системи.

Контроль над МС базується на розподілі сил та ресурсів між її авторами. В історії МВ існують 3 типи контролю: 1. Імперський – єдина держава контролює решту. Притаманний до сучасної епохи. 2. Біполярний тип контролю. Дві держави регулюють взаємовідносини в межах своїх сфер впливу (холодна війна). 3. Баланс сил – три або більше держав контролюють дії одна одної за допомогою дипломатичних маневрів, зміни союзів та відкритих конфліктів (Європа віденської епохи).

4. Структура міжнародної системи.

Стратифікація: 1. Наддержава

 здатність до масових руйнувань планетарного масштабу;  здатність впливати на умови існування всього людства;  неможливість поразки від іншої держави або коаліції держав, якщо до її складу

не входить інша супердержава; 2. Велика держава

 істотний вплив на світовий розвиток;  вплив обмежується одним регіоном або сферою відносин на рівні регіону;

3. Середні держави  мають вплив в найближчому оточенні;

4. Малі держави  вплив в оточенні не значний, але мають національні засоби для захисту

незалежності; 5. Мікро держави

 не здатні захистити свій суверенітет національними засобами; Відокремлюються три структурні виміри міжнародних систем:

1. Конфігурація співвідношення сил, що відображає існування центрів сили (монополярна або мультиполярна, біполярна). 2. Ієрархія авторів. 3. Гомогенність або негетерогенність – відображає ступінь згоди, що існує у авторів відносно тих чи інших принципів та цінностей.

5. Основні характеристики Віденської системи міжнародних

відносин.

Віденська система (1815-1914 або 1918 рр.): 1. Імперський принцип контролю. 2. Утворення великих колоніальних імперій та початок антиколоніальних війн (1776 рік – декларація незалежності США). 3. Друга хвиля колоніальної експансії (об’єктами стають держави, що колись чинили опір – Китай, Японія). 4. Втрата позицій Османської імперії.

(с) Alena ASher Boytzun Deax Din@r Dicky Drozd Eugene GW Leha Light Novdima Striker Tamara Vika Yarri

1

5. Утворення нових колоніальних імперій (німецька, італійська). 6. Завершення територіального розподілу, початок боротьби за його перерозподіл. 7. Початок нової епохи – епохи територіально-розподіленного та засвоєного світу.

6. Версальська система міжнародних відносин.

Для підбиття підсумків першої світової війни було скликано Паризьку мирну конференцію, яка розпочала роботу 18 січня 1919 p. Тепер до Парижа прибули представ ники 27 держав, з них 9 учасниць війни - на боці Антан ти, 15 -які оголосили війну Німеччині, але не брали участі у воєнних діях, та 3 нових країни - Польща, Чехословаччина, Королівство сербів, хорватів та словенців.

Основним питанням конференції була підготовка мирного договору з Німеч- чиною. Його було підписано 28 червня 1919 p., у п'яті роковини сараєвського вбивства, у Великому Версальсь-кому палаці (Версальський мир).

Мирні договори з союзниками Німеччини були укла дені за зразком Версальського. Сен-Жерменський мир ний договір з Австрією було підписано 10 вересня 1919р., Нейїський з Болгарією - 27 листопада 1919р., Тріанонсь-кий з Угорщиною - 4 червня 1920 p. та Севрський з Ту реччиною -10 серпня 1920 p.

Версальська система мирних договорів закріплюва ла територіальні зміни, які відбулися в результаті пер шої світової війни й розпаду Німецької, Османської та Австро-Угорської імперій. Франція здобула перевагу на Європейському континенті. Англія закріпила провідні по зиції на Близькому Сході й панування на морі. Контроль над Лігою Націй фактично перейшов до Англії та Франції.

Ознаки Версальської системи МВ: 1. Розпад імперій. 2. Поява нових держав. 3. Перерозподіл колоній. 4. Формування регіональних підсистем міжнародних відносин внаслідок появи нових

суб’єктів міжнародних відносин. Створена система міжнародних угод встановила Версальсько-Вашингтонську

систему устрою міжнарод них відносин, що зафіксувала та оформила результати першої світової війни, визначила нове співвідношення сил на світовій арені. Вона стала спробою розв'язати незліченні проблеми, об'єднати й гармонізувати супереч ливі інтереси народів та держав.

Втім вона мала низку суттєвих недоліків: 1. не розв'язала протиріччя між держава ми-переможницями й державами, які зазнали

поразки; 2. не ліквідувала протиріччя між великими й малими країнами; 3. не запобігла можливості виникнення ре ваншизму, перш за все внаслідок відсутності

дійового контролю за виконанням укладених договорів; 4. викликала значні територіальні зміни в Європі, друге «велике переселення народів»,

започат кувала основи національних конфліктів. Версальсько-Вашингтонська система закріпила нову розстановку сил у повоєнному

світі, але внаслідок своїх вад не могла бути стійкою й тривалою.

7. Постдамська система міжнародних відносин.

Остаточне формування нової конфігурації повоєнних міжнародних відносин довершувалося на Потсдамській конференції лідерів великих держав, що проходила з 17 липня до 2 серпня 1945р. Головною сферою обговорень були європейські справи,

(с) Alena ASher Boytzun Deax Din@r Dicky Drozd Eugene GW Leha Light Novdima Striker Tamara Vika Yarri

1

насамперед те, що стосувалося всебічного вирішення «німецького питання». Від остан- нього аспекту значною мірою залежали як контури, так і сама сутність повоєнного європейського устрою, що, власне, й підтвердив перебіг подій у наступних кількох десятиліттях.

Ознаки:  біполярна система контролю;  розподіл сфер впливу і прагнення до його порушення;  децентралізація насильства – стабільність на центральному та глобальному рівнях, що

підтримується державами і нестабільність на регіональних та субрегіональних рівнях;  орієнтація глобальної міжнародної системи і регіональних підсистем, на рівні яких

вихід з конфліктів залежить перш за все від рівноваги сил в регіоні та чисто внутрішніх факторів;

 неможливість збройних сутичок між супердержавами;  розпад колоніальних імперій;  світ перестає бути переважно європоцентриським;  прискорення суспільно-історичних процесів внаслідок модернізації;  формування єдиного інформаційно-технологічного простору.

Оцінюючи досягнуті в Потсдамі домовленості, з одно го боку, необхідно враховувати, що вони зафіксували об'єктивне співвідношення сил та інтересів — насампе- ред великих держав — на момент укладання відповідних угод; з іншого боку, не цілком коректним є твердження, що з плином десятиліть вони остаточно втратили свій сенс. Адже територіальний устрій у більшості частин Європи залишається в основному таким, яким його було встановлено в Потсдамі

8. Характер та цілі першої світової війни.

На по чатку XX ст. змінилося співвідношення сил на міжнародній арені. Розподіл сфер впливу, колоній, ринків збуту, що сфор мувався ще у XIX ст., не задовольняв найбільші імперіалі стичні держави. На початку XX ст. загострилися міжнаціональні та соціальні конфлікти. Крім того, розвиток мілітаризму спричинив створення нових, могутніших видів озброєння та засобів знищення людей. Він охопив усі сфе ри діяльності: економіку, політику, науку, ідеологію й тін.

Отже, усі держави воюючих блоків вели несправедли ву, загарбницьку війну. Кожна з держав домагалася досяг нення тільки своїх власних цілей за рахунок інших країн.

Німеччина розраховувала покласти край пануван ню Англії на морі, захопити колонії та ринки збуту інших європейських держав. Вона мала намір загарбати північно-східні райони Франції та Прибалтику, Крим, Приазов'я, Кавказ, що належали до Росії.

Австро-Угорщина планувала захопити Сербію, зміцнити своє панування на Балканах, відібрати у Росії частину Польщі, Поділля й Волинь.

Туреччина, яка вступила у війну на боці Німеччини восени 1914 p., мріяла захопити російське Закавказзя й поновити свій вплив на Балканах.

Англія прагнула зберегти своє панування на морі, не втратити колонії. За вдалого розвитку подій вона охо че відібрала б у Туреччини Месопотамію й частину Ара війського півострова.

Франція сподівалася повернути собі Ельзас та Ло тарингію, втрачені ще в ході франко-пруської війни, за хопити лівий берег Рейну й Саарський вугільний басейн.

Царська Росія ставила на меті збереження свого впливу на Балканському півострові, оволодіння чорно морськими протоками Босфор та Дарданелли.

Японія, оголосивши війну Німеччині 23 серпня 1914р., мала намір захопити території в Китаї та остро ви у Тихому океані.

(с) Alena ASher Boytzun Deax Din@r Dicky Drozd Eugene GW Leha Light Novdima Striker Tamara Vika Yarri

1

9 "Геополітичні наслідки першої світової війни"

Геополітичні наслідки І Світової війни: 1. Розчленування Німеччини.  а) Ельзас-Лотарингія поверталася Франції з дати під писання перемир'я 11 листопада

1918 р.;  б) Саарська область передавалася під контроль Ліги Націй в особі комісії з п'яти членів

на чолі з французом строком на 15 років. Франція діставала у свою власність шахти (як компенсацію за руйнування шахт півночі під час відступу німецьких військ). Через 15 років мав відбу тися плебісцит місцевого населення;

 в) лівий берег Рейну й 50 км на правому березі оголо шувалися демілітаризованою зоною, де не буде укріплень і збройних сил;

 г) Бельгія анексувала дві невеликі німецькі округи — Ейпен і Мальмеді;  д) Північний Шлезвіг після плебісциту в березні 1920 р. відійшов до Данії;  е) Польща одержала Данцігський «коридор» (район Познані й частина Західної

Пруссії), який давав їй вихід до моря. Данціг оголошено вільним містом під контролем Ліги Націй в особі верховного комісара. Відтак Східна Пруссія була відрізана від решти Німеччини, залишаючись її територією;

 є) Польща одержала в жовтні 1921 р. за рішенням Лі ги Націй ще південну частину Верхньої Сілезії (1/3 цього промислового району);

 ж) Сілезький район Цешина, який до 1918 р. входив до складу Австро-Угорщини, з 1920 р. був поділений між Польщею й Чехословаччиною;

 з) Мемельська область (130 тис. населення) спочатку була відтята від Німеччини без плебісциту й тимчасово управлялася міжнародною адміністрацією, а з 1923 р. пе- рейшла до Литви.

В цілому Німеччина втратила 1/7 своєї території та 1/10 населення. (+ мирні договори з союзниками Німеччини). 2. Союзники Німеччини втратили: Австро-Угорщина. Австро-Угорська імперія перестала існувати. Частина Південного

Тіролю переходила до Італії, Чехія й Моравія ставали частиною новоутвореної держави Чехословаччина, Буковина передавалася Румунії. Закарпатську Україну було передано до складу Чехословаччини. Договором визнавалася незалежність Австрії, але заборонялося її об'єднання з Німеччиною.

Болгарія. Частина те риторії Болгарії відійшла до Югославії та Румунії. Угорщина. Відмовлялася від ряду територій та визнавала нові кордони держав у

Центральній Європі. Її територія була скорочена утроє, а населення - у 2,5 рази. Угорщина, як і інші союзники Німеччини, сплачува ла репарації переможцям.

Туреччина втрачала 80% своєї території на Близькому Сході та у Північній Африці, позбавлялася флоту й могла мати лише 50-тисячну армію.

3. Розподіл колоній шляхом уста новлення так званої мандатної системи (до речі, деякі делегати навіть не зрозуміли, що означає «мандат»). Лі га Націй як «спадкоємниця» Німецької та Османської імперій надавала «мандати» країнам-наступницям — так званим «мандатаріям».

Згідно з Версальським договором Німеччина віддава ла свої «права та інтереси» в Шаньдуні (Китай) Японії. У зв'язку з цим Китай відмовився підписати Версальський договір. Громадськість США теж засудила це рішення Вільсона. Тільки в 1922 р. після Вашингтонської конфе ренції Японія й Китай уклали угоду, за якою в 6-місячний термін Шаньдун був повернутий Китаю.

Італія отримала Південний Тіроль. Франція здобула перевагу на Європейському континенті. Англія закріпила провідні по зиції на Близькому Сході й панування на морі.

(с) Alena ASher Boytzun Deax Din@r Dicky Drozd Eugene GW Leha Light Novdima Striker Tamara Vika Yarri

1

Контроль над Лігою Націй фактично перейшов до Англії та Франції. США поступово втрачали свій вплив в Лізі Націй.

10 "Причини першої світової війни"

Перша світова війна стала результатом протиборства двох військових блоків: Троїстого союзу (Німеччина, Австо-Угорщина, Італія) й держав Антанти (Росія, Англія, Франція). На 1914 р. протистояння між цими двома військово-політичними угрупуваннями європейських держав украй загострилося. Балканський півострів став зоною особливої напруже ності. Австро-Угорщина (за підтримки Німеччини) вирі шила, завдавши одного удару по Сербії, остаточно укріпитися на Балканах. Приводом для оголошення війни стало вбивство у Сараєво 28 червня 1914 р. австрійсь кого ерцгерцога Франца Фердінанда. Виникла нагода роз громити Сербію. 23 липня Австро-Угорщина заявила Сербії запевне нездійсненний та принизливий ультиматум.

Росія, яка була не підготовленою до війни, радила Сербії піти на компроміс. Проте Австро-Угорщина й Німеч чина не бажали мирного врегулювання конфлікту. 28 липня Австро-Угорщина оголосила війну Сербії. ЗО липня 1914 р. російський імператор Микола II підписав указ про загальну мобілізацію. Німеччина 1 серпня оголосила війну Росії, а З серпня - Франції. Німецькі війська почали наступ на Францію через територію Бельгії. З вимогою поважати нейтралітет Бельгії й негайно вивести звідти німецькі війська виступила Англія. Не отримавши відповіді на свій ультиматум, вона 4 серпня оголосила війну Німеччині. До збройного конфлікту, що його було розпочато євро пейськими державами, поступово було втягнуто 38 дер жав, населення яких становило 1,5 млрд. осіб (87% населення усієї планети). Війна стала світовою.

11 "Створення Ліги націй та її діяльність"

Лігу Націй було створено на Паризькій мирній конференції за ініціа тивою президента США В.Вільсона. Створення Ліги Націй було першою спробою утво рення організації глобального характеру, яка б узяла на себе відповідальність за підтримання миру на земній кулі шляхом погодження дій її членів Завдання: бороть ба за мир, співробітництво й безпека народів. Найважливіша мета - підтримання миру, збереження повоєнного статус-кво, виконання

умов Версальського миру. Статут: передбачав гарантії членам організації у збе реженні їхньої політичної

незалежності й територіальної цілісності проти зовнішньої агресії; передбачав ко лективні дії усіх членів Ліги в разі порушення агресором статуту та розв'язання конфліктів; воєнні санкції, економічна та політична ізоляція поруш- ника миру; створення об'єд наних збройних сил з контингентів країн-членів Ліги.

Слабкість Ліги націй як інструмента підтримання миру зумовлювалася самим статутом. Рішення ухвалювали ся за принципом одностайності, за винятком питань процедурних і таких, що стосувалися прийняття нових членів. Обов'язкову силу мали тільки рішення з адміністратив них питань, що стосувалися самої Ліги. Навіть санкції фактично були добровільними. Статут Ліги Націй був складовою частиною Версальсь кого мирного договору Його підписали 44 країни. Але США, під впливом «ізоляціоністів» у конгресі, не ратифікували Версальський договір й не увійшли до складу Ліги Націй.

Головними органами Ліги були Збори представників усіх членів організації (Асамблея), Рада Ліги Націй у складі 5-ти постійних членів (США, Англії, Франції, Італії та

(с) Alena ASher Boytzun Deax Din@r Dicky Drozd Eugene GW Leha Light Novdima Striker Tamara Vika Yarri

1

Японії) й 4-х тимчасових. Відсутність ряду великих держав серед членів Ліги негативно позначилася на ефективності її діяльності.

СРСР було прийнято до Ліги Націй у 1934 p. та вик лючено у зв'язку з радянсько-фінською війною 1939 -1940 pp. Німеччина вступила до Ліги Націй у 1926 p. й вийшла з неї 19 жовтня 1933 p., Японія вийшла з Ліги Націй 28 березня 1933 p.

Ліга Націй виявилася нездатною підтримати статус-кво, що склалося внаслідок першої світової війни, збе регти Версальсько-Вашингтонську систему. Друга світова війна остаточно поховала Лігу Націй, хоча фор мально вона проіснувала до 31 липня 1946 p.

12 "Завершення першої світової війни та її наслідки"

Після укла дення Берестейського миру Німеччина розпочала новий наступ на Заході. Проте у червні 1918 p. країни Антанти за підтримки США вдалися до контрнаступу й почали звільнювати окуповані території. Водночас союзники роз горнули наступ на Балканському півострові. Ця опера ція змусила Болгарію 29 вересня вийти з війни, а наступ англійських війську Сербії, Месопотамії й Палестині при мусив ЗО жовтня 1918 p. капітулювати Туреччину.

Революційні події В Австро-Угорщині спричинили відокремлення від усіх південнослов'янських провінцій. 4 грудня було утворене Королівство сербів, хорватів та словенців (з 1929 p. - Королівство Югославія). До Украї ни приєдналася Північна Буковина, до Польщі - Галичи на. ЗО - 31 жовтня спалахнули масові революційні виступи у Відні. Було сформовано Тимчасовий уряд Австрії. З ли стопада австрійський уряд від імені Австро-Угорщини, яка фактично перестала існувати, підписав перемир'я з Антантою. 12 листопада Австрія проголосила себе рес публікою.

Революційна активність зрос тала й на території Німеччини. Утворювалися Ради (в Кілі, Бремені, Ессені, Кельні, Мюнхені, Шверині, Дрездені й т. ін.). 8 листопада у Баварії було повалено монархію й проголошено республіку. 9 листопада повстання охопи ло Берлін.

За таких умов німецька делегація 11 листопада 1918 p. у Комп'єнському лісі підписала угоду про пе ремир'я з державами Антанти. Перша світова війна завершилася.

Німеччина, визнавши свою поразку, зобов'язалася негайно вивести свої війська з окупованих західних те риторій та лівого берега Рейну, передати державам Ан танти військовий флот, озброєння та військове майно.

В результаті війни з 70-ти млн. чоловік, які воювали на її фронтах, близько 10 млн. було вбито й 20 млн. - поранено. Матеріальні втрати країн-учасниць склали 208 млрд. доларів.

Після завершення першої світової війни постало пи тання мирного врегулювання повоєнних проблем.

13 "Основні проблеми міжнародних відносин після першої

світової війни (мирне врегулювання, Російське та Німецьке

питання)"

1. Надзвичайно гострі й тривалі суперечки викликала 5 проблема територіального розчленування Німеччини. З те риторіальних питань було вирішено:  а) Ельзас-Лотарингія поверталася Франції з дати під писання перемир'я 11 листопада

1918 р.;  б) Саарська область передавалася під контроль Ліги Націй в особі комісії з п'яти членів

на чолі з французом строком на 15 років. Франція діставала у свою власність шахти

(с) Alena ASher Boytzun Deax Din@r Dicky Drozd Eugene GW Leha Light Novdima Striker Tamara Vika Yarri

1

(як компенсацію за руйнування шахт півночі під час відступу німецьких військ). Через 15 років мав відбу тися плебісцит місцевого населення;

 в) лівий берег Рейну й 50 км на правому березі оголо шувалися демілітаризованою зоною, де не буде укріплень і збройних сил;

 г) Бельгія анексувала дві невеликі німецькі округи — Ейпен і Мальмеді;  д) Північний Шлезвіг після плебісциту в березні 1920 р. відійшов до Данії;  е) Польща одержала Данцігський «коридор» (район Познані й частина Західної

Пруссії), який давав їй вихід до моря. Данціг оголошено вільним містом під контролем Ліги Націй в особі верховного комісара. Відтак Східна Пруссія була відрізана від решти Німеччини, залишаючи-ся її територією;

 є) Польща одержала в жовтні 1921 р. за рішенням Лі ги Націй ще південну частину Верхньої Сілезії (1/3 цього промислового району);

 ж) Сілезький район Цешина, який до 1918 р. входив до складу Австро-Угорщини, з 1920 р. був поділений між Польщею й Чехословаччиною;

 з) Мемельська область (130 тис. населення) спочатку була відтята від Німеччини без плебісциту й тимчасово управлялася міжнародною адміністрацією, а з 1923 р. пе- рейшла до Литви.

В цілому Німеччина втратила 1/7 своєї території та 1/10 населення. (+ мирні договори з союзниками Німеччини).

2. Проблеми колоній були вирішені шляхом уста новлення так званої мандатної системи (до речі, деякі делегати навіть не зрозуміли, що означає «мандат»). Лі га Націй як «спадкоємниця» Німецької та Османської імперій надавала «мандати» країнам-наступницям — так званим «мандатаріям».

Згідно з Версальським договором Німеччина віддава ла свої «права та інтереси» в Шаньдуні (Китай) Японії. У зв'язку з цим Китай відмовився підписати Версальський договір. Громадськість США теж засудила це рішення Вільсона. Тільки в 1922 р. після Вашингтонської конфе ренції Японія й Китай уклали угоду, за якою в 6-місячний термін Шаньдун був повернутий Китаю.

3. Проблеми репарацій: Франція вимагала від Німеччини сплатити всі збитки — до 800 млрд. марок, що означало б цілковите розорення Німеччини. Ллойд-Джордж запропонував зменшити їх до 100 млрд. марок. Конференція так і не встановила ні остаточного роз міру, ні терміну виплати репарацій. Домовилися, що Ні меччина спочатку сплатить 20 млрд золотих марок до 1 травня 1921 р. (2/5 цієї суми мала одержати першочер гово Бельгія). Значна частина повинна була сплачуватися натурою (понад 2,7 млн. т суднового тоннажу, поставки вугілля тощо). Верховна Рада союзників на конференції в Спа в липні 1920 р. за участю Німеччини лише розподі лила репарації по країнах: Франції — 52%, Англії — 22, Італії — 10, Бельгії — 8, Греції, Румунії й Югославії — 6,5, Японії — 0,75, Португалії — 0,75%. Проблема репарацій ще багато років остаточно не вирішувалася.

4. Поль ське питання. Франція наполягала на відновленні кор донів Польщі 1772 р., прагнучи зробити її сильною як сво го союзника. Бальфур (Англія) осаджував французів: «Але ж тепер 1919 рік!» США підтримували Англію. Як уже зга дувалося, Польща одержала частину німецьких територій. Польські війська окупували Східну Галичину (Західна Україна), в 1920 р. здійснили збройну інтервенцію проти України. Але поки що її східні кордони не були визначені.

5. Претензії Італії були більшими, ніж її внесок у вій ну. Вона вимагала Далмацію, Істрію, порт Фіуме, протек торат над Албанією тощо. Іта лійський прем'єр Орландо, нічого не здобувши, на знак протесту у квітні покинув конференцію. Коли він у травні повернувся, союзники вже розподі лили основні території. Італії відмовили навіть на Близь кому Сході й віддали лише Південний Тіроль.

(с) Alena ASher Boytzun Deax Din@r Dicky Drozd Eugene GW Leha Light Novdima Striker Tamara Vika Yarri

1

6. Претензії Японії були більше враховані, бо її деле гація, користуючися моментом, теж загрожувала покину ти конференцію. Від'їзд двох делегацій був дуже небажа ним, тому Японія одержала все жадане, крім, як уже зга дувалося, Шаньдуну.

7. Радянська проблема не потрапила до офіційного порядку денного, але сама конференція, її основні орга ни весь час поверталися до цього питання. Росія — насе- лення 1/6 частини Землі — зробила найбільший внесок у війну проти Четверного союзу, втратила більше солдатів, ніж її союзники, разом узяті. Створення радянської дер жави й ряду національних держав на території Росії вису нули перед союзниками болюче питання щодо ставлення до Сходу. Паризька конференція перетворилася по суті на орга нізатора антирадянської інтервенції: вона санкціонувала економічну блокаду радянської держави, схвалила захоп лення Бессарабії румунськими військами, підтримала пе ребування німецьких військ у Прибалтиці, визнала уряд Колчака, великі держави організували широку воєнну до помогу антирадянським арміям і самі посилили збройну інтервенцію в Росії. Паризька конференція стала своєрідним штабом антирадянської інтервенції.

14 "Декрет про мир і мирна програма Вільсона (14 пунктів):

порівняльний аналіз"

У січні 1918 p. президент США В.Вільсон виступив з миротворчими пропозиціями («14 пунктів»). Це була зов нішньополітична програма Сполучених Штатів. Вона передбачала:  відкриту дипломатію;  свободу торгового судноплавства;  свободу торгівлі;  скорочення озброєнь;  врегулювання колоніальних питань;  евакуацію німецьких військ з території Росії, надан ня їй можливості самостійно

визначати політику, вступи ти до співтовариства вільних націй;  звільнення й відбудову Бельгії;  повернення Франції Ельзасу та Лотарингії;  виправлення кордонів Італії відповідно до національ них ознак;  автономію народам Австро-Угорщини;  звільнення й відбудову Румунії, Сербії та Чорно горії;  самостійність турецьких частин Османської імперії, автономію для її національних

частин;  утворення незалежної Польської держави з вихо дом до моря;  створення загальної асоціації націй з метою надання взаємних та однакових гарантій

політичної незалежності, територіальної цілісності як великих, так і малих країн. Отже, у цій програмі засуджувалися несправедливі війни, національне гноблення,

таємна дипломатія, про голошувався принцип самовизначення націй. У 14-му пункті своєї програми В.Вільсон запропонував створити міжнародну організацію, яка могла б забезпечити повоєн ний мир.

(с) Alena ASher Boytzun Deax Din@r Dicky Drozd Eugene GW Leha Light Novdima Striker Tamara Vika Yarri

1

15 "Концептуальні підходи держав переможець до розробки

мирних договорів з Німеччиною та її союзниками на Паризькій

конференції"

Основним питанням конференції була підготовка мирного договору з Німеч чиною. Його було підписано 28 червня 1919 p., у п'яті роковини сараєвського вбивства, у Великому Версальському палаці (Версальський мир).

За Версальським мирним договором з Німеччиною:  Німеччина визнавалася винною у розв'язанні світо вої війни;  Вона втрачала свої колонії, деякі її території передавалися сусіднім державам;  накладалися військові обмеження та репарації за збитки, завдані країнам Антанти;  Ельзас та Лотарингія поверталися Франції, управління Саарською областю

передавало ся на 15 років Лізі Націй;  Данциг (Гданськ) було оголо шено «вільним містом»;  Польщі поверталася частина територій, загарбаних Німеччиною (Познань, деякі

райони Прусії й Померанії);  Данії передавався Північний Шлезвіг;  до Бельгії відійшли округи Ейпен, КДальнеді, Морене.

Порівняно з 1914 p. німецька те риторія зменшилася на 12,5%. Загальна військова повинність у Німеччині скасову валася. її сухопутна армія не повинна була перевищувати 100 тис. чол. й призначалася для підтримки порядку всередині країни. Німеччині заборонялося мати підвод ний флот, великі надводні кораблі, військову авіацію та важку артилерію. Німецький генштаб розпускався. Німецька територія по лівому березі Рейну та смуга завширшки 50 км. по правому - оголошувалася Рейнсь кою демілітаризованою зоною. Загальна сума репарацій була встановлена на Лон донській конференції у 1921 p. й становила 132 млрд. золотих марок. Франція мала одержати 52% цієї суми, Великобританія - 22%, Італія -10%, Бельгія - 8%. З метою гарантії виконання Версальського догово ру країни Антанти окупували Рейнську зону терміном на 15 років.

Мирні договори з союзниками Німеччини були укла дені за зразком Версальського.

Сен-Жерменський мир ний договір з Австрією було підписано 10 вересня 1919р., колиш ня Австро-Угорська імперія перестала існувати. Частина Південного Тіролю переходила до Італії, Чехія й Моравія ставали частиною новоутвореної держави Чехословаччина, Буковина передавалася Румунії. Закарпатську Україну було передано до складу Чехословаччини. Договором визнавалася незалежність Австрії, але заборонялося її об'єднання з Німеччиною.

Нейїський з Болгарією - 27 листопада 1919р., частина те риторії Болгарії відійшла до Югославії та Румунії.

Тріанонський з Угорщиною - 4 червня 1920 p. вона відмовлялася від ряду територій та визнавала нові кордони держав у Центральній Європі. Її територія була скорочена утроє, а населення - у 2,5 рази. Угорщина, як і інші союзники Німеччини, сплачува ла репарації переможцям.

Севрський з Ту реччиною -10 серпня 1920 p. втрачала 80% своєї території на Близькому Сході та у Північній Африці, позбавлялася флоту й могла мати лише 50-тисячну армію.

Версальська система мирних договорів закріплюва ла територіальні зміни, які відбулися в результаті пер шої світової війни й розпаду Німецької, Османської та Австро-Угорської імперій. Франція здобула перевагу на Європейському континенті. Англія закріпила провідні по зиції на Близькому Сході й панування на морі. Контроль над Лігою

(с) Alena ASher Boytzun Deax Din@r Dicky Drozd Eugene GW Leha Light Novdima Striker Tamara Vika Yarri

1

Націй фактично перейшов до Англії та Франції. США поступово втрачали свій вплив в Лізі Націй.

16 "Мандатна система"

Проблеми колоній були вирішені шляхом уста новлення так званої мандатної системи (до речі, деякі делегати навіть не зрозуміли, що означає «мандат»). Лі га Націй як «спадкоємниця» Німецької та Османської імперій надавала «мандати» країнам-наступницям — так званим «мандатаріям». Було встановлено три види мандатів: Мандат «А» — колишні арабські частини Туреччини стали формально незалежними,

передавалися «під опіку» великих держав. Мандат «В» — колишні центральноафриканські коло нії Німеччини потрапили під

управління мандатаріїв, «опіка» для них була визнана недостатньою. Забороняла ся торгівля рабами й зброєю.

Мандат «С» — колишні німецькі колонії в Південно-Західній Африці й на Тихому океані просто «приєднувалися» до територій мандатаріїв відкритою анексією як колонії.

Більшість мандатів розподілила Верховна Рада Антан ти (крім Італії). Франція одержала мандати на частину То го й Камеруну (другу частину віддали Англії), частину Французької Екваторіальної Африки; Англія — крім того, на всю Східну Африку, Золотий Берег тощо; Португалія — на Анголу, Кіонгу та ін.; Бельгія — на Руанду-Урунді та частину Конго; Південне -Африканський Союз — на Південне- Західну Африку; Австралія отримала в Океанії німецьку частину Нової Гвінеї та німецькі острови на пів день від екватора; Нова Зеландія — острови Західного Са моа; Японія — на північ від екватора острови Маріанські. Маршаллові, Каролінські та Тїалау.

17 "Російське питання на Паризькій мирній конференції"

Необхідно нагадати, що Паризька мирна конференція відбувалася з 18 січня 1919 року – по 21 січня 1920 року. Головними проблемами цієї конференції були питання мирного врегулювання після завершення 1СВ (Перша Світова Війна), підписання мирних договорів та повоєнного перерозподілу світу.

Як відомо, Царська Росія була однією з держав Антанти, що воювала проти країн Четверного союзу, але в лютому 1917 року в Росії відбувся переворот, було повалено монархію. Після цього в країні фактично утворилося двовладдя: з одної сторони – Тимчасовий уряд, який виступав за буржуазно-демократичні шляхи розвитку країни і був визнаний Антантою, а з іншої – Рада робітничих та солдатських депутатів, які виступали за більшовицький рух та створення в майбутньому радянської влади. Все це звичайно послабило позиції Росії в Антанті, і як наслідок послабило позиції Антанти у війні проти країн Четверного союзу.

Відомо, що радянську Росію на Паризьку конференцію не було запрошено і Радянське питання не стояло навіть на порядку денному. Але сама конференція весь час поверталися до цього питання. Росія - насе лення 1/6 частини Землі - зробила найбільший внесок у війну проти Четверного союзу, втратила більше солдатів, ніж її союзники, разом узяті.

Антанта не визнавала радянський уряд, і тому вже під час конференції розгорнула воєнну інтервенцію в деяких регіонах Росії. Союзні держави здійснили блокаду радянської держави, боючись поширення більшовизму в своїх країнах.

Але све ж таки Вільсон (президент США) за допомогою Ллойда-Джорджа (прим’єр-міністр Англії) вирішив таємно втановити контакти з Леніним і відрядити в Москву

(с) Alena ASher Boytzun Deax Din@r Dicky Drozd Eugene GW Leha Light Novdima Striker Tamara Vika Yarri

1

секретну місію на чолі з Буллітом. Ленін визнав умови Вільсона важкими, але погодився з ними, вважаючи, що вони будуть основою для мирного договору з США та Антантою.

Незабаром відбулися серйозні зміни в міжнародній ситуації: в Москві утворений Комуністичний Інтернаціонал, в Угорщині проголошена Радянська Республіка, а в Росії по- чалися воєнні наступи Колчака та Денікіна проти радянської влади.

Тому, коли Булліт повернувся з Москви Вільсон та Ллойд-Джордж офіційно заявили, що нічого не знають про будь-які умови з радянською Росією і тепер вже й слухати не хо тіли про будь-які переговори з радянським урядом.

Так, згодом паризька конференція перетворилася по суті на орга нізатора антирадянської інтервенції: вона санкціонувала економічну блокаду радянської держави, схвалила захоп лення Бессарабії румунськими військами, підтримала пе ребування німецьких військ у Прибалтиці, визнала уряд Колчака, великі держави організували широку воєнну до помогу антирадянським арміям і самі посилили збройну інтервенцію в Росії.

18 "Вашингтонська конференція та її рішення"

Вашингтонська конференція проходила з 12 листопада 1921 року до 6 лютого 1922 року. Основними проблемами, які мали бути вирішені на ній, були проблеми обмеження морського озброєння та проблеми тихоокеанського регіону. В цій конференції брали участь 9 країн: США та делегації Англії, Франції, Італії, Японії, Бельгії, Голандії, Португалії та Китаю. Всі ці країни вітали ініціативу проведення конференції, але кожна мала свої інтереси. Так, наприклад, Японія виступала за обговорення питань морського озброєння та зовсім не хотіла торкатися проблем тихоокеанського регіону, а саме проблем Китаю. Радянську Росію на конференцію не було запрошено, хоча все ж таки неофіційно прибула делегація від Далекосхідної Республіки, яка зіграла певну роль в розвитку конференції. Вона мала в своєму розпорядженні деякі секретні договори, які почала публікувати в пресі напередодні конференції. Це були документи про секретні спільні дії Японії з генералом Семеновим проти Радянської Росії, що свідчило про загарбницький характер Японії та матеріали таємних франко-японських переговорів про спільні дії, щодо витіснення США з Азії. Все це істотно загострило протиріччя в таборі колишніх соbuюзників.

Порядок денний Вашингтонської конференції містив два питання: 1. Обмеження морських і сухопутних озброєнь, правила користування новими

засобами війни. 2. Тихоокеанське та далекосхідне питання.

Протягом цієї конференції було укладено ряд договорів (трактатів): 1.) “Договір чотирьох держав”, який 13 грудня 1921 року підписали США, Англія,

Франція, Японія. Основна мета договору: надання взаємних гарантій недоторканості острівних володінь учасників договору в Тихому океані. Після ратифікації цього договору Англо-Японський союз 1911 року втрачав свою силу.

2.) “Договір п’яти держав”, який 6 лютого 1922 року підписали США, Англія, Франція, Японія та Італія. Основна мета договору: обмеження морських озброєнь. Заборонялося будівництво військових кораблей водотонажність яких перевищувала 35 тис. тон. Було встановленно співвідношення озброєнь:

Англія – 5 США – 5 Франція – 3 Японія – 1,75 Італія – 1,75.

3.) “Договір дев’яти держав”, який 6 лютого 1922 року підписали всі держави-учасниці конференції. Основна мета: проголошення принципу поваги суверенності Китаю,

(с) Alena ASher Boytzun Deax Din@r Dicky Drozd Eugene GW Leha Light Novdima Striker Tamara Vika Yarri

1

поваги територіальної адміністративної недоторканності (але све це було лише на папері). Разом з цим було проголошено принцип “відкритих дверей та рівних можливостей” для всіх націй на території Китаю в галузі торгівлі та промисловості.

19 "Генуезька конференція"

Генуезька конференція проходила з 10 квітні по 19 травня 1922 року. В ній брали участь 29 держав. Це була перша найбільш представницька міжнародна конференція, де приймали участь країни Четверного союзу та Росія. Головною проблемою обговорення була проблема економічних зв’язків та проблема повернення російських боргів.

США не приймали участь в цій конференції, пояснюючи це тим, що конференція носить не суто економічний характер, а скоріше політичний. Насправді США побоювалися обговорювати проблеми скорочення або ліквідації боргів.

На конференції було створено чотири комісії:  політична  фінансова  економічна  транспортна

Радянська делегація була включена лише в політичну комісію. В ході цієї конференції радянською стороною було висунуто пропозицію рівноправного

економічного співробітництва всіх держав, загального скорочення озброєнь та збройних сил, скликання всесвітнього конгресу для встановлення загального миру.

Але західні делегації різко виступили проти радянських пропозицій, обгрунтовуючи це тим, що не треба перевантажувати роботу конференції і в першу чергу треба обговорити проблему боргів. Згодом, рада Антанти висунула вимоги радянській Росії щодо повернення боргів, але радянська сторона рішуче відхилила їх і висунула свої претензії про відшкодування збитків яких завдали радянській Росії іноземні держави під час воєнної інтервенції. Пізніше радянська сторона висловила готовність компенсувати збитки іноземців в Росії, якщо будуть відшкодовані радянські втрати від іноземної інтервенції. Разом з тим вона погоджувався сплатити довоєнні борги за умови відстро- чення їх на ЗО років і надання радянській державі креди тів.

Незабаром радянській стороні було висунуто нові кабальні умови, які вона знов відхилила. Таким чином конференція зайшла в тупик і в принципі не принесла нічого позитивного.

Останнє, що необхідно відмітити – це те, що радянська Росія в принципі винесла деякий позитив з цієї конференції, під час якої вона уклала Рапалльський договір з Німеччиною 16 квітня 1922 року, який передбачав відновлення дипломатичних стосунків, скасування взаємних відшкодувань, розвиток торгівлі та інше.

20 "Рапальський договір"

Підписання Рапальського договору відбулося під час Генуезької конференції 16 квітня 1922 року. Це договір між радянською Росією та Німеччиною, який передбачав відновлення дипломатичних і консульських відносин між обома країнами, що було ударом по ізоляції радянської Росії й Німеччини. Обидві держави взаємно відмовилися відшкодувати воєнні витрати (Німеччина відмовилася від Брестського миру, Росія — від німецьких репарацій). Договір передбачав розвиток взаємовигідної торгівлі між обома державами на основі принципу найбільшого сприяння.

Рапальський договір мав велике значення. Це було перше юридичне визнання радянської Росії. Обидві країни були життєво заінтересовані в такому договорі. Вже наприкінці 1922 року значно поліпшилася торгівля між цими двома країнами.

(с) Alena ASher Boytzun Deax Din@r Dicky Drozd Eugene GW Leha Light Novdima Striker Tamara Vika Yarri

1

Договір вніс суттєві зміни в міжнародну політичну си туацію і сприяв розвиткові взаємовигідного співробіт ництва Росії й Німеччини не тільки в економічній, полі тичній та культурній галузях, але навіть у військовій. Було проведено ряд таємних переговорів щодо військового співробітництва. В Росії почали діяти німецькі військові навчальні центри та почалося будівництво змішаних радянсько-німецьких оборонних підприємств.

Таємне військове співробітництво між радянською дер жавою й Німеччиною не було чимось незвичайним у прак тиці міжнародних відносин. У ті роки таємне військово-технічне співробітництво з Німеччиною здійснювали США, Японія, Італія та деякі інші країни.

На останок необхідно відмітити, що Рапалльський договір зіграв не на користь країн Антанти, так як вони мали намір використати Німеччину проти радянської держави.

21 "Перша криза Версальської системи та її врегулювання

(репарації, Рурська криза, план Дауеса)"

До кризової ситуації призвела проблема виплати репарацій Франції Німеччиною. На цей час Німеччина вже сплатила частину репарацій Франції і вимагала мараторію на 2-4 роки, так як була в важкому економічному положенні. Уряд Франції відмовився від будь-яких поступок й в січні 1923 року Франція окупувала Рур з метою заставити Німеччину сплачувати репарації.

США й Англія зайняли очікувальну позицію. Радянський Союз в сою чергу забезпечив Німеччину необхідною продовольчою допомогою.

Окупація Руру мала тяжкі економічні наслідки як для Німеччини, так і для Франції. Німецька економіка була повністю дезорганізована, тисячі підприємств Руру

зупинили виробництво. Для Франції зросли окупаційні витрати, зменшились поставки вугілля з Руру,

внаслідок значного скорочення виробництва. США та Англія в кінцевому випадку вирішили втрутитися задля порятунку Європи

від катастрофи. Наприкінці 1923 року було вирішено створити два комітети експертів. Перший – для розробки планів стабілізації німецької марки й бюджету Німеччини. Головою цього комітету став американський банкір Дауес. Другий – для пошуку шляхів повернення репарацій Німеччиною. Цей комітет очолив англійський фінансист Мак-Кенна.

Дауес взяв на себе вивчення репараційної проблеми в цілому. Вже на Лондонській конференції, яка тривала з 16 липня по 16серпня 1924 року було представлено так званий план Дауеса, який містив такі положення:

1.) Загальна сума і термін репарацій не визначалися. Репарації здійснювалися шляхом річних виплат:

1925 рік – 1 млрд. марок 1926 рік – 1,22 млрд. марок 1927 рік – 1,22 млрд. марок 1928 рік - 1,75 млрд. марок 1929 рік – 2 млрд. марок

2.) Джерела репарацій – відрахування з бюджету за рахунок непрямих податків (на пиво, спиртні напої, тютюн та інше), транспортного податку, відрахувань від прибутків промисловості.

3.) Репараційна комісія на чолі з французьким керівником ліквідовувалася і встановлювався новий орган, першою головою якого був американський банкір. Таким чином економіка Німеччини була поставлена під англо-американський контроль.

4.) Надання Німеччині кредитів для відновлення важкої промисловості 5.) Передбачалося, що збут своєї продукції Німеччина буде здійснювати Радянському

Союзові, щоб не конкурувати з державами Антанти.

(с) Alena ASher Boytzun Deax Din@r Dicky Drozd Eugene GW Leha Light Novdima Striker Tamara Vika Yarri

1

6.) Виведення через рік французьких окупаційних військ з території Руру.

22 "Конференція в Локарно"

Локарнська конференція відбулася 5-16 жовтня 1925 року з метою політичної інтеграції Німеччини в Версальську систему та об’єднання Західної Європи. В цій конференції взяли участь Англія, Франція, Німеччина, Італія, Бельгія, Польща та Чехословаччина. Було вироблено ряд угод, які передбачали наступне:  Взаємне гарантування кордонів та зобов’язання про ненапад між Німеччиною та

Францією, Німеччиною та Бельгією.  Арбітраж між Німеччиною та Францією, Бельгією, Польщею, Чехословаччиною на

випадок якихось прикордонних суперечок.  Прийняття Німеччини до Ліги Націй і надання їй постійного місця в Раді. Прийняття

відбулося 8 вересня 1926 року. Підсумки Локарнської конференції:

 Угоди було укладено в інтересах Німеччини. Німеччина домоглася відносної “рівноправності” з великими державами. Західні держави вважали Локарнську конференцію позитивним кроком в перед, в той час як Німеччина вже тоді вбачала в цій конференції перший крок до зламу Версальської системи і до відновлення своєї могутності.

 Локарнські договори спрямовувалися проти Радянського Союзу. План Дауеса склав по суті економічну базу а Локарнська конференція політичне оформлення блоку капіталістичних країн Європи з відвертим антирадянським змістом.

23 "Підготовка та підписання пакту Бріана-Келога"

Можна сказати, що підготовка даного пакту розпочалася ще в 1927 році, коли міністр закордонних справ Франції Бріан звернувся до США з пропозицією укласти дво- сторонній договір «про вічну дружбу і заборону звернення до війни як знаряддя національної політики», розраховуючи цим договором підняти авторитет Франції.

Державний секретар США Келлог спочатку не звер нув уваги на цю пропозицію, але потім вирішив використати ідею Бріана задля посилення впливу США на світову політику й створення нового політичного об'єднання держав на противагу Лізі Націй. Він послав ноту-відповідь Франції з пропозицією укласти не двосторонній, а багато сторонній договір між «головними державами світу» про недопустимість війни між ними. Келлог познайомив уряди ряду держав з цим листуванням.

Всі країни схвалили таке рішення, але кожна намагалася зробити деякі виключення. Так, Англія обумовлювала собі “право самозахисту” і одночасно заперечувала проти участі держав, які ще не набули світового визнання (йшлося насамперед про СРСР). Франція, Японія та Італія також настоювали на законній самообороні.

В результаті тривалого вдосконалення цей пакт було підписано 15 державами на чолі із США та Францією 27 серпня 1928 року в Парижі. Загалом до цього пакту приєдналося 69 країн.

Цей договір безперечно мав позитивне значення:  Важливим був факт колективного проголошення державами “права на мир” та відмови

від війни як інструменту державної політики.  Універсальна форма пакту відкривала можливості приєднання до нього залежних та

напівколоніальних країн.  Цей пакт поклав певні зобов’язання на держави перед громадською думкою.

Разом з тим пакт мав і ряд недоліків:

(с) Alena ASher Boytzun Deax Din@r Dicky Drozd Eugene GW Leha Light Novdima Striker Tamara Vika Yarri

1

 Відмова від “права на війну” не підкріплювалася жодними зобов’язаннями про роззброєння чи хоча б обмеження гонки озброєнь.

 Невизначеність формулювань, зокрема про заборону війни. Радянський Союз також приєднався до цього пакту і ратифікував його 29 серпня

1928 року, хоча і відзначив публічно недоліки цього пакту. Вже на початку 1929 року Радянський Союз і деякі сусідні держави підписали протокол про негайне набрання сили пакту Бріана-Келлога.

Загалом пакт Бріана-Келлога не справдив надій людства. Відсутність гарантій та двозначність формулювань підривали його ефективність, і такі держави-агресори, як Японія, Німеччина та Італія вже на початку 30-х років грубо порушили його.

26. Зміст і мета політики колективної безпеки в Європі у 1933

-1935 рр.

Дії агресивних держав іродемонстрували, що Ліга Націй - ненадійний інстру мент миру. У ці роки в ній відбувається перегрупування сил. У березні Японія та у жовтні 1933 р. Німеччина вийшли з Ліги. У вересні 1934 р. до неї вступив Радянський Союз. Отже, проблема європейської безпеки охопила значно більші географічні регіони. Вона й раніше розглядалася з огляду на взаємовідносини західноєвропейських держав (Локарнські угоди, Рейнський арантійний пакт). З вступом СРСР до Ліги націй його можна було розглядати як нову силу у системі колектив ної безпеки.

В результаті переговорів між СРСР та Францією у 1934 р. було розроблено проект так званого Східного пакту, до якого мали увійти Німеччина, СРСР, Чехословаччина, Польща, Литва, Естонія, Фінляндія. Франція обіцяла приєднатися до пакту в ролі гаранта, а СРСР пропонував як гарант при єднатися до Рейнського гарантійного пакту. Так була б ство рена колективна система безпеки. Проте Англія, Німеччина, а також ряд східноєвропейських держав відхилили пропо зицію щодо утворення Східного пакту, й можливість досяг нення колективної безпеки в Європі було втрачено.

Іншою нагодою для цього стала низка двосторонніх договорів європейських держав, які послідовно об'єднува лися у систему. Так, у жовтні 1935 р. СРСР та Франція ук лали договір про взаємну військову допомогу в разі нападу на одну з сторін будь-якої з європейських держав. Аналогічні договори було підписано між СРСР та Чехословаччиною, а також між Чехословаччиною та Францією.

Разом з тим, позиція Франції не була послідовною. Вона проводила спільну з Англією політику, яка припускала мож ливість збереження миру шляхом поступок агресору, зок рема шляхом «умиротворення» фашистської Німеччини.

27. Проект "Східного пакту"

Німеччина 19 жовтня 1933р. заявила про вихід з Ліги Націй. Вона наполягала на створенні своєї армії в 300тис чоловік і збільшенні кількості німецьких танків, авійації та артилерії. Стався розрив між "третім рейхом" та іншими державами. З 1934р. Німеччина почала гарячково переозброюватися. В Європі таким чином нею було створено вогнище майбутніх агресивних дій і війни. Франція перед загрозою Німеччини почала змінювати своє ставлення до СРСР. Її зближення з Радянським Союзом посилилось після укладення в 1932р. радянсько-французського пакту про ненапад. 16 травня 1933р. палата депутатів Фр. ратифікувала цей пакт. Особливо велику роль у зближенні двох країн відігравав міністр закордонних справ Фр. Луї Барту, який намагався після виходу Японії та Німеччини з Ліги Націй зміцнити цю організацію шляхом запрошення до неї Радянського Союзу.

(с) Alena ASher Boytzun Deax Din@r Dicky Drozd Eugene GW Leha Light Novdima Striker Tamara Vika Yarri

1

Весною 1934р. Барту запропонував укласти договір між Німеччиною, СРСР, Фінляндією, Естонією, Латвією, Польщею та Чехословаччиною з приєднанням Франції про взаємну гарантію кордонів і воєнну допомогу в разі агресії. Фактично ідею Барту підтримали лише Чехословаччина та СРСР. Польща після підписання в січні 1934р. угоди з Німеччиною на 10 років про ненапад і "мирне вирішення суперечок" разом з Німеччиною відмовилася від "Східного пакту".

З травня 1934р. почалися франко-радянські переговори, обидві держави схвалили проект Барту. Але ідея "Східного пакту" практично була зірвана вбивством Барту разом з королем Югославії Александром у Марселі. Замах здійснили 9.10.1934 хорватські терористи, керовані гітлеровцями. Наступник Барту П'єр Лаваль став проводити політику "задобрювання" й "умиротворення" Німеччини.

Цим пактом була б створена колективна система безпеки. Проте через те, що Англія, Німеччина, а також ряд східноєвропейських держав відхилили пропозицію щодо утворення Східного пакту, можливість досягнення колективної безпеки в Європі було втратчено.

28. Укладення договорів про взаємодопомогу між СРСР і Фр,

СРСР і Чехосл.

Зусилля радянського уряду щодо створення колективної безпеки в Європі діставали підтримку в прогресивної громадськості Франції. Явна відмова західних країн від усякої протидії німецької експансії ставила під загрозу безпеку й саме існування Франції. В цих умовах французький уряд просто змушений був відновити колишній альянс з Росією. Після відповідних переговорів 2 травня 1935 року в Парижі французький міністр закордонних справ Лаваль і радянський посол Потьомкін підписали договір про взаємодопомогу між Францією та СРСР. Договір укладений на випадок нападу якоїсь європейської держави на одну з сторін, передбачав порядок надання взаємної допомоги навіть без рекомендації Ліги Націй. Термін договору визначався на 5 років з можливістю його автоматичного продовження. В ході радянсько-французьких переговорів під час перебування Лаваля в Москві обидві сторони заявили про свою готовність продовжувати зусилля щодо створення колективної безпеки в Європі.

16 травня 1935р. президент французької союзниці Чехословаччини Едуард Бенеш і радянський посланник Сергій Александровський підписали в Празі договір про взаємну допомогу між СРСР і Чехословаччиною. Він був ідентичний радянсько-французькому, за винятком статті 2, яека передбачала надання взаємної допомоги тільки у випадку виступу Франції на допомогу жертві агресії.

Обидва оборонні договори мали в той час важливе політичне значення, але вони не створили фундамент для справді дружніх відносин Фр. та Чехосл. з СРСР. Лаваль і фр. посол у Берліні Франсуа-Понсе запевняли Гітлера, що Фр. готова пожертвувати договором з СРСР, якщо це потрібно буде для угоди з Німеччиною. Не були підписані відповідні воєнні конвенції. Восени 1939р., коли створилася пряма загроза нападу Нім. на Чехосл., Фр. їй нічим не допомогла, а уряд Бенеша відмовився від пропозиції Сталіна про воєнну допомогу.

29. Італо-ефіопська війна (позиція держав, Ліги Націй)

Італія готува ла агресію проти Ефіопії декілька років. Ефіопія (Абіссі нія) володіла значними природними багатствами, мала вигідне стратегічне положення (на шляхах з Європи до Азії). Вже з 1934 р. італійська вояччина організувала ряд провокацій на кордоні

(с) Alena ASher Boytzun Deax Din@r Dicky Drozd Eugene GW Leha Light Novdima Striker Tamara Vika Yarri

1

Ефіопії з Італійським Сомалі. Ефіопія неодноразово зверталася до Ліги Націй зі скарга ми на порушення Італією договору про ненапад.

У травні 1935 р. комісія Ліги Націй доповіла, що ви нуватців «інциденту» на кордоні вона не виявила. Ефіо пія звернулася до США по допомогу. Але конгрес США 31 серпня 1935 р. прийняв об'єднану резолюцію про ней тралітет. Продовжуючи через посередників торгувати з Італією, США одночасно попереджали, що не допомага тимуть жертві агресії. Інші західні держави, боячись за свої колонії в Африці, холодно поставилися до закликів Ефіопії про допомогу. Англія та Франція на переговорах з Італією навіть запропонували їй запровадити спільний мандат над Ефіопією. Це над рівноправним членом Ліги Націй! Негус Ефіопії Хайле Селассіє І у вересні 1935 р. ін формував Лігу Націй, що ефіопські війська вже кілька мі сяців як відведені на 30 км від кордону. Та все було да ремно. Заохочувана політикою великих західних держав, Італія без оголошення війни 3 жовтня 1935 р. вдерлася в Ефіопію.

Італія з початку війни зосередила на кордонах Ефіопії близько 500 тис. солдатів, майже 400 літаків, 400 танків і 800 гармат. Ефіопія, феодальна країна, не мала єдиної ар- мії, її війська були оснащені в основному холодною зброєю. Явна нерівність сторін. І все ж ефіопський народ чинив героїчний опір агресорові. Результат війни по суті визначався позицією великих держав.

Англія та Франція, які побоювалися зазіхань Італії на їхні володіння в Східній Африці та Середземномор'ї, не заважали італійській агресії проти Ефіопії. Більше того, в грудні 1935 р. міністр закордонних справ Англії Хор ук лав таємну угоду з прем'єром Франції Лавалем про розчленування Ефіопії на зони впливу (половина Ефіопії призначалася Італії). Це викликало величезне обурення громадськості й вимушену відставку урядів обох країн. Англія та Франція в цілому потурали Італії.

США позбавили Ефіопію можливості купувати амери канську зброю, але поставляли її Італії через посередни ків. Поставки нафти в італійські володіння в Африці з 1934 по 1935 р. збільшилися в 149 разів.

З великих держав тільки Радянський Союз підніс го лос на захист ефіопського народу. Він попереджав, що італійська агресія є загрозою загальному миру. СРСР за- кликав до колективних санкцій проти Італії й заявляв про готовність виконати свої зобов'язання перед Лігою Націй. Рада Ліги Націй нарешті вирішила оголосити обмежені фінансові та економічні санкції проти Італії. Асамблея Ліги Націй підтримала ці напівзаходи (Австрія, Угорщи на й Албанія взагалі голосували проти, Швейцарія втри- малася), хоч згідно з міжнародним договором належало розірвати з агресором усі зв'язки. Але навіть ці обмежені санкції могли б стати вирішальними, якби вони викону валися. В тому-то й справа, що більшість членів Ліги На цій їх не виконувала, а США взагалі не були членом Ліги Націй. Суецький канал залишався відкритим для іта лійських кораблів. Практично тільки Радянський Союз послідовно виконував санкції щодо Італії.

Політика західних держав дала Італії змогу розгроми ти Ефіопію. 5 травня 1936 р. італійські війська ввійшли в Аодис-Абебу. 9 травня Муссоліні проголосив приєднання Ефіопії як колонії до Італії, а італійського короля — «ефіопським імператором». Ефіопський народ не припи няв активну партизанську війну проти Італії.

Перемозі Італії дуже сприяли агресивні дії Німеччини. Ще 7 березня 1936 р., коли Ефіопія в котрий уже раз звернулася до Ліги Націй по допомогу, Гітлер оголосив про денонсування Німеччиною Локарнських угод, про ремілітаризацію Німеччини і введення її військ у Рейн ську демілітаризовану зону. Ці дії остаточно поховали Версальський мирний договір.

(с) Alena ASher Boytzun Deax Din@r Dicky Drozd Eugene GW Leha Light Novdima Striker Tamara Vika Yarri

1

30. Політика невтручання в іспанські справи. Криза Ліги Націй

Тим часом в Іспанії вибухнув фашистський заколот і розпочалася гро мадянська війна. Наприкінці 1935 р. активізував свою ді яльність Народний фронт Іспанії, керований комуніста ми. В лютому 1936 р. партії Народного фронту перемог ли на виборах в кортеси (парламент) і створили республі канський уряд єдиного фронту.

Представники правих сил і військового командування на чолі з генералом Франко почали готувати військовий переворот. Характерно, що посольства США, Англії та Франції в Мадриді знали про це й за 3-4 дні до заколо ту повідомляли свої міністерства про дії заколотників. Використовуючи як привід убивство поліцією депутата-мо нархіста Сотело, фашисти після спеціального кодового за клику мадридської радіостанції - «Над усією Іспанією безхмарне небо» - розпочали 17 липня 1936 р. заколот в Іспанському Марокко та на Канарських островах, а 18 липня - в самій Іспанії. Заколот спочатку було придушено, але уряди Німеччини та Італії одразу ж втрутилися, на дали широку військову допомогу заколотникам і надіслали своїх «добровольців» в Іспанію. Вже наприкінці 1936 р. на боці фашистів у громадянській війні в Іспанії брали участь 55 тис. На березень 1937 р. там було вже близько 100 тис. інтервентів з Німеччини та Італії.

Громадянська війна й воєнна інтервенція фашист ських держав в Іспанії викликали широкий резонанс у світі.

Франція, побоюючись потрапити в оточення з двох боків диктаторськими режимами, спочатку навіть допо магала республіканському урядові Іспанії. Та згодом французький уряд став потурати фашистам. За його про позицією 26 серпня 1936 р. 27 країн вирішили обрати політику «невтручання». У вересні в Лондоні вони створили «міжнародну комісію невтручання». Проте фактично більшість західних урядів підтримувала фашистів, побою ючись перемог народних фронтів у своїх країнах.  США солідаризувалися з позицією Англії та Франції. Розвиваючи ідеї «Акта про

нейтралітет», уряд США в серпні 1936 р. наклав «моральне ембарго» на експорт зброї до Іспанії.

 Для Німеччини та Італії інтервенція була засобом створення разом із заколотниками генерала Франко но вого вогнища війни. Тож вони не тільки придушували де мократію, а й здійснювали репетицію майбутніх воєн.

 Радянський Союз, який спочатку ввійшов до «міжна родної комісії невтручання», вже в жовтні 1936 р. висло вив протест проти того, що комісія фактично сприяла фа- шистським заколотникам, і невдовзі покинув цю комісію.

 СРСР вимагав від західних держав установити конт роль над португальськими портами, протестував проти їхнього фактичного втручання в громадянську війну в Іс- панії на користь заколотників.

 Радянський уряд майже три місяці обережно реагував на численні прохання республіканців про поставки радян ської зброї. Йому не хотілося йти на воєнний конфлікт із Німеччиною та Італією, тим більше що на Далекому Схо ді радянським кордонам загрожувала японська вояччина.

Тим часом об'єднані фашистські війська підійшли до Мадрида. Республіканський уряд знову звернувся до Москви з проханням прийняти на зберігання частину сво го золотого запасу з тим, щоб за цей рахунок направити в Іспанію радянську зброю. 17 жовтня 1936 р. Радянський Союз дав згоду. Іспанське золото загальною вагою близько 510 т перевезли до Одеси.

Крім цього, Радянський Союз відкрив іспанському уря дові кредит у 85 млн крб., населення СРСР зібрало 56 млн крб. у фонд допомоги іспанському народу. До березня 1936 р. Радянський Союз встиг поставити республіканському уря ду до 500 тис. т зброї, боєприпасів та інших матеріалів. Декілька радянських па роплавів з борошном і

(с) Alena ASher Boytzun Deax Din@r Dicky Drozd Eugene GW Leha Light Novdima Striker Tamara Vika Yarri

1

продовольством німецькі та італій ські підводні човни потопили в Середземному морі. Тисячі іспанських дітей, вивезені з Іспанії, на багато років знайшли собі притулок у Радянському Союзі.

На допомогу Іспанській республіці в складі «Інтерна ціональної бригади» прибули 42 тис. добровольців з 54 країн (у тому числі понад 3 тис. радянських громадян, з яких кількасот чоловік там загинули). Але сили були не рівними. Німеччина та Італія в цілому відрядили до Іспа нії за три роки війни близько 300 тис. своїх солдатів та офіцерів.

Спільна інтервенція Німеччини та Італії в Іспанії ще більше зблизила обидві фашистські держави й сприяла оформленню їх воєнно-політичного блоку. 25 жовтня 1936 р. в Берліні була підписана угода про німецько-італій ський союз. Німеччина та Італія домовилися про розме жування сфер своєї експансії на Балканах і в Дунайсько му басейні, а також про тактику у війні проти Іспанської республіки. Німеччина офіційно визнала загарбання Іта лією Ефіопії. Так була створена вісь «Берлін — Рим».

А рівно через місяць — 25 листопада 1936 р. — в Бер ліні був підписаний договір між Німеччиною і Японією, відо мий як «Антикомінтернівський пакт». Цим пактом обидві сторони зобов'язувалися вести спільну боротьбу проти Комуністичного Інтернаціоналу, рекомендували те ж са ме будь-якій третій державі, котрій «загрожує підривна робота Комінтерну». Термін дії пакту визначався в 5 ро ків. У додатковому протоколі сторони зобов'язувалися вживати необхідних заходів щодо «агентів Комінтерну». А в секретному додатку зазначалося, що у випадку війни з СРСР сторони не будуть полегшувати його становище. Протягом строку дії договору вони зобов'язувалися «без взаємної згоди не укладати з СРСР ніяких політичних до говорів, які б суперечили духові даної угоди». Вже наступного дня (26 листопада) японська вояччи на влаштувала провокацію проти СРСР. У районі озера Ханко батальйон японських солдатів зі зброєю вдерся на радянську територію. Радянські прикордонники розгро мили провокаторів. «Антикомінтернівський пакт» викликав бурхливу ре акцію протесту в СРСР. 6 листопада 1937 р. до «Антикомінтернівського пакту» приєдналася Італія. Через місяць вона теж вийшла з Ліги Націй. Таким чином, фашистські держави — Німеччина та Італія разом із мілітаристською Японією досягли полі тичної єдності, яка пізніше була закріплена укладенням тристороннього воєнного союзу, котрий відіграв вирі шальну роль у розв'язанні другої світової війни.

Тим часом іспанські заколотники зазнали поразки під Мадридом. Але Італія та Німеччина посилили свою допо могу Франко. Німецька авіація бомбардувала іспанські міста.

Західні держави продовжували негласно підтримувати режим Франко. В 1937 р. лише одна Англія надала таємну позику Франко на суму в 1 млн ф. ст. Франція передала йому золотий фонд Іспанії. 27 лютого 1939 р. уряди Франції та Англії офіційно визнали фашистський режим в Іспанії. Французьким послом при Франко був призна чений маршал А. Петен — майбутній глава капітулянт ської Франції.

В березні 1939 р. «п'ята колона» в Мадриді за підтрим ки англійської й французької агентури здійснила перево рот. Мадрид був захоплений фашистами, республіка роз- давлена. 2 квітня 1939 р. вже й США офіційно визнали франкістський уряд.

Отже, спільними зусиллями гітлерівської Німеччини, фашистської Італії, Англії, Франції та США Іспанська республіка була потоплена в крові. Це стало ще одним кроком до розв'язання Німеччиною другої світової війни через якихось 5 місяців.

31. Становлення блоку агресорів

У 1922р. в Італії до влади прийшли фашисти. У січні 1933 р. до державного керма Німеччини стала очолювана Гітлером фішистська націонал-соціалістична робітнича партія. Встановленню фашистських режимів сприяло те, що фашизм найбільше

(с) Alena ASher Boytzun Deax Din@r Dicky Drozd Eugene GW Leha Light Novdima Striker Tamara Vika Yarri

1

відповідав зовнішньополітичним амбіціям певних політичних кіл, які не погоджувались з реаліями, що склалися у світі після війни. На початку 30х рр. позиція Франції погіршилась. Стала відчутнішою загроза її безпеці з боку Німеччини. Вона починає переговори з СРСР щодо укладення франко-радянського пакту про ненапад, який укладено у 1932р. У 1935р. до складу Німеччини в результаті плебісциту увійшла Саарська область. У березні 1936р. німецькі війська вступили в Рейнську область. Німеччина переозброїлась й була готова до агресивних дій. До середини 30х років Італія стала висувати вимоги щодо перегляду колоніальних володінь в Африці. У жовтні 1935р. вона напала на Ефіопію. Навесні 1936р. ця війна завершилася: Ефіопія стала італійською колонією.

Це була перша фашистська агресія. Влітку 1936р. генерал Франко вчинив заколот проти уряду Народного фронту Іспанії. В країні почалась громадянська війна. Франко підтримали Італія й Німеччина. Протягом 1936-1939рр було здійснено спільну італо-німецьку інтервенцію в Іспанії. Італо-німецька інтервенція й політика невтручання західних держав. Події в Іспанії через те, що в них брали участь кілька держав, перетворилися на затяжинй регіональний конфлікт на європейському континенті. Він згубно позначився на усій системі МВ того часу.

Спільна інтервенція Німеччини та Італії в Іспанії ще більше зблизила обидві фашистські держави й сприяла оформленню їх воєнно-політичного блоку. 25 жовтня 1936 р. в Берліні була підписана угода про німецько-італій ський союз. Німеччина та Італія домовилися про розмежування сфер своєї експансії на Балканах і в Дунайсько му басейні, а також про тактику у війні проти Іспанської республіки. Німеччина офіційно визнала загарбання Іта лією Ефіопії. Так була створена вісь «Берлін — Рим».

А рівно через місяць - 25 листопада 1936 р. - в Бер ліні був підписаний договір між Німеччиною і Японією, відо мий як «Антикомінтернівський пакт». Цим пактом обидві сторони зобов'язувалися вести спільну боротьбу проти Комуністичного Інтернаціоналу, рекомендували те ж са ме будь-якій третій державі, котрій «загрожує підривна робота Комінтерну». Термін дії пакту визначався в 5 ро ків. У додатковому протоколі сторони зобов'язувалися вживати необхідних заходів щодо «агентів Комінтерну». А в секретному додатку зазначалося, що у випадку війни з СРСР сторони не будуть полегшувати його становище. Протягом строку дії договору вони зобов'язувалися «без взаємної згоди не укладати з СРСР ніяких політичних до говорів, які б суперечили духові даної угоди». Вже наступного дня (26 листопада) японська вояччи на влаштувала провокацію проти СРСР. У районі озера Ханко батальйон японських солдатів зі зброєю вдерся на радянську територію. Радянські прикордонники розгро мили провокаторів. «Антикомінтернівський пакт» викликав бурхливу ре акцію протесту в СРСР. 6 листопада 1937 р. до «Антикомінтернівського пакту» приєдналася Італія. Через місяць вона теж вийшла з Ліги Націй. Таким чином, фашистські держави - Німеччина та Італія разом із мілітаристською Японією досягли полі тичної єдності (вісь Рим-Берлін-Токіо), яка пізніше була закріплена укладенням тристороннього воєнного союзу, котрий відіграв вирі шальну роль у розв'язанні другої світової війни.

Спільними зусиллями гітлерівської Німеччини, фашистської Італії, Англії, Франції та США Іспанська республіка була потоплена в крові. Це стало ще одним кроком до розв'язання Німеччиною другої світової війни через якихось 5 місяців.

32. Криза Вашингтонської системи (агресія Японії)

Після підписання з Німеччиною «Антикомінтернівського пакту» Японія почала новий етап своєї агресії в Китаї. В прийнятій ще в серпні 1936 р. в Японії новій зовнішньополітичній програмі «Основні принципи націо нальної політики» ставилися завдання «ліквідувати загро зу з півночі, з боку Радянського Союзу», «зустріти у все- озброєнні Англію та Америку», поширити «національне й економічне просування на південь, особливо в район країн південних морів». Зазначалося, що основна мета

(с) Alena ASher Boytzun Deax Din@r Dicky Drozd Eugene GW Leha Light Novdima Striker Tamara Vika Yarri

1

зовнішньої політики Японії - «перетворити імперію но мінально й фактично на стабілізуючу силу в Східній Азії».

Спочатку японська вояччина, згідно з «меморандумом Танаки», вдерлася на територію Монгольської Народної Республіки (березень 1936 р.). Але радянський уряд 12 бе резня 1936 р. підписав із МНР протокол про взаємну до помогу на 10 років. Монгольські війська разом з Черво ною Армією розгромили японських інтервентів. Це зму сило Японію змінити напрямок своєї агресії.

7 липня 1937 р. японські агресори, спровокувавши інци дент в 10 км від Пекіна, без оголошення війни вдерлися в Північний Китай і за короткий час захопили Пекін, Тянь- цзінь. Калган та ряд інших міст. Вони збиралися створи ти на окупованих територіях п'яти північних китайських провінцій маріонеткові режими (щось на зразок Маньчжоу-Го, утвореного японцями в окупованій Мань чжурії 1 березня 1932 р. на чолі з маріонетковим імпера тором Пу Ї). Через місяць японські війська висадилися бі ля Шанхая, захопили його й попрямували на захід, здо були Нанкін (тодішню столицю Китаю) та Ханькоу, захо пили велику територію. Починаючи з 1939 р. й до 1944 р. Японія дещо припинила наступальні операції й організу вала блокаду морського узбережжя Китаю, намагаючись перекрити шляхи постачання йому зброї. Становище Китаю в цих умовах значною мірою зале жало від позицій великих держав.

США, додержуючись «доктрини Стімсона» (від 7 січ ня 1932 р.), «не визнавали» захватів Японії в Китаї. 16 липня 1937 р. державний секретар К. Хелл направив звер нення до 62 країн-учасниць пакту Бріана-Келлога, де вкрай обережно осуджував політику Японії, навіть не на зивав її агресором і не пропонував нічого конкретного для припинення цієї війни. Американський закон про нейтралітет забороняв експорт воєнних матеріалів до воюючих країн. Користуючись тим, що ні Японія, ні Ки тай не оголошували стану війни, Ф. Рузвельт заявив, що на них дія цього закону не поширюється. Американські поставки в Японію в 1937 р. збільшилися майже в 3 рази порівняно з 1936 р. й продовжували зростати. Поставки ж у Китай через японську морську блокаду зменшилися. 5 жовтня 1937 р. у своїй промові в Чикаго Рузвельт за кликав до створення «карантину» щодо японського агре сора. Суперечності між США й Японією ще більше загострилися після потоплення японською авіацією в груд ні 1937 р. трьох американських танкерів. Проте в цілому політика США щодо Японії залишалася незмінною.

Ліга Націй зайняла нерішучу позицію. У Брюссель ській конференції учасників Вашингтонського «Договору 9-ти» в листопаді 1937 р. Японія відмовилася брати участь. Взяли участь СРСР і всього 19 держав. У прийнятій 24 листопада резолюції, за яку не голосувала Італія, Японія не називалася агресором. Тільки СРСР по рушив питання про санкції проти неї. Як і раніше, Ліга Націй пропонувала Японії й Китаю «припинити ворожі дії й продовжити переговори». Західні держави не бажали втручатися в японсько-китайську війну, фактично поту рали Японії.

СРСР, осудивши агресію Японії, вдався до конкретних заходів. 21 серпня 1937 р. він підписав з Китаєм договір про ненапад на 5 років і значно збільшив йому воєнні поставки, а також надав позики (в 1938 р. — на 100 млн доя., а в 1939 р. — на 150 млн). У червні 1939 р. в Москві між обома державами був підписаний торговельний договір, який пе редбачав посилення радянської допомоги Китаю. Радян ський Союз направляв у Китай літаки, танки, гармати, боєприпаси, бензин і т. п. Радянські льотчики прикривали китайські міста від японської авіації, бомбардували японські військові об'єкти на Тайвані, їхні кораблі на річці Янцзи.

В той час японська вояччина здійснила воєнні провока ції проти Радянського Союзу. В липні — серпні 1938 р. во на атакувала радянський кордон у районі озера Хасан. Це не був звичайний прикордонний інцидент — японці вико ристовували важку артилерію. Радянські війська розгроми ли й відкинули агресорів з радянської території. Було підписано перемир'я.

Проте японські мілітаристи на цьому не зупинилися. 11 травня 1939 р. вони вдерлися на територію Монголь ської Народної Республіки в районі річки Халхін-Гол. Японська вояччина розраховувала з боями захопити не тільки Монголію, а й частину радянської території. Однак 20 серпня радянські та монгольські війська перейшли в рішучий наступ і за 10 днів закінчили оточення та роз гром японських інтервентів. І це за день до початку дру гої світової війни. 15 вересня 1939 р. Японія змушена була підписати з СРСР та МНР угоду про припинення воєнних дій з 16 вересня.

(с) Alena ASher Boytzun Deax Din@r Dicky Drozd Eugene GW Leha Light Novdima Striker Tamara Vika Yarri

1

Воєнна агресія Італії, Німеччини та Японії в 1935 - 1937 рр. остаточно розставила на протилежних позиціях два блоки держав у капіталістичному світі. Західна полі тика «невтручання», «умиротворення» мілітаристських держав, їх відмова від радянських пропозицій колектив ної відсічі агресорам неминуче вели до нової світової вій ни.

33. Поширення японської агресії в Китаї та розпад

Вашингтонської системи.

7 липня 1937 р. японські агресори, спровокувавши інци дент в 10 км від Пекіна, без оголошення війни вдерлися в Північний Китай і за короткий час захопили Пекін, Тянь- цзінь, Калган та ряд інших міст. Вони збиралися створи ти на окупованих територіях п'яти північних китайських провінцій маріонеткові режими (щось на зразок Маньчжоу-Го, утвореного японцями в окупованій Мань чжурії 1 березня 1932 р. на чолі з маріонетковим імпера тором Пу І). Через місяць японські війська висадилися бі ля Шанхая, захопили його й попрямували на захід, здо були Нанкін (тодішню столицю Китаю) та Ханькоу, захо пили велику територію. Починаючи з 1939 р. й до 1944 р. Японія дещо припинила наступальні операції й організу вала блокаду морського узбережжя Китаю, намагаючись перекрити шляхи постачання йому зброї.

Становище Китаю в цих умовах значною мірою зале жало від позицій великих держав. Яка ж була реакція ве ликих держав на події в Китаї?

США, додержуючись «доктрини Стімсона» (від 7 січ ня 1932 р.), «не визнавали» захватів Японії в Китаї. 16 липня 1937 р. державний секретар К. Хелл направив звер нення до 62 країн — учасниць пакту Бріана—Келлога, де вкрай обережно осуджував політику Японії, навіть не на зивав її агресором і не пропонував нічого конкретного для припинення цієї війни. Американські поставки (в тому числі стратегічних матеріалів) в Японію в 1937 р. збільшилися майже в 3 рази порівняно з 1936 р. й продовжували зростати. Поставки ж у Китай через японську морську блокаду зменшилися.

Ліга Націй зайняла нерішучу позицію. У Брюссель ській конференції учасників Вашингтонського «Договору 9-ти» в листопаді 1937 р. Японія відмовилася брати участь. Зате взяли участь СРСР і всього 19 держав. У прийнятій 24 листопада резолюції, за яку не голосувала Італія, Японія не називалася агресором. Тільки СРСР по рушив питання про санкції проти неї. Як і раніше, Ліга Націй пропонувала Японії й Китаю «припинити ворожі дії й продовжити переговори». Західні держави не бажали втручатися в японсько-китайську війну, фактично поту рали Японії.

СРСР, осудивши агресію Японії, вдався до конкретних заходів. 21 серпня 1937 р. він підписав з Китаєм договір про ненапад на 5 років і значно збільшив йому воєнні поставки, а також надав позики (в 1938 р. — на 100 млн дол., а в 1939 р. — на 150 млн). У червні 1939 р. в Москві між обома державами був підписаний торговельний договір, який пе редбачав посилення радянської допомоги Китаю. Радян ський Союз направляв у Китай літаки, танки, гармати, боєприпаси, бензин і т. п.

34. Аншлюз Австрії, його наслідки та позиція великих держав.

У другій половині 30-х років значно зросли військово-промислова могутність і вплив у Європі фашистської Ні меччини. В 1938 р. вона виробляла 12 % світової промис лової продукції й стала другою індустріальною державою в Європі після СРСР. З 1933 р. до 1939 р. її військові ви трати зросли в 10 разів. У 1937 р. Німеччина мала 42 ди візії, в 1939 р. — вже 103 дивізії з 4 млн солдатів. Німець кий уряд відкрито проголошував свої наміри розширяти агресію в Європі.

(с) Alena ASher Boytzun Deax Din@r Dicky Drozd Eugene GW Leha Light Novdima Striker Tamara Vika Yarri

1

Все це створювало небезпечну ситуацію на континен ті. Проте західні великі держави вперто відхиляли пропо зиції Радянського Союзу про створення системи колек- тивної безпеки. Навіть на прямі загрози Берліна західні держави відповідали політикою «невтручання» й «умиро творення», сподіваючись, що німецька агресія буде спря мована на Схід і не зачепить їхніх територій.  У відповідності із зовнішньополітич ними планами в європейських країнах відбулися

зміни в їхньому керівництві. Гітлер у лютому 1938 р. замінив по міркованих керівників на більш рішучих нацистів — мі ністром закордонних справ став Й. Ріббентроп, головно командуючим — генерал Браухіч, начальником штабу — генерал Кейтель.

В Англії Н. Чемберлен призначив міністром закордон них справ замість А. їдена лорда Е. Галіфакса, який в листопаді 1937 р. був прийнятий Гітлером і в розмові з ним дав зрозуміти, що Англія не реагуватиме в разі загарбання Німеччиною Австрії, Чехословаччини й Гдан ська. Англійським послом у Берліні став германофіл Н. Гендерсон, який у березні 1938 р. вів переговори без посередньо з Гітлером, пропонуючи йому укласти друж ній договір з Англією. Він підкреслював, що йдеться не про якусь торговельну угоду, а про «встановлення основи для справжньої й щирої дружби між двома країнами».

У Франції тоді уряд очолив замість Леона Блюма від вертий антикомуніст К. Шотан, який у листопаді 1937 р. таємно приймав у Парижі фон Папена й планував запро понувати Гітлеру «разом заснувати європейську політику на нових і здорових засадах, — це була б всесвітньо-істо рична подія».

Державний департамент США відкликав з Берліна ві домого антифашиста У. Додда й призначив своїм послом профашистськи настроєного X. Вільсона. Через посла у Франції У. Булліта, який відвідав Берлін, Вашингтон по відомив, що не заперечуватиме проти зазіхань Німеччини щодо Австрії та Чехословаччини. 8 березня 1938 р. (за 4 дні до загарбання Австрії німцями) Берлін відвідав ко лишній президент США Г. Гувер, який у дружній розмо ві з Гітлером та Герінгом запевняв їх у солідарності Ва шингтона з планами Берліна.

Отже, загальна західна політика «умиротворення» фа шистської Німеччини всіляко сприяла здійсненню агре сивних планів Гітлера. Черговою жертвою фашистської агресії стала Австрія.

У лютому Гітлер викликав у Берлін австрійського канцлера К.Шушніга, поводився з ним брутально, вима гав свободи діяльності нацистів і призначення міністром внутрішніх справ Австрії нацистського лідера А. Зайсс-Інкварта. Шушніг прийняв ультиматум, але ще зробив спробу навіть провести у своїй країні 13 березня 1938 р. плебісцит з питання незалежності. Проте за вимогою Берліна Шушніг мусив піти у відставку, замість нього 11 березня канцлером був призначений гітлерівський ставле ник Зайсс-Інкварт. А наступного дня — 12 березня 1938 р. — опівдні за проханням нового канцлера Німеччина без жодного пострілу ввела свої війська в Австрію. Було здійснено приєднання (аншлюс) Австрії до Німеччини.

Великі західні держави майже не відреагували на цю подію. Ще напередодні (11 березня) Галіфакс запевняв у Лондоні Ріббентропа, що Англія не втручатиметься в авст- рійське питання. Міністр фінансів Саймон пізніше за явив, що, мовляв, Англія взагалі ніколи не давала гарантій Австрії. Державний секретар США К. Хелл повідомив, що це питання «не торкається Сполучених Штатів».

Посли Англії та Франції в Берліні намагалися було «протестувати» проти насильницьких дій Німеччини, але їх навіть не прийняли. 2 квітня 1938 р. західні країни ви- знали анексію Австрії й перетворили свої посольства у Відні в консульства. Між іншим, у Мадриді через рік во ни повелися протилежним чином, визнавши фашист ський уряд Франко.

Радянський Союз зайняв принципову позицію й за явив рішучий протест проти загарбання Австрії Німеччи ною, визначивши дії останньої як агресію й загрозу без пеці не

(с) Alena ASher Boytzun Deax Din@r Dicky Drozd Eugene GW Leha Light Novdima Striker Tamara Vika Yarri

1

тільки 11 сусіднім із Німеччиною країнам, а й усьому світові. Проте Англія та Франція відхилили радян ську пропозицію організувати колективний захист неза лежних країн.

Аншлюс Австрії дуже загострив політичне становище в Європі. Німеччина значно збільшила свій військово-промисловий потенціал і почала готуватися до нових аг ресивних дій. У Римі 16 квітня 1938 р. була підписана англо-італійська угода (так звана «джентльменська»), за якою Лондон визнав загарбання Італією Ефіопії, фактич но підтримав італо-німецьку інтервенцію в Іспанії й по годився на надання Італії англійських позик.

35. Мюнхенська угода.

Наступною жертвою гітлерівської Німеччини після Австрії мала ста ти Чехословаччина. Німецькі кордони з трьох боків оточу вали Чехословаччину. У квітні Гітлер під писав «Зелений план», який передбачав окупацію Судет ської області, і почав концентрувати війська на чехословацьких кордонах. Гітлер призначив виконання «Зеленого плану» на 1 жовтня 1938 р. Уряди Франції та Англії закликали президента Е. Бенеша розпочати прямі переговори з Генляйном і поступитися йому заради миру.

Радянський Союз у цій ситуації запропонував провести міжнародну конференцію заінтересованих держав, а також нараду військових представників СРСР, Франції та Чехо- словаччини. Однак уряди Франції, Англії й ЧСР відхили ли радянські пропозиції. Тим часом англійський уряд роз робив «план Z», за яким Чемберлен на зустрічі з Гітлером мав дати йому згоду на загарбання Судетської області.

13 вересня 1938 р. Прага задовольнила вимоги судет ських німців про автономію їхньої області. Але це вже не задовольняло Гітлера. Гітлер запросив Чемберлена до Ні- меччини.

Переговори в Німеччині пройшли у вересні 1938 р. в три етапи. 1. 15 вересня в резиденції Гітлера в Берхтесгадені від булася його зустріч із

Чемберленом. Гітлер фактично у формі ультиматуму вимагав анексії Судетської області до Німеччини. Чемберлен не заперечував, тільки відповів, що йому треба проконсультуватися зі своїм урядом і Францією.

Президент ЧСР Бенеш, уже погодившися на відділен ня Судетської області, запитав уряди Франції, Англії та СРСР про їхні позиції. Париж і Лондон після консульта ції 18 вересня наступного дня надіслали Бенешу спільний ультиматум про відторгнення Судетської області як «унесок у справу збереження миру».

Радянський уряд відповів 20 вересня, що СРСР на дасть Чехословаччині негайну й дійову допомогу, якщо Франція теж виконає свої зобов'язання (згідно з договора ми про взаємну допомогу 1935 р.). Тільки в грудні 1949 р. керівник КПЧ К. Готвальд розповів, як у вересні 1938 р. Й. Сталін просив через нього передати Е. Бенешу, що Ра дянський Союз готовий надати конкретну воєнну допо могу Чехословаччині й без Франції, але за двох умов: як що Чехословаччина попросить Москву про таку допомо гу і якщо сама захищатиметься від німецької агресії.

Але Англія та Франція 21 вересня попередили Бене ша, що допомагати Чехословаччині не будуть, а якщо во на прийме допомогу СРСР, західні держави разом з Ні меччиною розв'яжуть «хрестовий похід» проти СРСР і зіт руть Чехословаччину з лиця Землі.

В той самий день Бенеш прийняв цей ультиматум. 2. 22 вересня в Годесберзі на зустрічі з Гітлером Чемберлен повідомив, що домігся

згоди на анексію Судетської області також від французького та чехословаць кого урядів. Але Гітлер вже вимагав негайно за 10 днів віддати Німеччині не тільки Судети, але й райони, де німці були в меншості, а також задовольнити територі альні претензії Польщі та Угорщини.

комментарии (0)

Здесь пока нет комментариев

Ваш комментарий может быть первым

Это только предварительный просмотр

3 страница на 93 страницах

Скачать документ