Методи, функції та критерії управління - конспект -  Менеджмент, Конспекты лекций из Бизнес-администрирование
pauk_86
pauk_8628 мая 2013 г.

Методи, функції та критерії управління - конспект - Менеджмент, Конспекты лекций из Бизнес-администрирование

DOC (738 KB)
111 страница
411Количество просмотров
Описание
Конспект лекций по дисциплине Менеджмент. На тему Методи, функції та критерії управління. Уникаючи полеміки, що досить широко ведеться в літера-турі щодо методів управління, спробуємо сформулювати гло-бальний для соціаль...
20 баллов
Количество баллов, необходимое для скачивания
этого документа
Скачать документ
Предварительный просмотр3 страница / 111

Это только предварительный просмотр

3 страница на 111 страницах

Скачать документ

Это только предварительный просмотр

3 страница на 111 страницах

Скачать документ

Это только предварительный просмотр

3 страница на 111 страницах

Скачать документ

Это только предварительный просмотр

3 страница на 111 страницах

Скачать документ

Менеджмент: теорія та практика 1.4. Методи, функції та критерії управління

Уникаючи полеміки, що досить широко ведеться в 0 0 1 Fлітера турі щодо методів управління, спробуємо сформулювати 0 0 1 Fгло бальний для соціально-економічного розвитку підприємства критерій управління ефективністю цієї діяльності та знайти місце методам управління, які дозволяють досягати цього критерію в процесі управління діяльністю підприємства.

Для вибору критерію управління доцільним є узгодження процесів досягнення основних цілей управління та глобального критерію для об'єкта. Якщо за головну ціль держави вважати вирішення проблеми задоволення духовних та матеріальних

0 0 1 Fпо треб населення, які постійно зростають, то розглянута (див. рис. 1) ієрархія потреб за А.Х.Маслоу може бути узагальненою

0 0 1 Fзмісто вною основою вирішення цього завдання узгодження. Повністю вирішити що проблему може лише держава, але її рішення

0 0 1 Fфор мується з сукупності локальних рішень, що приймають окремі підприємства чи організації (див. рис. 5). Кожне підприємство

0 0 1 Fзай мається розв'язанням однієї проблеми чи її складової в цілому для суспільства, але з оплатою праці та соціальними рішеннями воно багато в чому дозволяє працівникам реалізувати ієрархію потреб. Зазначена "подвійність" (двоїстість) на підприємстві при орієнтації діяльності на досягнення кінцевої цілі розвитку

0 0 1 Fсуспільства не є су перечливою для його працівників. Більш того, 0 0 1 Fспочатку цілі роз витку всієї держави, кожного підприємства та

життєвих інтересів кожного працівника, усіх членів суспільства збігаються.

Завдання методів управління тут — побудова системи 0 0 1 Fгос подарювання, яка б забезпечувала одночасне досягнення

0 0 1 Fкорес пондуючих цілей розвитку кожної людини відповідно до її 0 0 1 Fрізно манітних потреб, підприємств та організацій, що

задавольняють ці потреби, та держави, яка забезпечує скоординований розвиток підприємств у напрямку ефективнішого

0 0 1 Fзадоволення потреб на селення. Тому у вершині піраміди задоволення потреб населення діяльністю підприємств у цілому для

0 0 1 Fдержави, вочевидь, має бу ти критерій максимальної ефективності 0 0 1 Fпроцесів задоволення по треб в абсолютній величині та в

розрахунку на одну людину. У міжнародній практиці показником, що лежав в основі такого критерію, виступав максимум національного

0 0 1 Fдоходу на душу на селення у єдиному для всіх країн доларовому численні.

57

За цим показником у 1991 p. CPCP 0 0 1 F(у рік розпаду) не нале жав навіть до

першої десятки країн; мав негативні темпи 0 0 1 Fрозвит ку і відставав від двох перших

країн у першій десятці в три рази, від передостанньої — майже в два рази. В Україні, як в одній Із спадкоємиць СРСР, наступними роками відбувалося погіршення цього показника і відповідно — добробуту населення. Тому

0 0 1 Fакту альність проблем вибору критерію 0 0 1 Fта організації досягнення йо го

максимуму в процесі реалізації 0 0 1 Fпоставлених цілей в системі уп равління

соціально-економічним розвитком країни, 0 0 1 Fїї підпри ємств та організацій,

посилюється.

'•* і

і-І

ь

Рис. 12. Піраміда перетворення вихідних ресурсів на підприємстві на потрібні для населення кінцеві результати

На рівні підприємства за критерій, що можна порівняти з тим, що використовується на рівні держави, доцільно брати макі симум прибутку підприємства, який забезпечується діяльністю підприємства в процесі виробництва та реалізації продукції

0 0 1 Fспо живачам; продукцію випускають відповідно до всієї гами потреб населення у цій продукції. Методичну основу

0 0 1 Fдосягнення макси муму прибутку в процесі перетворення вихідних

0 0 1 Fвиробничих ре сурсів на кінцеву продукцію закладено у "фундаменті" системи, економічному забезпеченні, розглянутому раніше. Зобразимо 58

графік, базуючись на розгляді піраміди

0 0 1 Fзадоволення потреб насе лення для рівня всієї країни (рис. 6), вичленуємо з неї як складову піраміду для рівня одного з підприємств (рис. 12).

Складність системи управління народним господарством та його ланками зростає через те, що постійно ускладнюються економічні відносини в процесі виробництва та реалізації

0 0 1 Fпро дукції. Це призвело до необхідності 0 0 1 Fрозділення проблеми вдоско налювання

управління суспільним виробництвом на 0 0 1 Fрізні аспек ти, такі як соціальний,

психологічний, правовий, організаційно- технічний, організаційно-економічний, кібернетичний і т.д. При цьому збільшується значення забезпечення єдності взаємодії та наступності всіх цих зовні різнорідних аспектів. В основі вирішення поставленого складного

0 0 1 Fзавдання лежить розроблен ня уніфікованого підходу до об'єкту управління, необхідність у забезпеченні єдності складу та змісту методів

0 0 1 Fуправління, що ви користовуються в будь- якому аспекті.

У суспільному виробництві економічні зв'язки направлено на планомірне задоволення об'єктивних економічних інтересів суспільства та потреб конкретних виробничих колективів

0 0 1 Fта кож ного їх члена. Управління 0 0 1 Fпроцесом досягнення цілі з задоволен ня

об'єктивних економічних інтересів, властивих суспільству, здійснюється за допомогою економічних методів.

Вочевидь, під змістом методів управління, 0 0 1 F що задовольня ють вимогам певних економічних законів, треба розуміти склад та зміст економічних відносин між

0 0 1 Fлюдьми в процесі вироб ництва та збуту продукції. Ці методи охоплюють

0 0 1 Fекономічні відно сини між людьми з: планування; обліку та контролю; аналізу;

0 0 1 Fприй няття рішень; регулювання та організації виконання рішень;

0 0 1 Fгоспо дарського розрахунку, економічного стимулювання та договірно-правових відносин. Особливістю всіх перерахованих

0 0 1 Fметодів уп равління, які відображають склад та зміст економічних відносин між людьми в процесі виробництва та розподілу

0 0 1 Fблаг, є транс формація їх при безпосередньому управлінні об'єктом у функції цього управління. При цьому якщо

0 0 1 Fметод управління являє со бою спосіб досягнення мети, функція — це завдання, що вирішується в процесі управління.

Взаємодія різнорідних аспектів управління має значну спільну зону, яка проявляється в інформаційному аспекті. Всі

0 0 1 Fме тоди управління інформаційно перебувають у тісному взаємозв'язку на основі взаємної наступності окремих

складових

у процесі функціонування цих методів. При вирішенні завдань обліку вже частково вирішуються завдання економічного аналізу. Разом з тим при проведенні аналізу вирішуються окремі завдання планування. При цьому завдання, що вирішуються в обліку та плануванні, практично складають

0 0 1 Fоснову методу прий няття рішень — їх інформаційну

0 0 1 Fпідготовку. Методи аналізу за роджуються в надрах обліку,

методи планування — в надрах аналізу і т.д. (див. тонку лінію на рис. 13).

Завершальним методом є економічне стимулювання, яке інформаційно також базується на перших трьох методах та

0 0 1 Fра зом з тим виконує одну з функцій останнього етапу

процесу прийняття рішень — організацію їх виконання. 0 0 1 FЕкономічне сти мулювання одночасно є важелем зворотнього

зв'язку між об'єктом управління та управлінським персоналом. 0 0 1 FТаке взаємо проникнення методів управління, інформаційна

єдність їх та взаємозв'язок з найважливішим методом всієї 0 0 1 Fсистеми уп равління — прийняттям управлінських рішень — 0 0 1 Fдозволяє роз глядативсі методи управління на єдиній основі.

Рис. 13. Взаємопроникнення функцій управління: А — процеси в реальному масштабі часу; Б — облік: 1 — реєстрування інформації, 2 — систематизація

та оброблення звітних даних, 3 — видання управлінському персоналу звітних даних порівняно з плановими;

В — аналіз: 4 — відхилення за складовими елементами діяльності об'єкта, 5 — вивчення та оцінка стану і причин відхилення складових елементів, б — розроблення рекомендацій із зміни стану складових еле-

Менеджмент: теорія та практика ментів діяльності, 7 — синтез складових елементів діяльності в критерії управління, 8 — госпрозрахункова оцінка;

Г — планування: 9 — розроблення нормативів та обмежень, 10 — балансові розрахунки, 11 — оптимізаційні розрахунки;

Д — управлінські рішення: 12 — прийняття управлінського 0 0 1 Fрі шення, 13 — організація виконання прийнятого рішення, 14

0 0 1 Fрегулю вання; Е — економічне стимулювання: 15 — матеріальне та моральне

0 0 1 Fза охочення.

Отже, в сучасних умовах з'являється можливість 0 0 1 Fстикуван ня, поєднання різнорідних методів управління та їх відображення через прийняття управлінських рішень.

Динамічність процесів виробництва та відповідно 0 0 1 Fуп равління ними приводить до необхідності розгляду методів та

функцій цього управління з урахуванням особливостей 0 0 1 Fвідобра ження динаміки. Як правило, їх розглядають у певній 0 0 1 Fпослідо вності, яка залежить від цілей такого розгляду. Якщо метою

є вивчення процесів перетворення інформації в системі управління для наступного її комп'ютерного оброблення, послідовність буде такою (цив. рис. 13). Якщо ж треба побачити весь процес

0 0 1 Fуп равління з вичленуванням ролі кожного методу чи функції в 0 0 1 Fцьо му процесі при досягненні цілей розвитку підприємства,

послідовність та її структура будуть іншими (рис. 14). Незважаючи на те, що в зазначених двох випадках

0 0 1 Fвирішу ються зовні різні завдання, обидва вони підлягають досягненню однієї мети — управління виробництвом продукції відповідно до потреб населення. В обох випадках розглядаються лише процеси управління внутрішнім для підприємства виробництвом та послідовність залучення потрібних для цього методів управління. Разом з тим усі внутрішні для підприємства процеси виробництва та управління ними починаються з вивчення

0 0 1 Fзовнішнього середо вища, потреб кінцевого споживача продукції. 0 0 1 FВраховуючи ці по треби, на підприємстві вивчають можливості їх

задоволення та, виходячи з нормативних можливостей, які підтверджуються всіма складовими умов забезпечення функціонування підприємства, створюють нормативне зумовлену

0 0 1 Fвиробничо-економічну про граму отримання максимально 0 0 1 Fможливих для даних умов резуль татів. Цей процес у завершальній

своїй стадії є 0 0 1 Fфункцією плануван ня, яка вже охоплює всі складові логістики виробництва.

61

•«Як*

Менеджмент: теорія та практика РОЗДІЛ 2. УХВАЛЕННЯ РІШЕНЬ .

У МЕНЕДЖМЕНТІ

2.1. Ухвалення рішень у система управління соціально- економічним розвитком

2.1.1. Класифікація підсистем управління

Розроблення системної класифікації дозволяє позбутися невизначеності в структурі проблеми, дає можливість розглядати процеси прийняття рішень у тісному взаємозв'язку з усіма

0 0 1 Fінши ми етапами всього складного процесу управління розвитком суспільного виробництва.

Систему управління класифікують за групами підсистем, що включають:

просторово-об'єктні підсистеми, які розглядають по- об'єктно в цілому для народного господарства та його регіонів як територіально-галузеві, а для окремих галузей 0 4 4 10 4 4 30 4 4 10 4 3 F0 4 5 60 4 3 B0 4 4 C0 4 3 D0 4 3 E0 4 3 30 4 3 E0 4 3 20 4 3 8  робництва — як послідовно взаємопов'язані 0 4 3 20 4 3 80 4 4 00 4 3 E0 4 3 10 4 3 D0 4 3 80 4 4 70 4 3 E0 4 4 20 4 3 50 4 4 50 4 3 D0 4 3 E-  логічні та ті, що характеризують власне процес 0 4 4 10 4 4 30 4 4 10 4 3 F0 4 5 60 4 3 B0 4 4 C0 4 3 D0 4 3 E0 4 3 30 4 3 E0 4 3 20 4 3 8  робництва на всіх його стадіях — народне господарство, регіони, галузі, об'єднання, підприємства та організації, технологічні 0 4 3 F0 4 3 5 реділи та цехи підприємств, ділянки та агрегати цехів;

соціально-економічні (результатно- 0 4 4 00 4 3 50 4 4 10 4 4 30 4 4 00 4 4 10 4 3 D0 4 5 6 0 4 3 00 4 3 10 4 3 E0 4 3 A0 4 5 60 4 3 10 4 3 50 4 4 0),  нетичні підсистеми, які охоплюють для кожного (чи будь-якого) об'єкту суспільного виробництва (який у даному випадку 0 4 4 00 4 3 E0 4 3 70 4 3 30 4 3 B0 4 4 F дається як "чорна скриня") вхід до цього об'єкту 0 4 4 10 4 3 A0 4 4 00 4 3 80 4 3 D0 4 5 6 0 4 4 30 4 3 20 4 3 8(" ")  гляді кількісно обмежених вихідних виробничих потужностей Сс, трудових V, матеріальних Сп та фінансових ресурсів та рівня їх використання, а також вихід з об'єкта у вигляді 0 4 3 30 4 3 E0 4 4 20 4 3 E0 4 3 20 4 3 80 4 4 50 4 4 00 4 3 50 4 3 70 4 4 30 4 3 B0 4 4 C  татів, які забезпечують добробут та всебічний розвиток усіх членів суспільства (наприклад, які

характеризуються обсягами виробництва Р0. якістю продукції та праці Рк 0 4 4 00 4 5 60 4 3 20 4 3 D0 4 3 50 4 3 C0 4 3 70 4 3 00 4 3 40 3 E0 4 3 20 4 3 E0 4 3 B0 4 3 50 4 3 D,  ня конкретних потреб людини, суспільства Рп);

часові підсистеми, які характеризують 0 4 3 40 3 80 4 3 D0 4 3 00 4 3 C0 4 5 60 4 4 70 4 3 D0 4 5 60 4 4 10 4 4 20 4 4 C0 4 4 00 4 3 E0 4 3 70 4 3 20 4 3 80 4 4 2  ку суспільного виробництва та дозволяють здійснювати процеси 0 4 4 30 4 3 F равління суспільством на будь-який період його розвитку, від 0 4 4 00 4 3 50 4 3 00 4 3 B0 4 4 C ного масштабу часу безупинних технологічних циклів та оператив-

. >a "е. Q ї* УЛ

О.А. Подсолонко них проміжків (завершені технологічні операції та цикли, робочі зміни, доби, тижні протягом місяця) до поточних періодів (місяць, квартал, рік) та перспективних (п'ятиріччя, десять чи більше років);

функціонально-методичні підсистеми, що вирішують локальні завдання забезпечення функціонування провідних функцій та методів управління — обліку та контролю, 0 4

3 5 0 4 3 A

0 4 3 E

0 4 3 D

0 4 3 E

0 4 3 C

0 4 5 6

0 4 4 7 

ного аналізу, планування, прийняття управлінських рішень, ор- ганізаціїїх виконання та регулювання, господарського 0 4

4 0 0 4 3 E

0 4 3 7

0 4 4 0

0 4 3 0

0 4 4 5

0 4 4 3

0 4 3 D 

ку та економічного стимулювання (основні етапи деяких з них було наведено раніше);

функціонально-ієрархічні підсистеми, що забезпечують селекціювання інформації в процесі розвитку суспільного 0 4 3 2

0 4 3 8

0 4 4 0

0 4 3 E

0 4 3 1 

ництва та надання її кожній ланці системної ієрархії відповідно до властивих цій ланці функцій управлінського персоналу;

підсистеми забезпечення, які спеціалізуються на 0 4

4 1 0 4 4 2

0 4 3 2

0 4 3 E 

ренні проектних завдань технічних та робочих проектів усієї 0 4 4 1

0 4 3 8

0 4 4 1

0 4 4 2

0 4 3 5 

ми управління та її окремих підсистем за перерахованими групами (включаючи розроблення положень та інструкцій з усіх функцій управління), систем економічної та матеріальної відповідальності та зацікавленості, технічного, інформаційного та математичного забезпечення обробки інформації, що циркулює в системі;

підсистема комплексного управління та локально- 0 4 4 6

0 4 5 6

0 4 3 B

0 4 4 C

0 4 3 E 

вого узгодження усіх підсистем, у яких на основі кінцевої мети розвитку суспільства формулюються проміжні цілі, здійснюється вибір критеріїв їх досягнення, методів узгодження всіх 0 4

4 0 0 4 5 6

0 4 3 7

0 4 3 D

0 4 3 E 

рідних сторін розвитку суспільного виробництва та їх 0 4

3 F 0 4 3 E

0 4 4 0

0 4 5 6

0 4 3 2

0 4 3 D

0 4 4 F

0 4 3 D 

ня в напрямку досягнення кінцевого комплексного критерію

ефективності управління розвитком суспільства.

Позитивне значення такої класифікації полягає в тому, що із системних позицій у складі підсистем управління нею охоплюються:

об'єкт управління в усій його складній структурі; вихідні ресурси виробничо- технологічного процесу; намічувані та очікувані результати діяльності об'єкту; динамічність цієї діяльності; склад методів та функцій управління нею; ієрархічні рівні управління;

фундамент системи управління у формі всіх видів 0 4 3 7

0 4 3 0

0 4 3 1

0 4 3 5

0 4 3 7 

печення її розроблення, функціонування та подальшого розвитку (об'єкту як системи управління); цільова орієнтація діяльності та розвитку об'єкту.

102

ка

Менеджмент: теорія та п рак ти 2.1.2. Класифікація управлінських рішень

Наведена класифікація підсистем управління дозволяє підкреслити, що прийняття рішень є самостійною підсистемою, що методично та інформаційно пов'язана з усіма іншими

0 0 1 Fпідсис темами управління. Отже, всі 0 0 1 Fпідсистеми управління та їхні скла дові

мають бути відображені також і в 0 0 1 Fкласифікації уп равлінських рішень.

Вочевидь, класифікаційні угруповання з прийняття рішень будуть ідентичними наведеним угрупованням підсистем. При цьому пріоритет має бути надано останній з перерахованих груп класифікації, тобто перш за все повинна бути визначена цільова орієнтація системи.

Наведемо класифікацію 0 0 1 Fуправлінських рішень у загально му

вигляді для системи управління суспільним виробництвом.

1. За цілями розвитку та критеріями 0 0 1 Fефективності управління си стеми:

кінцеві цілі комплексного розвитку та 0 4 3 20 4 5 60 4 3 40 3 F0 4 3 E0 4 3 20 4 5 60 4 3 40 3 D0 4 5 60 4 3 A0 4 4 00 4 3 8  терії;

проміжні цілі локальних завдань розвитку системи та відповідні критерії; рівень досягнення критеріїв за кінцевими та 0 4 3 F0 4 4 00 4 3 E0 4 3 C0 4 5 60 4 3 60 4 3 D0 4 3 8 ми цілями.

2. За об'єктами управлінського впливу: народне господарство; країна, регіон, область, місто, район; галузь народного господарства; об'єднання, підприємство, організація; -технологічний переділ, служба, цех, ділянка, агрегат чи установка.

3. За вихідними елементами процесу праці у 0 0 1 Fсуспільному вироб ництві та за рівнем

використання цих елементів: трудові ресурси; матеріальні ресурси; виробничі потужності; фінансові ресурси.

103

О.А. Подсолонко 4. За результатами суспільного виробництва:

обсяг та номенклатура (асортимент) засобів виробництва та предметів споживання, різноманітних послуг, 0 4 4 F

0 4 3 A

0 4 5 6

0 4 4 5

0 4 3 0

 рактеризують рівень добробуту та всебічного розвитку всіх членів суспільства; якість праці та продукції, те, наскільки вони відповідають світовим та перспективним стандартам; ступінь задоволення потреб виробництва та членів 0 4 4 1

0 4 4 3

0 4 4 1 

пільства у випущеній продукції чи наданих послугах (ступінь досягнення можливого рівня добробуту та всебічного розвитку всіх членів суспільства).

5. За часовим проміжком виникнення ситуації, що 0 4

3 F 0 4 3 E

0 4 4 2

0 4 4 0

0 4 3 5

0 4 3 1

0 4 4 3

0 4 5 4

0 4 4 3

0 4 3 F

 равлінського рішення, та за часом реалізації цього рішення: реальний масштаб тривалості безупинних технологічних процесів; оперативні періоди (календарні — завершена 0 4

4 2 0 4 3 5

0 4 4 5

0 4 3 D

0 4 3 E 

логічна операція чи цикл, робоча зміна, доба, тиждень, декада, наростаючий період з початку місяця, місяць);

-поточні періоди (техніко- економічні — місяць, квартал, наростаючий підсумок з початку року, рік);

- перспективні періоди (п'ять, десять років чи більше).

6. За методами та функціями управління, через які проявляється прийняте рішення в розвитку суспільного виробництва: облік, контроль, звітність; розроблення планів (балансові та опгимізаційні розрахунки); господарський розрахунок; комерційні взаємовідносини; економічне стимулювання; організація виробництва та праці; регулювання технологічних параметрів (усунення 0 4 3 D

0 4 3 5

0 4 3 1

0 4 3 0

0 4 3 6

0 4 3 0 

них відхилень).

7. За методами оброблення та надання інформації всім ланкам системної ієрархії відповідно до функцій управлінського 0 4

3 F 0 4 3 5

0 4 4 0 

соналу: -виявлення відхилень показників розвитку об'єкту від рівня, що намічено проміжними та кінцевими цілями; встановлення належності конкретній підсистемі управління; виявлення причини, що призвела до відхилення;

104

Менеджмент: теорія та практика визначення тенденцій відхилення та причини, що його викликала; розроблення нормативів, що реально враховують умови функціонування виробництва за показниками та 0 4

4 4 0 4 3 0

0 4 3 A

0 4 4 2

0 4 3 E 

рами відхилення; ,-розроблення та вдосконалення методів і моделей узгод-« ження всіх сторін та елементів розвитку

0 0 1 Fсуспільного ви робництва;

визначення конкретної величини рішення з усунення 0 4 3 D

0 4 3 5

0 4 3 3

0 4 3 0 

тивних та закріплення позитивних відхилень; стандартизація рішень.

За формою прояву та забезпечення прийнятого рішення:

- наказ, розпорядження про технологічні, організаційні, адміністративні, заохочувальні заходи;

-положення, інструкція про проведення нових робіт чи вдосконалення існуючих; планові завдання; технічні завдання, технічні та робочі проекти подальшого розвитку виробництва.

2.1.3. етзли процесу прийняття управлінських рішень

Згідно з класифікацією 0 0 1 Fуправлінських рішень можна викла сти

системний зміст процесу прийняття рішень, склад 0 01 Fйого ос новних етапів: 1. Уточнення цілей розвитку системи та її підсистем. 2. Уточнення критеріїв ефективності управління та розвитку 0 4 4 1

0 4 3 8 

стеми й її підсистем. 3. Виявлення ступеня досягнення критеріїв за кінцевими та проміжними цілями розвитку.

4. Виявлення основних причин відхилень у досягненні цілей та 0 4 3 B

0 4 3 0 

нок (рівнів) системної ієрархії, які впливають на ці відхилення.

5. Встановлення тенденцій та повторюваності причин,

0 4 4 9

0 4 3 E

0 4 3 2

0 4 3 8

0 4 3 A

 ликають відхилення.

6. Порівняння ситуацій, що виникли, та причин відхилень 0 4

3 7 0 4 3 D

0 4 3 0

 бором стандартних ситуацій та причин, їх кількісно-якісних оцінок з варіантами прийняття рішень за ними.

105

О.А. Подсолонко 7. Вибір варіанту управлінського рішення, яке відповідає 0 4 4 1

0 4 3 8

0 4 4 2

0 4 4 3 

ації, що виникла. 8. Прийняття рішення з усунення небажаних ситуацій та причин відхилення і з закріплення позитивних змін у процесах суспільного виробництва.

9. Забезпечення прийнятого рішення документами, що 0 4

3 E 0 4 4 0 

ганізують його виконання у відповідній ланці управління.

10. Перевірка виконання прийнятого рішення та результатів 0 4 3 9

0 4 3 E 

го впливу на досягнення проміжних та кінцевих цілей 0 4

4 0 0 4 3 E

0 4 3 7

0 4 3 2

0 4 3 8

0 4 4 2 

ку підсистем та системи в цілому. Кожний з перерахованих етапів

0 0 1 Fпроцесу прийняття уп равлінських

рішень має власну специфіку, враховує взаємодію всіх підсистем управління наведеної класифікації, а також зміст усіх груп класифікації управлінських рішень.

Змістом першого етапу є чітке з'ясування управлінським персоналом кожного рівня системної ієрархії спільної

0 0 1 Fцілі роз витку системи та цілей

керованої цим персоналом підсистеми. В економічній літературі аналогічний етап називають " з'ясування проблеми та визначення цілей рішення", визначення завдання (цілей), з'ясування проблеми та визначення цілі, "попереднє

0 0 1 Fфор мулювання завдання (проблеми),

визначення цілей організації". Як видно з перерахованих понять,

йдеться про цілі не лише і не так про прийняття рішень, як про цілі розвитку організації, системи. З цим не можна не погодитись. Цілі прийняття рішень, безумовно, підпорядковуються цілям розвитку системи.

Основна ціль розвитку суспільства 0 0 1 Fне є статичною, вона пос тійно

змінюється за формаю та змістом. Така динамічність значно ускладнює проблему, вимагає постійного оновлення проміжних цілей, зв'язків між ними, порушує усталені закономірності,

0 0 1 Fнарод жує нові. Все це разом

призводить до необхідності розглядати 0 0 1 Fпро цес управління на всіх його етапах,

0 0 1 Fне виключаючи й процес прий няття

рішень як науковий, творчий процес. При цьому, природно, цілі етапів підготування

та прийняття управлінських рішень 0 0 1 Fпідпо рядковуються цілям розвитку

системи та її підсистем. Другий етап процесу прийняття

0 0 1 Fрішень, як і перший, є пев ною мірою

підготовчим, спільним не лише для прийняття рішень, а й для усіх наведених раніше функціонально- 0 01 Fметодич них підсистем.

Динамічність цілей розвитку 0 0 1 Fсистеми та її підсистем, їхньо го змісту

та закономірностей зв'язків між ними, зазначені в пер- 106

Менеджмент: теорія та практика шому етапі, істотно впливають також на

0 0 1 Fвибір критеріїв їх досяг нення.

Звичайно, ці проблеми проявляються не оперативно, не одночасно на всіх рівнях системної ієрархії суспільного

0 0 1 Fвироб ництва, а від кінцевих цілей до

проміжних, послідовно за 0 0 1 Fтехно логічними ланками галузей

0 0 1 Fнародного господарства, охоплюю чи

періоди від 2-3 до 5-Ю років. Менший період стосується галузей

народного господарства, які випускають предмети споживання, безпосередньо вирішують завдання, що випливають з головної цілі розвитку суспільства. Більший період охоплює переробні та

0 0 1 Fвидобувні галузі промисло вості. При

цьому аналіз дозволяє виявити наявність 0 0 1 Fтенденції рос ту темпів оновлення

потреб у міру наближення технологічних процесів від видобувних галузей промисловості до переробних та особливо до тих, що задовольняють потреби людини.

У зв'язку з цим при використанні 0 0 1 Fодних і тих самих показ ників як бази

для критеріїв ефективності управління та розвитку системи й її підсистем необхідно для зазначених галузей

0 0 1 Fнародно го господарства враховувати

0 0 1 Fрізницю в динаміці вдосконалюван ня

виробництва. В першу чергу ця різниця 0 0 1 Fзнаходить відображен ня в показниках

та критеріях оцінки процесів впровадження нової техніки, зокрема розроблення, освоєння та впровадження нових високоефективних технологічних процесів та видів продукції.

На основі зазначеної вище тенденції з'являється можливість прогнозування зміни потреб до продукції, що випускається, на 5-Ю років у переробних та видобувних

0 0 1 Fгалузях, якщо мати інфор мацію про

тенденції потреб людини в поточний та оперативний періоди часу. Все це відповідно здійснюється на основі техніко-еко-номічних показників та критеріїв управління, що на них базуються.

Таким чином, враховуючи 0 0 1 Fдинамічність цілей та змісту роз витку

суспільного виробництва, зсуви в часі та 0 0 1 Fнеоднакову три валість часових

періодів, протягом яких у різних галузях 0 0 1 Fвідбу вається оновлення продукції, що

0 0 1 Fвипускається, послуг, що нада ються, та

потреб суспільства, уточнення критеріїв ефективності та розвитку суспільного виробництва в усіх його ланках стає

0 0 1 Fна гальною потребою, необхідністю. Це

0 0 1 Fпитання тим більше є важ ливим для

кожної з функціонально-методичних 0 0 1 Fпідсистем уп равління, одною з яких є

прийняття рішень, оскільки тут на 0 0 1 Fос нові системи техніко-економічних

0 0 1 Fпоказників, критеріїв та обме жень

забезпечується функціонування об'єкту 0 0 1 F(системи) уп равління відповідно до

об'єктивно діючих економічних законів. 107

v\ О.А. Подсолонко

Третій етап, на відміну від двох попередніх, практично є вже початковим етапом процесу прийняття рішень. Саме

0 0 1 Fз мо менту оцінення ступеня

досягнення критеріїв ефективності 0 0 1 Fуп равління та розвитку всіх систем та її

просторово-об'єктних підсистем, з моменту виявлення відхилень фактичних значень техніко-економічних показників від запланованих, фіксується

0 0 1 Fне обхідність прийняття рішень.

0 0 1 FБезумовно, тут виникає не обхідність

методичного обгрунтування меж 0 0 1 Fкількісного відхи лення показників, за

підвищення яких уже втручається 0 0 1 Fуп равлінський персонал, відповідного

0 0 1 Fприйняття рішень, залучен ня того чи

іншого рівня системної ієрархії. Вирішення завдання виявлення

0 0 1 Fступеня досягнення кри теріїв як за

кінцевими, так і за проміжними цілями 0 0 1 Fрозвитку сис теми ускладнене

динамічністю зміни змісту цих цілей. На 0 0 1 Fкожно му наступному етапі (часовому

0 0 1 Fперіоді) розвитку системи одна кові з

попередніми етапами кількісні 0 0 1 Fрезультати характеризува тимуть

неоднаковий ступінь досягнення критеріїв розвитку. Це відповідно впливатиме на прийняття управлінського рішення.

Четвертий етап практично вирішує 0 0 1 Fпроблему виявлення си туацій, що

призвели до відхилень фактичного 0 0 1 Fрозвитку суспільно го виробництва від

того, що вимагається відповідно до завдань, що визначені поставленими цілями розвитку суспільства. Пошук таких ситуацій, виявлення відхилень доцільно проводити методом дедукції — від загального до часткового. Інакше

0 0 1 Fкажучи, спочат ку має бути встановлено

факт наявності відхилення в досягненні загальної цілі розвитку системи кожного рівня — від найвищого до найнижчого: народне господарство, галузь, підприємство.

Далі відхилення розчленовується за 0 0 1 Fскладовими. Тут вели ке значення має

встановлення пріоритету відхилень, за 0 0 1 Fякими не обхідно оперативно прийняти

рішення, здійснити управлінський вплив. Розглядаючи склад кількісно-якісних

0 0 1 Fпоказників, що ха рактеризують

розвиток суспільного виробництва в 0 0 1 Fумовах га лузі, її підприємств, напевно,

пріоритет варто надати сукупності

показників та критеріїв, які дозволяють судити про виконання чи невиконання замовлень споживачів (планів поставок відповідно до укладених договорів). Лише на цій основі далі деталізують відхилення за причинами їх виникнення.

Наступним кроком активного 0 0 1 Fпошуку причин відхилень ком плексу

розглянутих підсистем управління, очевидно, є аналіз якості випущеної продукції чи наданих послуг, те, наскільки вони 108

Менеджмент: теорія та практика відповідають державним, перспективним чи світовим стандартам. І лише після цього доцільно розглядати відхилення та їх причини з виконання планів з обсягу виробництва в номенклатурі продукції. В економічній практиці традиційно було прийнято, на

0 0 1 Fвід міну від наведеної, зворотну

послідовність розгляду результатів діяльності підприємств, об'єднань, галузей; така послідовність існує й досі. Відповідно ухвалення рішення підлягає

0 0 1 Fцій послідо вності, що в результаті не

дозволяє забезпечити всій системі 0 0 1 Fуп равління досягнення кінцевої цілі

розвитку суспільства. 0 01 FЗапропо нована послідовність аналізу відхилень та орієнтації прийняття рішень на досягнення кінцевих

0 0 1 Fнародногосподарських резуль татів

дозволяє усунути зазначене відхилення, недолік.

Окрім виявлення причин відхилень в одержанні кінцевих

0 0 1 Fре зультатів з підвищення добробуту

та всебічного розвитку кожного члена суспільства, виникає необхідність

0 0 1 Fдослідження причин відхи лень у

досягненні умов їх отримання — забезпечення безупинного росту та вдосконалення виробництва. Сюди належать відхилення показників рівня використання трудових та матеріальних ресурсів, виробничих потужностей та причини, що їх зумовили. За умови кількісної обмеженості зазначених вихідних ресурсів безупинний ріст та вдосконалення виробництва можливі

0 0 1 Fлише на основі зни ження їх витрат,

підвищення їх питомої віддачі. 0 0 1 FВідповідно уп равлінські рішення

орієнтуються на досягнення цієї цілі. Найважливішим завданням в процесі підготування рішень на основі виявлених причин відхилень за всіма перерахованими результатами та вихідними умовами їх отримання є

0 0 1 Fрозподіл ух валення кожного рішення

в часі та за рівнем системної ієрархії. Ці питання досить специфічні та складні; їх буде розглянуто нижче. На п'ятому рівні встановлюється, чи є випадковими

0 0 1 Fчи за кономірними причини, що

призвели до відхилень у розвитку, які тенденції їх зміни (вони згасають, прогресують чи мають 0 01 Fмаятни ковий характер). При цьому широко застосовують математичні методи дослідження. Цей етап фактично

визначає направленість рішення, що приймається з кожного відхилення,

0 0 1 Fпошук стандарт них рішень та вибір

варіанта управлінського рішення. Тут вирішується завдання

0 0 1 Fкласифікації управлінських ситу ацій,

причин, що їх породили та викликали відхилення, які було розглянуто в попередньому етапі, рівнів системної ієрархії, для яких характерні ці ситуації, та варіанти управлінських рішень для кожної ситуації та кожного ієрархічного рівня. Слід зазначити, що

109

О.А. Подсолонко цей етап постійно розвивається.

0 0 1 FКласифікації управлінських ситу ацій,

причин, що їх породжують, та варіантів управлінських рішень, що є властивими для кожної ситуації, розробляються на

0 0 1 Fос нові аналізу великих об'ємів

інформації про хід процесу розвитку суспільного виробництва, про фактичний зміст основних етапів

0 0 1 Fуп равління цим розвитком. Такий

0 0 1 Fаналіз проводять для взаємо пов'язаних

систем різного рівня складності 0 0 1 F(наведених раніше про сторово-

об'єктних підсистем). Зазначені 0 0 1 Fкласифікації доповнюють ся та

оновлюються інформаційно відповідно до змісту розвитку суспільного виробництва, що постійно змінюється, динаміки його цілей, природною для таких умов появою диспропорцій, що

0 0 1 Fпоро джують ситуацію та причини

відхилень у розвитку виробництва. На шостому етапі на основі

сформованої в попередніх п'яти етапах інформації порівнюють фактичні ситуації, що призвели до відхилення від поставлених цілей розвитку системи та

0 0 1 Fїї підсис тем, з контрольними,

стандартними ситуаціями. Вивчають кількісні оцінки управлінських рішень

0 0 1 Fза стандартними ситу аціями,

розглядають варіанти цих рішень. Необхідна для цього інформація може бути оформлена структурно-графічно

0 0 1 Fабо таб лично. Безумовно,

найперспективнішим є вирішення цього 0 0 1 Fза вдання за допомогою сучасної

обчислювальної техніки, еко-номіко- математичних методів.

На цьому етапі аналізують, які наслідки мали ті чи інші варіанти ухвалених рішень, виявляють, наскільки кількісно-якісні оцінки цих рішень відповідають результатам їх реалізації за кожною порівнюваною ситуацією. Поряд з підготуванням конкретних управлінських рішень з ситуацій, що аналізуються, та причин, що їх породили, тут відбувається уточнення та

0 0 1 Fонов лення масивів стандартних

ситуацій та кількісно-якісних оцінок за ними, які використовуються при ухваленні рішень.

На сьомому етапі, на відміну від п'ятого та шостого, де вирішувалося завдання не лише з підготування управлінських рішень, потрібних у

процесі оперативного втручання до процесу розвитку суспільного виробництва, а й поточного та

0 0 1 Fперспектив ного забезпечення системи

прийняття рішень, здійснюється 0 0 1 Fопе ративний вибір варіантів

управлінських рішень. Для кожної ситуації, за

відхиленнями показників, що 0 0 1 Fхарак теризують рівень суспільного

виробництва, ступінь досягнення критеріїв управління з кінцевих та

0 0 1 Fпроміжних цілей, обґрунто вується

вибір того чи іншого варіанту управлінського рішення. 110

Менеджмент: теорія та практика При цьому перебирання варіантів для

0 0 1 Fкожної ситуації відбу вається в

напрямку послідовного дотримання таких умов:

визначеність очікуваного впливу на кінцеві чи проміжні результати розвитку; визначеність впливу на рівень використання вихідних 0 4 4 0

0 4 3 5 

сурсів та потужностей; конкретність осіб чи колективів — виконавців рішення, що приймається. Восьмий етап є логічним

завершенням сьомого етапу. Тут безпосередньо відбувається ухвалення управлінського рішення. Як було вже зазначено, ці рішення можуть

0 0 1 Fстосуватися як пози тивних, так і

негативних відхилень. Рішення можуть мати найрізноманітніший характер, але

0 0 1 Fвсі вони впорядковуються за вдяки

застосуванню використаного в дослідженні методу, який дозволив дати взаємопов'язані класифікації підсистем

0 0 1 Fуп равління та управлінських рішень. Разом з перерахованими в

сьомому етапі умовами вибору варіантів рішення безпосереднє прийняття рішень стосується практично обов'язкового відображення його змісту

0 0 1 Fта очікува них дій у двох провідних

методах управління — плануванні та стимулюванні. Тут треба нагадати про їх провідну роль у системі управління.

Якщо уважно розглядати суть управлінського рішення, його ухвалення, не можна не звернути увагу

0 0 1 Fна те, що воно прак тично за будь-якою

з ситуацій втілюється в одному з видів 0 0 1 Fпла нів — оперативному

(календарному), поточому (техніко- еконо-мічному) чи перспективному. Інакше кажучи, ухвалення

0 0 1 Fуп равлінського рішення направлене на

0 0 1 Fкоректування чи розроблен ня якогось

із планів розвитку суспільного виробництва.

Враховуючи те, що зазначені управлінські рішення часто приймаються в умовах, прийнятих до виконання поточних планів, що збалансовані за всіма видами ресурсів,

0 0 1 Fщоб їх зміни ти, потрібне додаткове

економічне стимулювання виконавців 0 0 1 Fви робничого процесу або посилення

0 0 1 Fїх відповідальності за забезпе чення

досягнення потрібних параметрів розвитку виробництва. Тому управлінське рішення з одного боку оформлюється як нове планове завдання, а з іншого — воно має характеризувати, яку міру заохочення чи відповідальності нестиме виконавець цього процесу за його виконання чи невиконання. На цьому самому етапі вирішуються питання необхідності вдосконалювання нор-

О.А. Подсолонко мативної бази планування, методів планування, стимулювання, господарського розрахунку та комерційних взаємовідносин.

На дев'ятому етапі ухвалені 0 0 1 Fрішення закріплюють у від повідних

документах. Ці документи носять директивний характер планових завдань, що затверджуються керівником

0 0 1 Fсистеми, а та кож стимулююче-

санкціональний характер 0 0 1 Fгосподарських дого ворів. У них

висвітлено перераховвані в сьомому етапі умови.

Десятий, завершальний етап процесу ухвалення рішень грає роль зворотного зв'язку як у цьому процесі,

0 0 1 Fтак і в усій сис темі управління. З

одного боку, тут здійснюється контроль 0 0 1 Fвико нання ухвалених рішень

виконавцями процесів суспільного 0 0 1 Fви робництва, а з іншого —

контролюється ступінь досягнення проміжних та кінцевих цілей розвитку під впливом ухвалених рішень. Фактично на цьому етапі перевіряють, наскільки кількісно-якісні оцінки рішень, ухвалених з певних ситуацій, відповідають результатам їхнього

0 0 1 Fвпливу на розвиток суспільно го

виробництва. У випадку невідповідності та якщо відхилення тривають у ході розвитку об'єкта,

0 0 1 Fпроцес підготування та ухва лення

управлінського рішення повторюється з шостого етапу.

Таким чином, ухвалення рішень у системі управління є важливим самостійним етапом. Забезпечення

0 0 1 Fєдності етапів ухва лення рішення та

решти етапів процесу управління розвитком суспільного виробництва потребує застосування типового підходу в дослідженні систем управління. Розроблення класифікації

0 0 1 Fпідси стем управління є основою

класифікації управлінських рішень. Етапи процесу ухвалення

управлінських рішень системно охоплюють усі етапи процесу управління та базуються на змісті класифікацій підсистем управління та

0 0 1 Fухвалених рішень. Найваж ливіші

методи управління — планування та стимулювання, що опосередковано відбивають у системі управління

0 0 1 Fсуспільним ви робництвом дію

об'єктивних економічних законів, які

0 0 1 Fзабезпечу ють досягнення кінцевої

мети розвитку суспільства, є також і 0 0 1 Fос новними методами реалізації

ухвалюваних управлінських рішень.

2.1.4. Принципи управління виробництвом

В економічній літературі при 0 0 1 Fдослідженні проблем уп равління

дуже поширене застосування основних 0 0 1 Fпринципів. Вра ховуючи те, що

проблема ухвалення рішень є складовою части- 112

ргя та практика

Me н е дж мент: те о ною, самостійним етапом процесу

0 0 1 Fуправління, доцільним є засто сування

цих принципів для розв'язання досліджуваної проблеми.

Необхідно з позицій системного підходу сформулювати такі принципи управління, які б дозволили спрямувати систему управління будь-яким об'єктом суспільного виробництва на

0 0 1 Fдо сягнення кінцевих цілей розвитку

суспільства, на забезпечення системного взаємозв'язку всіх аспектів розвитку цих об'єктів та їх діяльності.

Нижче представлено такі 0 0 1 Fпринципи управління вироб ництвом:

1. Спрямованість елементів системи на кінцевий результат усієї системи — співпадання цілей розвитку системи та всіх її підсистем.

2. Територіально-технологічна взаємодія всіх підсистем системи. 3. Єдність об'ємних, якісних та споживчих характеристик 0 4

4 0 0 4 3 E

0 4 3 7 

витку системи, — єдність локальних та кінцевих результатів діяльності та розвитку системи.

4. Мінімалізація витрат простих елементів процесу праці при одержанні кінцевих результатів.

5. Структурна єдність обробки інформації за функціями 0 4 4 2

0 4 3 0

0 4 3 C

0 4 3 5

 тодами управління та адекватність методів управління суті процесів, які вони відбивають.

6. Динамічний взаємозв'язок результатів розвитку системи. 7. Наскільки управлінські рішення відповідають змісту функцій персоналу кожного ієрархічного рівня та суті 0 4

3 A 0 4 3 5

0 4 4 0

0 4 3 E

0 4 3 2

0 4 3 0

0 4 3 D

0 4 3 8

0 4 4 5

0 4 3 F

0 4 4 0

0 4 3 E

 цесів.

8. Повнота й достатність усіх видів забезпечення (кадрового, соціального, організаційно- економічного, інформаційно- 0 4 3 0

0 4 3 B

0 4 3 3

0 4 3 E 

ритмічного, технічного та технологічного, екологічного, 0 4 3 C

0 4 3 0

0 4 4 2

0 4 3 5 

матичного та юридичного) системи управління та її підсистем. Виконання першого принципу в

умовах ринку дозволяє забезпечити

сумірність різних сторін діяльності 0 0 1 F(розвитку) систе ми та її підсистем

через єдиний критерій ефективності управління та набір стандартних техніко-економічних показників.

Другий принцип дозволяє в 0 0 1 Fузагальненому вигляді пока зати в

системі управління взаємодію підрозділів на всіх етапах суспільного виробництва (всередині народного господарства, будь-якої його галузі, окремих підприємств та їхніх підрозділів). Тут відображається структура суспільного виробництва, його складові, враховується зазначена раніше ієрархічна структура

113

О.А. Подсолонко суспільства, територіально-галузеве

0 0 1 Fформування та розвиток на родного

господарства. Дотримання третього принципу

0 0 1 Fдає можливість забезпе чити сумірність

натуральних показників розвитку виробництва, якісних та споживчих характеристик продукції та підкорити одержання локальних результатів розвитку підсистем кінцевому результату розвитку системи.

Врахування четвертого принципу дозволяє в умовах кількісно-якісної обмеженості вихідних ресурсів (простих

0 0 1 Fеле ментів процесу праці) — трудових,

матеріальних, фінансових, та виробничих потужностей забезпечити максимальний ріст ефек-.тивності виробництва при одержанні кінцевих результатів.

П'ятий прнцип передбачає забезпечення: систематизації інформації про

стан розвитку 0 4 4 1

0 4 4 3

0 4 4 1

0 4 3 F

0 4 5 6

0 4 3 B

0 4 4 C

0 4 3 D

0 4 3 E 

го виробництва в усіх елементах за методами управління;

структурної єдності системи показників у всіх методах управління;

залежності розміру фондів економічного стимулювання, зокрема матеріального та морального заохочення, від планових темпів розвитку системи, а також від рівня відносних кінцевих показників розвитку системи в народногосподарському та міжнародному розрізі.

Шостий принцип дає можливість 0 0 1 Fдослідження об'єкту уп равління не як

статичного предмету, а як динамічної системи, що розвивається, в якій для кожного періоду розвитку властивий певний стан, а результати розвитку всіх періодів взаємопов'язані.

Сьомий принцип — завершальний у системі управління, зокрема для етапу ухвалення рішень.

0 0 1 FЗовні цей принцип форму люється

просто, але зміст його досить складний, здійснення бага-тоетапне. Тут треба відповідно до (наявної) ієрархії виробництва та властивого їй розподілу праці управлінського персоналу

0 0 1 Fкож ного рівня розкрити зміст функцій

цього персоналу в усіх ланках кожного рівня, визначити склад необхідної для ухвалення рішень інформації, яка

висвітлює зміст керованих процесів. Восьмий принцип підтверджує

0 0 1 Fнеобхідність створення фун даменту

системи управління, у структурі якого є 0 0 1 Fвсі види її забез печення. Від того,

наскільки повно представлено та розроблено кожне з перерахованих забезпечень, залежить завершеність

0 0 1 Fрозро бок за всією системою

управління, надійність її функціонування.

114

Менеджмент: теорія та практика Наступні методичні розробки

0 0 1 Fбазуються на умовах ураху вання

змісту кожного з перерахованих принципів та їх взаємодії.!

2.1.5. Реалізація принципів управління .,

в процесі ухвалення рішень

Забезпечення спрямовано сті елементів системи на кінцевий результат

При дотриманні першого 0 0 1 Fпринципу управління вирішу ється

завдання забезпечення збігу цілей 0 0 1 Fрозвитку окремих підси стем та всієї

системи. Окремі підприємства, об'єднання

та галузі є підсистемами складнішої системи — народного господарства.

0 0 1 FТому цілі роз витку систем нижчого

рівня мають відповідати цілям розвитку ' загальної системи, до якої вони належать. Розглянута раніше цільова орієнтація управління дає уявлення про те, наскільки різноманітними є цілі розвитку народного господарства та його складових, про великий набір техніко- економічних показників, що дозволяють оцінити ступінь досягнення цих цілей. Разом з тим узагальнено досягнення кінцевої мети розвитку суспільного виробництва вимірюється за допомогою

0 0 1 Fпоказника внутрішньо го продукту

(ВВП). Цей показник вимірює вартість 0 0 1 Fкінцевої про дукції, що її було

вироблено за конкретний період на території країни. На основі цього показника порівнюють рівень розвитку країн світу з вироблення ВВП на душу населення (як правило — у доларах США). У ньому акумулюються та опосередковано проявляються рівень використання вихідних виробничих

0 0 1 Fре сурсів, рівень досконалості техніки

0 0 1 Fта технологій, якість про дукції, що

випускається, чи послуг. На рівні підприємств таким показником є товарна продукція. Вона має певні недоліки, про які було зазначено раніше. На її основі вираховується прибуток, що в умовах реальних підприємств дозволяє

порівнювати кінцеві результати діяльності з витратами на їх отрамання. Чим вищим є прибуток окремих підприємств та організацій, тим більшим він буде в галузях, регіонах, у цілому по народному господарству.

Ми свідомо пропускаємо всі 0 0 1 Fелементи і складності формуван ня

прибутку як для рівня підприємств, так і для всього народного господарства, щоб це дослідження не втрачало цілеспрямованість.

О.А. Подсолонко На основі порівняння всіх сторін

діяльності системи та її підсистем через прибуток забезпечується їхня спрямованість на кінцевий результат розвитку системи.

Розглядаючи з кібернетичних 0 0 1 Fпозицій регіон, область, ок реме

підприємство як "чорну скриню" (див. рис. 6), не можна не помітити можливість розгляду на вході до цієї "скрині" типових елементів, що властиві будь-якому соціально-економічному та виробничому об'єкту: живої праці V, засобів праці (основних фондів) Сс та предметів праці (обігових коштів) Сп

0 0 1 FВихід зі "скри ні" також є типізованим.

Діяльність як конкретних підприємств, так і регіонів завжди можна представити у вигляді кінцевих або проміжних результатів, що мають певні об'ємні

0 0 1 Fкількісні харак теристики Р0, їх якісний

рівень Рк та рівень відповідності 0 0 1 Fкон кретним вимогам споживачів цієї

продукції чи результатів Рп. Якщо абстрагуватися від

технологічної суті процесів одержання зазначених результатів, можна зазначити,

0 0 1 Fщо су купність вихідних елементів (F+

Сс + CJ 0 01 F дає можливість одержа ти сукупність кінцевих результатів (Р0 + Рк + PJ. Важливою умовою при цьому є забезпечення такого рівня використання вихідних елементів при досягненні

0 0 1 Fнеобхідних для суспільства ре зультатів,

який би дозволив отримати максимальний прибуток у народному господарстві:

(Р0 + РК + РП) - (V+ Сс + Q = m, m -> мах.

Забезпечення територіально- технологічної взаємодії всіх підсистем при досягненні кінцевого результату розвитку системи

Другий принцип управління потребує типізації підходу до структури процесу виробництва. Таку типізацію прийнято раніше в логістиці виробництва у структурі об'єкту управління. Запропонована графічна структура зображує п'ять послідовних етапів виробничо-технологічного

0 0 1 Fпроцесу будь-якого підприємс тва та

один етап допоміжного обслуговування виробництва, що присутнє в усіх попередніх етапах.

Така структура характерна також 0 0 1 Fдля вищих техно логічних рівнів —

об'єднання, галузі. В цілому в народному

0 0 1 Fгосподарстві аналогічний підхід та кож

може бути взято за основу та застосовано 0 0 1 Fдля всіх тери торіальних підрозділів.

116

комментарии (0)

Здесь пока нет комментариев

Ваш комментарий может быть первым

Это только предварительный просмотр

3 страница на 111 страницах

Скачать документ