Теоретичні складові ділових взаємовідносин - конспект -  Менеджмент, Конспекты лекций из Бизнес-администрирование
pauk_86
pauk_8628 мая 2013 г.

Теоретичні складові ділових взаємовідносин - конспект - Менеджмент, Конспекты лекций из Бизнес-администрирование

DOC (425 KB)
93 страница
219Количество просмотров
Описание
Конспект лекций по дисциплине Менеджмент. На тему Теоретичні складові ділових взаємовідносин. У наш час, коли апарат управління є оперативним штабом, що не тільки керує діяльністю всього колективу, але й піклується про п...
20 баллов
Количество баллов, необходимое для скачивания
этого документа
Скачать документ
Предварительный просмотр3 страница / 93

Это только предварительный просмотр

3 страница на 93 страницах

Скачать документ

Это только предварительный просмотр

3 страница на 93 страницах

Скачать документ

Это только предварительный просмотр

3 страница на 93 страницах

Скачать документ

Это только предварительный просмотр

3 страница на 93 страницах

Скачать документ

Вступ.

У наш час, коли апарат управління є оперативним штабом, що не

тільки керує діяльністю всього колективу, але й піклується про подальший

його розвиток в економічній сфері, виняткове значення має налагодження

ділових взаємовідносин в апараті управління.

Опанування основами ділового спілкування дає змогу налагодити

сприятливий психологічний клімат у колективі. Він сприяє готовності

кожного співробітника включатися у виконання будь-якого складного

завдання. Тоді колектив починає працювати як злагоджений механізм.

Актуальністю теми є те, що для сучасного керівника знання основ ділових взаємовідносин та впровадження їх у практику, відкриває

нові можливості, а саме можливість налагодити повне взаєморозуміння поміж керівництвом та співробітниками, та між

співробітниками.

Постійне акумулювання нової інформації надає змогу не уникати

сміливих ідей, рішень, а головне – “тримати руку” на пульсі життя

колективу. Це дає змогу створити команду однодумців, що надає підтримку

керівнику у його починаннях.

Предметом роботи є сучасні методи становлення ділових взаємовідносин в апараті управління.

Об’єктом роботи є співробітники апарату управління. Мета роботи є визначення шляхів, форм, методів та зв´язків

взаемопов´язаних елементів, що складають систему ділових

взаємовідносин.

Завдання роботи: • перше завдання – визначити сутність та зміст теоретичних

складових ділових взаємовідносин;

• друге завдання – виявити структуру, описати елементи, що

складають систему ділових взаємовідносин;

• третє завдання – виявити особливості та класифікувати зміни, що

пов´язані з сьогоденням;

• четверте завдання – сформувати висновки та підготувати пропозиції

щодо впровадження теоретичних засад, та організації методичних

рекомендацій з їх розповсюдження серед співробітників.

Структура роботи.

У першому розділі розглянуто теоретичні складові ділових

взаємовідносин у колективі.

Другий розділ присвячено соціально-психологічним аспектам ділового

спілкування.

У третьому розділі розглянуто конфлікт як один з головних чинників

розладу діяльності та діяльності взаємовідносин у колективі.

У четвертому розділі визначено вплив індивідуальних особливостей

людини на взаємовідносини у колективі.

На завершення надаємо загальні висновки та пропозиції, що

допоможуть менеджерам у використанні теоретичних знань в їх діяльності

та налагодженні ділових, дружніх стосунків в апараті управління, та у

спілкуванні з партнерами.

1. Теоретичні складові ділових взаємовідносин.

Під діловими взаємовідносинами в апараті управління ми розуміємо

систему взаємопов’язаних елементів спілкування, що залежать від впливу

психології групи, її лідерів, та керівництва колективу. До елементів

спілкування відносимо: складові психологічного стану особистості та їх

вплив, етику взаємостосунків та етикет спілкування.

Теоретичні засади ділових взаємовідносин розкривають насамперед

першоджерела їх виникнення. Тобто лише у спілкуванні виникають ділові

взаємовідносини. Колектив є необхідна складова, але вона виконує

непосильну роль у складанні ділових взаємовідносин. Колектив сам по собі

впливає на якість стосунків, що в ньому виникають. А отже і ділові

взаємовідносини також забарвлені таким же емоційним змістом, що і рівень

спілкування у колективі.

Оскільки колектив може складатися як з формальних груп ( відділів,

підрозділів ), так і з неформальних груп, що виникають стихійно, то ці два

різновиди груп мають вплив на ділові взаємовідносини також. У кожній

групі керівною є своя психологія, що складається під впливом дії багатьох

факторів. Головним з них, на нашу думку, є психологічний настрій кожного

члена групи. Неабияке значення має ставлення кожної з особистостей до

життєвих цінностей. Дуже часто, саме витоки психологічної сутності

кожного з членів групи є об”єднуючим фактором. А якщо об”єднуючим є

прагнення внести свій належний внесок у складі групи, то гарна оцінка

результатів групи, впливає на зростання особистих якостей кожного та

закріплює груповий психологічний настрій.

Як правило, лідером формальної групи є керівник, що виконує

покладені на нього обов”язки керувати підлеглими. На противагу

формальному лідеру, неформальний користується лише своїми

особистими якостями. До них належать як фахові знання, досвід, так і

вміння керувати загалом. керівна роль полягає у вмінні, вислуховуючи

окрему думку, вирізняти головне. Поступово укладаючи думки

співбесідників у відповідну схему, лідер складає особисту думку. У нього

складається бачення всієї ситуації в цілому. Це впливає на остаточне

рішення. Саме це вміння виділяє лідера з поміж усіх інших.

Оптимальним для організації є поєднання формального лідера з

неформальним в одній особі. Якщо такого не сталося, тоді формальний

лідер має будь-що налагодити дружні ділові стосунки з неформальним

лідером. Тільки тоді усі рішення, що приймає формальний лідер, будуть

отримувати підтримку як неформального лідера, так і його групи. А це, у

свою чергу, надає додаткові можливості налагодженню сприятливих

ділових взаємовідносин у повному взаєморозумінні.

Серед найвпливовіших факторів вирізняємо конфліктні взаємини, що

здатні спричинити розлад як діяльності так і взаємовідносин у колективі

зокрема. Тому зрозуміло, що величезне значення має профілактика

виникнення конфліктних ситуацій, та дослідження їх психологічної сутності.

На нашу думку, ознайомлення щонайширшого загалу співробітників з

теоретичними засадами успішної профілактики конфліктів, може позбавити

у подальшому від багатьох негативних наслідків.

1.1. Спілкування як один з головних аспектів ділових взаємовідносин у колективі.

Усі люди, і кожен з нас зокрема, є продуктом спілкування. Саме в

цьому процесі відбулось поступове становлення відповідних суспільних

відносин. Це вища ступінь відносин. Сутність суспільних відносин є у

взаємодії визначених соціальних ролей. А звідси, соціальну роль

визначають як фіксацію визначеного стану (соціального) становища, що

займає індивід у системі суспільних відносин. Це є нормативно - схвалений

приклад поведінки. Його очікують від кожного, хто займає визначену

конкретну соціальну позицію.

Цікавим, на наш погляд, є те, що кожен індивід завжди виконує

декілька соціальних ролей. Наприклад, особа чоловічої статі може бути

одночасно батьком, бухгалтером, спортсменом, та перебувати у родинних

зв´язках з декількома особами одночасно (з батьком дружини, чоловіком

сестри, і т. інш.).

Соціальна роль несе у собі також потребу чіткого визначення

інтернаціональних зв´язків кожного. Саме вони залежать безпосередньо

від індивідуально-психологічних особливостей кожного конкретного носія,

визначеної їм ролі.

Тобто, природа міжособистих стосунків, згідно з рядом авторів (Є.І.

Головаха “Структура групової діяльності”, Р.Л. Кричевського “Психологія

малої групи”), та на нашу думку, суттєво відрізняється від природи

суспільних стосунків.

Ми спробуємо поєднати значення емоційності у спілкуванні

особистостей з виконанням обов’язків, що пов´язані з діяльністю. У книзі

Н.Н. Обозова “Між особисті стосунки”, відзначено, що єдність спілкування

та діяльності є в тому, що люди не лише спілкуються у процесі виконання

їми різних суспільних функцій. Ми згодні з автором, що люди завжди

спілкуються в якійсь діяльності (під час виконання), або з приводу цієї

діяльності. Більш того, досить часто спілкування виступає як сторона

діяльності, а діяльність – як умова спілкування.

Вищезазначені автори, одностайно вирізняють три складові – три

взаємопов´язані сторони структури спілкування. На нашу думку, такий

поділ підкреслює окремі аспекти ділового спілкування, також, як такового.

А саме, містить комунікативну, інтерактивну та перспективну сторону, за

твердженням Н.Н. Обозова у роботі “Міжособисті стосунки”.

Комунікативна сторона складається з обміну інформацією між

індивідами, інтерактивна стосується організації взаємодії та обміном не

лише знаннями, а також дією. Перспективна сторона – це процес

сприйняття партнерами одне одного та встановлення взаємопорозуміння.

Не викликає також сумніву важливість опанування процесу обміну

інформацією належним чином.

Цікавим на наш погляд є акцентування Н.Н. Обозовим у роботі

“Міжособисті стосунки” способів уникнення комунікативних бар´єрів, що

носять соціальний, або психологічний характер. Так наприклад,

розповсюдження інформації у суспільстві, та в колективі зокрема,

проходить крізь “фільтр довіри”, або “недовіри”. Така система може діяти с

протилежними наслідками. Правдива інформація може не сприйматися, а

не правдива – бути прийнятою.

З метою послаблення дії фільтрів існує можливість створити

найсприятливіший фон. Цим фоном є на нашу думку, та на думку

вищезгаданих дослідників, проведення ділового спілкування с значно

притишеним музичним супроводом, ніж завжди.

Ми у практиці проведення ділового спілкування випробували вище

згаданий приклад, та отримали підтвердження досліджень Д. Ж. Морено у

роботі “Соціометрія”, та А.Н. Леонтьєва в роботі “Психологічна теорія

діяльності”.

У роботі А.І. Пригожина “Соціальна організація”, автор розглядає

спілкування не тільки як обмін інформацією, а також як взаємодію. Автор-

дослідник вважає, і ми розділяємо цю думку, що дуже велике значення для

утвердження ділових взаємовідносин у колективі має саме те, як кожен

учасник спільної діяльності розуміє свій індивідуальний вклад у спільну

діяльність групи.

Саме це, на нашу думку, допомагає йому корегувати свою стратегію у

взаємодії з колективом при ділових взаємовідносинах. Ми вважаємо, що

таким чином для пізнання механізму взаємодії у колективі необхідно

розуміти, як наміри, мотиви, установки одного індивіда можуть впливати на

уявлення щодо партнера по взаємодії, а також, як одне та інше

проявляється в організації спільної діяльності.

У роботі А.Н. Леонтьєва “Психологічна теорія діяльності”, спілкування

розглядається як сприйняття людьми один одного. Він вважає, що

сприйняття іншої людини означає сприймання його зовнішніх ознак,

співвідношення їх з особистими характеристиками індивіда. та

інтерпретацію на цій основі його вчинків. Ми цілком поділяємо твердження

А.Н. Леонтьєва та вважаємо, що люди не тільки сприймають, оцінюють

один одного, а також формують по відношенню один до одного відповідні

відносини. Сфера досліджень, пов´язана з виявленням механізмів

накопичення означених емоціональних стосунків щодо сприймаємого

суб’єкта, вважає вищезгаданий дослідник.

Цікавим на нашу думку є визначення автором-дослідником трьох

ефектів при сприйманні людьми один одного. У першому – “ефекті ореола”

розглядається ефект приємного та неприємного враження від людини.

Перше приводить до позитивних оцінок, друге – до негативних. У другому

– “ефекті новітності та первинності”, розглядається значення інформації

людини в залежності від того, знайома нам ця людина, чи ми її бачимо

вперше у житті. У третьому – “ефекті стереотипізації” розглядається

сприйняття людини щодо її групової залежності. Стереотипізація,

наприклад, призводить, на нашу думку, до формування негативних

етнічних стереотипів.

Аналізуючи дослідження А.І. Пригожина “Соціальна організація” та А.Н.

Леонтьєва “Психологічна теорія діяльності”, ми робимо висновок, що люди

не тільки сприймають один одного, але ще й формують по відношенню

один до одного деякі особисті ставлення. Вони впливають на подальші

стосунки, а зокрема на ділові взаємовідносини.

Наш погляд на питання спілкування та його значення для ділових

взаємовідносин у цілому співпадає з дослідженнями вищезгаданих авторів.

Ми вважаємо, що саме процес спілкування потрібно розглядати як

найважливіший аспект ділових взаємовідносин в апараті управління.

До психологічних засобів впливу у процесі спілкування В.П.

Каземіренко у роботі “Соціальна психологія організації” відносять деяк

несвідому притаманність індивіда впливати на деякі психічні стани

(ситуація паніки, великі відкриті аудиторії при музиці і т.п.).

Наступним засобом він вважає спрямований до мити,

неаргументований вплив однієї людини на іншу, чи групу людей. Дослідник

вважає що при цьому здійснюється передавання інформації на основі

некритичного її сприйняття.

Ми хочемо відзначити при цьому, що втомлені люди більш піддаються

некритичному сприйняттю ніж ті, що добре себе почувають.

Автор також визначає що у процесі спілкування здійснюється не

просте сприйняття зовнішніх рис поведінки іншої людини, або її психічного

стану, а повторення індивідом прикладів поведінки, що демонструється

опонентом. Ми згодні також з автором щодо способів відображення, а

саме, від внутрішнього до зовнішнього – духу доброзичливості

підкоряються раніше, ніж їм користуються зовнішньо. Підпорядкований

персонал використовує приклад керівництва: доброзичлива усмішка

керівника є сигналом для доброзичливого ставлення до оточуючих.

Периферія використовує приклад центру: доброзичливість та висновки

наради у центральному офісі переносяться на нараду, що відбуваються у

регіональних відділеннях.

1.2. Вплив психології груп на ділові взаємовідносини в колективі.

Значення групи, вважає Є.І. Головаха у роботі “Структура групової

діяльності: Соціально-психологічний аналіз”, залежить від того, що група є

системою діяльності, що задана її місцем у суспільній системі. До основних

характеристик дослідник відносить: склад груп, структуру, групові процеси,

норми та цінності, систему санкцій. Групові процеси він розділяє на

процеси, що організують діяльність всієї групи.

Ми цілком поділяємо думку автора на те, що місце індивіда у групі

залежить насамперед від його статусу, ролевої позиції системи, групового

очікування.

Р.Л. Кричевський та Є.М. Дубовська у роботі “Психологія групи:

Теоретичні та прикладні аспекти”, підкреслюють значення групових норм

для членів цієї групи. У процесі ділових взаємовідносин необхідно

додержуватись саме означених правил поведінки, визначених групою.

Саме тоді, і ми згодні з авторами-дослідниками, спільна діяльність членів

колективу стане можливої.

Вищезгадані дослідники розглядають санкції як дійсний механізм при

посередництві якого група повертає свого члена до шляху виконання та

дотримання групових норм.

Автор дослідник Є.І. Головаха у роботі “Структура групової діяльності”,

підкреслює, і ми погоджуємось з його дослідженням, що вплив схожих умов

існування визначеної групи на свідомість його представників здійснюється

двома шляхами:

• як наслідок особистого життєвого досвіду кожного члена групи,

визначеного соціально-економічними умовами життя групи;

• в наслідок спілкування, яке здебільше здійснюється у визначеному

соціальному середовищі, з чітко означеними рисами визначеної

групи.

Вищезгаданий дослідник розглядає значення групи невеликої по

кількості, її особливості, а також оптимальний склад групи для дотримання

успішних ділових взаємовідносин. На його думку, що співпадає з нашою,

саме невелика по кількості група є оптимальною для проведення успішної

діяльності майже в усіх сферах господарювання.

Автор у вищезгаданій роботі визначає, і ми поділяємо його думку, що

малі групи створюються внаслідок визначеної потреби суспільного

розподілу праці та функціонування організації в цілому. А також

підкреслюється, що при наявності протиріч поміж думками індивіда та

групи, думка групи завжди є більш вагомою. Внаслідок цього, конфлікт

легше уникнути, спираючись на думку, а отже і підтримку групи.

Ми вважаємо, що іноді погодження з думкою групи має чисто зовнішній

характер, а сама людина залишається при своїй думці, щодо спільного

питання. Саме тут, якщо у подальшому не отримано підтвердження

результатом, може виникнути конфлікт. Він може згодом набути

внутрішнього або навіть зовнішнього змісту. Тому керівник повинен

намагатися не доводити ситуацію до конфлікту та повинен використати

увесь свій авторитет для готовності роз’яснити та впевнити опонента саме

у правильності керівної точки зору.

Є.І. Головаха у роботі “Структура групової діяльності” вважає, і ми

цілком поділяємо думку щодо сутності та причин виникнення розбіжностей

у поглядах членів групи. Ми вважаємо, що успішна взаємодія членів групи

залежить від психологічної сумісності її членів. Це означає, що такий склад

є оптимальним для виконання поставленої керівником мети. А також, про

наявність взаємодії між членами групи. Групова спаяність, єдність свідчать

насамперед про те, що такий скла групи не лише можливий, а ще й

інтегрований у найкращий спосіб. А це, на думку вищезгаданого

дослідника, та нашу також, є суттєвим для успішного регулювання ділових

взаємовідносин у колективі.

На підтвердження нашої спільної з вищезгаданим автором-

дослідником, думки, ми вважаємо, що:

• невеликій групі притаманна мобільність – швидке реагування на

внутрішні чи зовнішні подразнювачи;

• саме вона формує, внаслідок міжгрупових стосунків, здоровий

психологічний клімат у колективі. Це допомагає підтримувати

належну ділову атмосферу, сприяє налагодженню взаємостосунків

між членами колективу;

• крім того, саме виняткова життєдіяльність малих груп вирізняє їх

поміж інших у наш складний час.

1.3. Теоретичні механізми лідерства, керівництва та їх вплив на взаємо відносини в апараті управління.

На думку Н.Н. Обозова у роботі “Міжособисті відносини” та Л.А.

Петровської у роботі “Компетентність та спілкування”, та на нашу думку,

лідерство є характеристикою психологічних стосунків, що виникають у групі

з позиції домінування та підпорядкованості. Керівництво відноситься до

організації всієї діяльності групи – до процесу управління нею.

На нашу думку, різниця між лідером та керівником має наступні

складові:

• лідер здійснює регулювання міжособистих стосунків, керівник –

офіційних;

• лідерство – елемент мікросфери, а керівництво насамперед –

макросфери, що пов’язане з усією системою суспільних стосунків;

• лідерство виникає стихійно, а керівництво призначається або

вибирається;

• лідерство менш стабільне у порівнянні з керівництвом;

• керівник володіє встановленою системою санкцій, а лідер її не має;

• сфера діяльності лідера вужче, ніж у керівника.

Однак, ми вважаємо за доцільне відзначити, що як лідер так і керівник

мають справу з одним типом завдань. Їх призначення – стимулювати групу,

націлювати її на вирішення окремих завдань, турбуватися про засоби ,за

допомогою яких ці завдання можуть бути вирішенні. Крім того, ми

вважаємо, що лідерство є суто психологічна характеристика поведінки

окремих членів групи, в той час як керівництво – характеристика

соціальних відносин у групі.

На нашу думку, слід також відзначити, що тотожність понять “лідер” та

“авторитет” суттєво відрізняються. А саме, лідер організує рішення

окремого завдання. На противагу йому, авторитет такої функції не виконує,

він виступає як приклад або ідеал.

На думку Є.І. Головаха у роботі “Структури групової діяльності:

Соціально-психологічний аналіз”, та В.П. Казиміренко у роботі “Соціальна

психологія організації” та Р.Р. Кричевський, Е.М. Дубовська у роботі

“Психологія малої групи: Теоретичний та прикладний аспекти”, та на нашу

думку також, три основних підходи до розуміння лідерства має суттєве

значення. Це такї складові:

• концентрують увагу на вроджених якостях лідера. Проте завдання

скласти перелік цих якостей – завдання, що не вирішується;

• розлад лідерства як продукту ситуації;

• розлад лідерства як процесу організації міжособистих стосунків у

групі, тому лідер – суб’єкт управління цим процесом.

На нашу думку, переважним серед цих підходів є останній, бо

головним змістом такого підходу є розгляд феномену лідерства у контексті

спільної групової діяльності. А у поєднанні з двома попередніми

особливостями становлення лідерства така людина має великі можливості

у колективі.

Цікавим, на нашу думку, є виділення вищезазначеними авторами рівня

лідерства та керівництва, що залежить від рівня групового розвитку. Ми

цілком згодні з думкою, про те, що для груп найвищого рівня розвитку

притаманним є демократичний стиль лідерства. А, це такий, що

передбачає, перш за все, відповідальність керівника перед колективом, з

одного боку, та свідоме підпорядкування керівнику, з іншого. Саме групі

“вищого гатунку” притаманне адекватне покладання відповідальності (на

тих хто у змозі щонайширше виконати доручення). А, також, поєднання

максимальної демократичності у спілкуванні з максимумом централізації

щодо звітності про виконання.

Усі вище зазначені аспекти проблеми, що пов’язані із лідерством у

групі, становлення лідерства у колективі, а також характерними їх

особливостям має щонайвищий ценз у процесі прийняття групових рішень.

Уся система ділових стосунків у процесі ділових взаємовідносин

спрямована, перш за все, на виконання мети, задля якої створено ту чи

іншу організацію (фірму). Завдання, що покладене на неї, може бути

виконане завдяки погодженого процесу спільного спілкування. Більш того,

саме добірка групових рішень, що нанизуються у остаточних рішеннях у

процесі виконання, є метою ділових взаємовідносин.

1.4. Висновки.

Практика ділового спілкування неможлива без знання теоретичних

засад його становлення. Хоча спілкуватись люди навчились давно, бо саме

у процесі спілкування відбувається становлення особистості, але саме

відсутність достатніх знань у цій сфері викликає потребу їх пізнання.

Розглянуті теоретичні аспекти у роботах авторів-дослідників з питань

теоретичних складових взаємовідносин, на наш погляд, є досить

важливими. Вони зробили свій внесок до розвитку та подальшого

становлення цих питань. Проте, оскільки життя не стоїть на місці, та наша

держава знаходиться на порозі становлення ринкових відносин, то й

засади ділового спілкування, дещо змінюються. У державі склалась

ситуація, коли недостатня кількість робочих місць, та незначний обсяг

пенсійних виплат за віком, тиснуть на свідомість, та впливають на

поведінку людей. Це має велике значення на становлення та теоретичні

аспекти ділових взаємовідносин саме в апараті управління.

Тому, перше місце, на нашу думку, займає саме вплив особистісної

характеристики керівника (групи, підрозділу, відділу і т. інш.). У зв’язку з

цим, ми вважаємо, що на сьогодні має велике значення ступінь

підпорядкованості та залежності від безпосереднього керівника.

Наприклад, рівень рівноправного партнерства передбачає вирішення

ділових взаємовідносин на рівні однакових можливостей. А, також, коли

ділове спілкування відбувається поміж партнерів одного рівня

підпорядкованості (статусу управлінця). На противагу цьому є рівень

ділового спілкування, коли сторони знаходяться на різних рівнях.

Наприклад, між ними є різниця у матеріальному рівні, службової

підпорядкованості (начальник – підлеглий), або зацікавлена сторона

спілкується з незацікавленою стороною, що не залежить від протилежної

сторони. Тоді, на нашу думку, тисне повна залежність, як психологічна, так

і залежність від конкретних дій ділового співбесідника у спілкуванні. Тобто,

керівник користується у спілкуванні психологічним тиском, породженим

можливістю для підлеглого втратити роботу. Це має найважливіше

значення саме в наш час. Адже людина може залишитися без коштів для

існування, і буде не в змозі задовольнити свої потреби життєдіяльності, бо

в наш час склалась ситуація, коли робочих місць замало, а претендентів

знайти роботу – забагато.

Отже, якщо керівник – людина порядна, вихована, дотримується

демократичних засад, то вона не дозволяє собі використовувати

становище, що склалося, на свою користь. У неї немає потреби

принижувати людську гідність партнера у ділових взаємовідносинах, тільки

тому, що він не може протистояти психологічному тиску втрати роботи.

Але, на жаль, у наш час не кожен керівник дотримується вищезгаданої

норми поведінки у діловому спілкуванні. Більше того, дедалі ширшого

розповсюдження набуває відродження авторитарного стилю керівництва.

Наприклад, коли підлеглі виконують завдання, безпосередньо не пов’язані

з виконанням службових обов´язків. Часто зухвала поведінка поєднується

зі зверхністю у спілкуванні. Такому керівнику також притаманне

необ’єктивне ставлення до людини. Він ніколи не вислуховує думку

партнера, вона його не цікавить. У той же час, такий керівник ніколи не

вислуховує думку підлеглих, а тисне лише своїм авторитетом. Проте у ролі

ділового партнера на рівному або вищому від нього рівні, такий керівник

поводить себе як слухняний підлеглий. Свою думку він тримає при собі,

його вислови не мають конкретики, а поведінка є аморфною.

Зважаючи на викладене, ми робимо висновок, що у перехідний період

з’явився “перехідний тип” керівника. Цей тип вичерпає, ізживе себе тоді,

коли економічна ситуація у країні стабілізується. Це призведе до ситуації,

коли підлеглі вже не будуть повністю залежати від конкретного місця

роботи. Вони будуть мати можливість вибирати не лише місце роботи, але

й керівника – ділового партнера, з яким буде легко у ділових

взаємовідносинах.

2. Соціально психологічний аспекти ділового спілкування

Соціальна психологія як наука про людське суспільство виникла

досить пізно – в 20-і роки ХХ сторіччя. Подібний феномен пояснюється

особливостями самого об’єкта пізнання. Найлегше виявилось прилучитись

до сприйняття оточуючого нас природного середовища і першими

з”явились природні науки. Пізнання суспільства, соціальних явищ

виявилось набагато складнішим та спроби його наукового аналізу

сформувались у вигляді аналітичних теорій лише в середині минулого

століття. Ще складніше виявилось для людини осягнути таїни

міжособистого спілкування, пізнати свою особистість, розкрити несвідомі

механізми поведінки людини. Зовсім відокремлене місце в історії

соціальної психології займає Зигмунд Фрейд (1856-1939) – австрійський

лікар і психолог, що мав нахил до гуманітарного мислення. Впливовість

його теорії пояснюється не лише наявністю неофрейдизму, а також

всеосяжною практикою психоаналізу, що має найбезпосередніше

відношення до соціальної психології ділового спілкування. Створена

Фрейдом теорія механізмів психологічного захисту отримала подальший

розвиток в вітчизняній соціальній психології особистості. Реальність

даних механізмів доведено.

Наприклад, у роботі Р.М. Грановської “Елементи практичної

психології”(4), автор визначає психологічний захист як тенденцію індивіда

дотримуватись звичайного ходу мислення, вже складеної у нього

особистої думки щодо себе, відвертаючи або зміщуючи несприйнятну для

самооцінки нову інформацію. Захисні механізми починають свою дію тоді,

коли людина неспромоглась досягти наміченої мети і під загрозою

опиняється її душевна рівновага. Р.М. Грановська вирізняє вісім засобів

психологічного захисту: непогодження, витіснення, проекція, ідентифікація,

раціоналізація, включення, заміщення та ізоляція.

Непогодження - має свій прояв в безсвідомому відстороненні від негативної для самооцінки інформації. Людина неначе слухає, але не чує,

не сприймає те, що загрожує самозбереженню, престижу, головним

чинникам особистості. З прийнятої позиції в етиці ділового спілкування,

наявність цього механізму надає змогу припустити, що так зване

“висловлення правди в вічі”, наприклад підлеглим в процесі ділової

зустрічі, має яскравий негативний ефект.

Витіснення - дієвий спосіб попередження внутрішнього конфлікту, що

передбачає не лише “виключення” зі свідомості негативної інформації або

мотивації дій, але й особливих напрямків думки і дії, що спрацьовують на

збереження позитивного “Я – образу”.

Раціоналізація - найчастіше проявляється у знеціненні

недосяжного. Виходячи з практики ділового спілкування має сенс, по-

перше, не поспішати з обвинуваченням в нещирості, якщо людина

відхрещується від своєї обізнаності у деяких питаннях, оскільки не

виключено, що несприйнятна інформація якимось чином торкається його

почуття власної гідності. І по-друге, вчитися вирізняти дійсні мотиви

“дезінформації” від тих, що людина використовує для самозбереження і

самовизначення.

Проекція - безпідставне приписування іншій особі своїх бажань і сподівань, особистих якостей, до того ж найчастіше негативного

характеру. Наприклад, під час сварки дійові особи конфлікту приписують

один одному свої недоліки.

Ідентифікація - встановлення емоційного зв’язку з іншим суб’єктом,

ототожнювання себе з ним. Цей механізм захисту дозволяє особистості

подолати почуття особистої неповноцінності та віднайти впевненість у

собі.

Заміщення - є найпростішим механізмом психологічного захисту.

Сутність його в тому, що людина знімає внутрішню напругу шляхом

перенесення, переадресації дії, що була направлена на недосяжний

об’єкт, в досяжну ситуацію. Так, наприклад, гумова статуя голови

правління банку у комплекті з палицею, може позбавити клерків від

необхідності зривати свій розпач на колегах, в суспільних місцях або сім’ї.

Включення та ізоляція- полярно протилежні механізми психологічного захисту. Включення – полегшення внутрішнього конфлікту

шляхом спільного хвилювання, коли свої біди вже не здаються такими

значними як раніше. Отже, керівник колективу сприяє неформальному

спілкуванню, і не лише в робочому приміщенні. Ізоляція – захист від

травмуючих факторів шляхом відокремлення від емоційних зв'язків з

іншими людьми, втрата нахилу до спільного хвилювання.

Ми згодні з думкою Р.М. Грановської (4) щодо визначення

психологічного захисту як тенденції індивида дотримуватись вже складеної

особистої думки, звичайного ходу мислення. Не викликає заперечень

твердження Р.М.Грановської (4), що вищезгадані механізми психологічного

захисту починають свою дію тоді, коли людина неспромоглась досягти

наміченої мети і під загрозою опинилась її душевна рівновага. На наш

погляд знання цих механізмів суттєво допоможе менеджеру-управлінцю

при ділових взаємовідносинах у колективі.

Знання механізмів психологічного захисту необхідно сучасному

керівнику не лише для кращого розуміння дійсних мотивів поведінки

інших людей в процесі ділового спілкування. Не менш важливо іноді

розібратись в самому собі, бо створений ним душевний комфорт (спокій)

стає значною перепоною на шляху усвідомлення особистих недоліків,

реального подолання внутрішньо-особистих конфліктів, на шляху

подальшого самовдосконалення.

Ми вважаємо, що значним недоліком концепції Зигмунда Фрейда є

використання абстрактних побудов, що не підтверджені беззаперечними

експеримен-тальними даними: недооцінка ролі соціальних факторів в

формуванні рушійних сил людської поведінки. Однак, слід відзначити , що

він був одним з перших, хто намагався здолати провалля поміж біологічним

і соціальним в визначенні людської природи. Визначально помилковий

принцип фізіологічного пояснення людських бажань не спинив його, та не

завадив здійснити неперевершений внесок у вивчення несвідомих явищ

психіки людини як на індивідуальному, так і на колективному рівні.

2.1. Складові психології спілкування

Спілкування завжди займало важливе значення в житті людини. Ми

постійно спілкуємось одне з одним. Адже природним засобом існування

людини є його зв’язок з іншими людьми, а сама людина стає людиною

тільки у спілкуванні. Хоч людське спілкування належить до основи

соціального буття, безпосереднім об’єктом психологічного та соціально-

психологічного аналізу воно постало лише в ХХ столітті. Спілкування –

дуже складний та многогранний процес. У роботі Б.Д. Паригіна “Основи

соціально – психологічної теорії” (20), автор відзначив, що процес

спілкування може виступати як процес взаємодії людей, як інформаційний

процес, як відношення людини до оточуючих, як процес впливу один на

одного, а також як процес їх взаєморозуміння. Визначення Б.Д.Паригіна

(20), орієнтовано на системне розуміння сутності спілкування. А.С.

Золотнікова у роботі “Проблеми психології спілкування (4), визначає

спілкування як соціальний так і особистий процес орієнтування, в якому

реалізуються не тільки особисті відносини, а також установки на соціальні

норми. Для автора спілкування – це більше комунікативно-регулятивний

процес, де цей процес регулюється соціальною системою. А.А. Леонтьев у

роботі “Психологія спілкування “ (13), розуміє спілкування не як

інтеріндивідуальний, а як соціальний феномен, суб”єкт якого слід

розглядати не ізольовано. Позицію А.А. Леонтьева (13) підтримують деякі

інші автори. Так, В.Н. Панферов (20) відзначає, що “усі види діяльності

неможливі без спілкування”. Ковальов А.Г. визначає спілкування як

взаємодію двох або декількох людей, що складається з обміну між ними

інформацією пізнавального або аффективно-оціночного (так звана

“емоційно-оціночна”) характеру. Суб’єктами спілкування є окремі особи

або група людей. Якщо розглядати з приводу чого і для чого люди

спілкуються, та виділити усі можливі функціональні ситуації, то таких

ситуацій є чотири: F 0 7 7 мета спілкування знаходиться поза самою взаємодією суб’єктів; F 0 7 7 мета спілкування знаходиться в ньому самому; F 0 7 7 метою спілкування є залучення партнера до досвіду та цінностей

ініціатора спілкування; F 0 7 7 мета спілкування – залучення самого його – ініціатора до цінностей

партнера.

Аналізуючи різні точки зору щодо спілкування, ми вважаємо, що більш

вдалим є визначення спілкування як інформаційна взаємодія. Ми згодні з

думкою В.Н.Панферова (20) та інших дослідників, але на наш пгляд,

спілкування – це нейнеобхідніший елемент любої діяльності людини,

необхідний для встановлення взаємодії у будь –якому колективі. Ділове

спілкування характеризується Е.В. Руденським (23) як спілкування першого

виду, тобто спілкування, що має мету поза собою. Воно є способом

організації і оптимізації того або іншого виду прикладної діяльності:

виробничої, наукової, комерційної і т. інш.

Ми цілком згодні з попередньою думкою автора, але ми вважаємо, що

в будь-якій загальній справі є взаємодія та спілкування виконавців, як

необхідність забезпечення його ефективності. Виробнича взаємодія може і

не буває по своїй сутності спілкуванням в тому випадку, коли інший

суб’єкт виступає як об’єкт. Наприклад, при твердому авторитарному

стилі керівництва, ставлення керівника до підлеглого складається, в

основному, як ставлення суб’єкта до об’єкту. В цьому випадку формою

ставлення є дисципліна - принцип суворого регулювання ієрархічного

рівня керівника до підлеглого. Зрозуміло, що останнього залишено без

свободи дії, що право прийняття рішення надано керуючому суб’єкту і тому

зв’язок між ними асиметричний, монологічний, а не діалогічний.

Особливостями ділового спілкування по визначенню А.С.

Золотнякова (4) є: F 0 7 7 партнер в діловому спілкуванні завжди виступає як особистість

завжди значуща для суб’єкта; F 0 7 7 людей, що спілкуються, вирізняє велике взаєморозуміння в питаннях

справи; F 0 7 7 головне завдання ділового спілкування – продуктивне

співробітництво.

Прагматичний Дж. Рокфеллер, добре розуміючи значення спілкування

у діловій діяльності , відзначав, що вміння спілкуватися з людьми – такий

же товар, який можна придбати, як цукор або кофе. І він був готовий

сплачувати великі гроші за це вміння, більше ніж за будь-який інший товар

в світі.

Вміння спілкуватися означає вміння розбиратись в людях і на цій

основі будувати свої взаємини з ними, що передбачає знання психології

спілкування. В процесі спілкування люди сприймають один одного,

обмінюються інформацією та взаємодіють. Спілкування – це єдність трьох сторін: спілкування як сприйняття, спілкування як комунікація і

спілкування як взаємодія.

Ми вважаємо, що проблема сприйняття досить добре вивчена і

розроблена в соціальній психології. Спілкування визначається тим

відчуттям партнера, що формується під час сприйняття, тобто є у

складанні цілісного образу іншої людини, що формується на основі його

зовнішнього вигляду та поведінки. В діловому спілкуванні є необхідність у

взаємодії з людьми, яких вперше бачиш, а також з тими, котрі достатньо

добре знайомі. Психологічні дослідження показали, що в основі

особистого сприйняття раніше незнайомих людей, та людей, з котрими

вже є деякий досвід спілкування, знаходяться різні психологічні механізми.

У першому випадку сприйняття здійснюється на основі психологічних

механізмів міжгрупового спілкування, а у другому - механізмів

міжособистого спілкування.

До психологічних механізмів сприйняття в міжгруповому спілкуванні

по визначенню А.Л. Потєряхіна (1) в роботі “Психологія управління” (21)

відносять процес соціальної стереотипізації. Сутність його в тому, що

відображення однієї або іншої людини будується на основі одних або

інших схем. Наприклад, стійке стереотипне сприйняття як зразку

ввічливості – англійців; великої кількості думок – французів; загадкової

слав'янської душі – росіян. Ми будуємо своє спілкування різним чином,

залежно від того, з ким ми спілкуємось. Для кожної категорії партнерів є

так звані різноманітні “техніки” (або моделі) спілкування, в залежності від

характеристики співвиконавця (співрозмовника).

Автор вважає, що вірогідність помилки досить велика та залежить від

факторів: зверхності, вподобання, особистого ставлення партнера до

нас.

Фактор зверхності – оцінювання людини, що краща за нас з якого-

небудь важливого для нас параметру, дещо за вищим значенням, ніж якщо

вона була б нам рівня, а не навпаки.

Фактор вподобання в процесі сприйняття людини людиною є в

завищенні або в недооцінені будь-яких якостей в залежності від того, чи

подобається нам (зовнішньо) людина, чи ні.

Фактор особистого ставлення партнера до нас діє таким чином, що

люди, які добре до нас ставляться оцінюються вище тих, що ставляться до

нас погано.

Психологічними механізмами сприйняття та розуміння при

міжособистому спілкуванні по визначенню автора є ідентифікація, емпатія

та рефлексія.

Ідентифікація – найбільш простий спосіб розуміння іншої людини, уподібнення себе йому. При ідентифікації людина неначе ставить себе

на місце іншої людини та визначає, як би він діяв в подібних ситуаціях.

Дуже близька до ідентифікації емпатія – розуміння на рівні почуттів,

намагання емоційно відгукнутись щодо вирішення проблем іншої

людини. Ситуація іншої людини не стільки зважується розумом, скільки

почуттям.

З точки зору характеристики спілкування, як ідентифікація, так і

емпатія потребують вирішення ще одного питання: чи буде інший, тобто

мій партнер з спілкування, розуміти мене. Тому процес розуміння людини

людиною залежить безпосередньо від процесу рефлексії – усвідомлення

діючим індивідом того, як він сприймається партнером зі спілкування. Це

вже не лише знання іншого, а також знання того, як інший розуміє мене,

тобто своєрідний здвоєний процес дзеркального відображення одного

іншим. Наближення всього цього комплексу сприйняття один до одного –

складний процес, що потребує спеціальних зусиль.

Ми вважаємо, приєднуючись до думки А.Г.Ковальова , в роботі

“Колектив та соціально – психологічні проблеми” (7), що ділове спілкування

- це перш за все комунікація, тобто обмін інформацією, вагомою для тих,

хто спілкується, що передбачає визначення наступних питань: F 0 7 7 які за якістю засоби комунікації та яким чином вірно ними

користуватись в процесі спілкування; F 0 7 7 яким чином долати комунікативні бар’єри непорозуміння та робити

комунікацію успішною.

А.А. Леотьев (13) всі засоби спілкування розподіляє на дві великі групи:

вербальні (за допомогою слів) і невербальні. За даними А. Мейерабиана,

здійснення передачі інформації за рахунок вербальних засобів (тільки

слів) складає 7%; звукових засобів (включаючи тональність голосу,

інтонацію звуку) – 38%; а за рахунок невербальних засобів - 55%.

Невербальна поведінка людини нероздільно пов’язана з його

психологічним станом та слугує засобом їх відображення. В процесі

спілкування невербальна поведінка є об’єктом тлумачення не сама по

собі, а як показник внутрішніх, індивідуально-психологічних та

соціально-психологічних характерних ознак особистості. На основі невербальної поведінки розкривається внутрішній світ особистості,

здійснюється формування психічного змісту спілкування та спільної

діяльності. Люди досить швидко вчаться пристосовувати свою вербальну

поведінку до зміни обставин. Але мова тіла виявляється менш

пластичною. В соціально-психологічних дослідженнях розроблено

різноманітні класифікації невербальних засобів спілкування. До них

відносяться всі рухи тіла, інтонаційні характеристики голосу та інш.

Найзначніші кінетичні засоби – рухи іншої людини, що сприймаються

поглядом, які виконують виразно-регулятивну функцію у спілкуванні. До них

належать виразні рухи, що проявляються в міміці обличчя, позі, виборі

місці розміщення, погляді, ході людини. Ми цілком згодні з твердженням

А.А.Леонтьева (13 ) та інших дослідників, і також вважаємо, що на основі

вербальної, та невербальної поведінки здійснюється формування

психічного змісту спілкування та спільної діяльності. Це дуже важливо для

ділових взаємовідносин у колективі.

Якими би важливими не були почуття людини, проте ділове

спілкування передбачає не лише і не тільки передавання емоційного

стану, скільки передачу інформації. Зміст інформації передбачається за

допомогою язику, тобто приймає вербальну форму або форму слова. При

цьому частково порушується зміст інформації, частково має місце її

втрата. Кількість цих втрат визначається точністю та повнотою

впровадження думки у форму слова та наявністю або відсутністю довіри до

співрозмовника, особистою метою та спрямуванням (коли бажане

приймається за дійсне), та співпаданням або неспівпаданням словникового

запасу, та багатьма інш. чинниками. Все ж люди розуміють один одного.

Розуміння постійно корегується, бо спілкування це не лише передача

інформації (знання, фактичних даних, наказів, і т. інш.), а обмін

інформацією, що передбачає зворотній зв’язок. До того ж обмін

повідомленнями здійснюється за для досягнення мети спілкування, тому

треба враховувати особистий сенс. Комунікація за твердженням А.Л.

Потєряхіна у роботі “Психологія управління” (21) буде ефективною лише

тоді, коли одержувач повідомлення правильно виконає його

розшифровування, інакше виникне непорозуміння. Він вважає, що

більшість конфліктів виникає при невірному тлумаченні ставлення до

партнера. Найчастіше сприймається не сутність справи, а ставлення до

неї, тому реагують саме на це. Найголовніше для ділового спілкування

вміння говорити та вміння вислухати. Вміння говорити передбачає

вивірене формування своєї думки, зрозумілість мови подання матеріалу,

орієнтація у спілкуванні на реакцію співрозмовника. Дослідження,

наведені в роботі В.Зігерта та Л.Ланга “Керівник без конфліктів”, свідчать

що втрати при монологічному спілкуванні складають близько 50%, а в

деяких випадках і 80% від обсягу поданої інформації. Найефективнішою

формою спілкування є діалог. В його основі – вміння задавати питання собі

та іншим, вільне володіння мовою, чутливість до невербальних сигналів,

здатність відрізняти щирі відповіді від нещирих.

Ми вважаємо,що успіх ділового спілкування набагато в чому залежить

також і від вміння слухати співрозмовника. При невмінні слухати

виявляється неповага до співрозмовника та неуважність. Відсутність

вміння та навичок означає не лише низький рівень культури спілкування, а

бажання розглядати міжособисті стосунки у межах статусу влади та

підпорядкування, ідеалізуючи себе. На перший погляд слухання здається

досить простою справою, проте це складний процес, що потребує

відповідних навичок та загальної комунікативної культури, часу, терпіння.

Аналіз спілкування як взаємодії на думку А.а.Леонтьева в роботі

Психологія спілкування” (13) має значні складнощі. Взагалі розділення

трьох сторін спілкування – сприйняття, комунікації та взаємодії можливо

лише як засіб аналізу: не можливо виділити “чисту” комунікацію, без

сприйняття або взаємодії, або “чисте” сприйняття. У спілкуванні постійно

здійснюється реалізація на дію іншого. В одному випадку, наприклад,

здається, що партнер в нас чомусь підштовхує, тому ми опираємось; в

іншому – що наші дії “співпадають”; в третьому – що партнер зачіпає наші

сфери дії і ми їх відстоюємо і т. інш. За словами стоїть дія, і спілкуючись,

ми постійно відповідаємо собі на запитання “Що він робить?”, і наша

поведінка будується виходячи з одержаної відповіді. Під час вибору позиції

у спілкуванні слід враховувати: ступінь довіри до партнера, можливі

наслідки відкритості у спілкуванні. І разом з цим максимальна

ефективність ділового спілкування досягається при відкритому характері.

В розгорнутому вигляді у спілкуванні автор відокремлює наступні складові

спілкування:

1) встановлення контакту;

2) орієнтація в ситуації (люди, обставини і т. інш.);

3) обговорення питання, проблеми;

4) прийняття рішення;

5) вихід з контакту.

В діловому спілкуванні ця схема може бути як згорнутою,

коротенькою, так і повною, з подробицями. Саме свідомим виділенням цих

етапів та їх регуляцією вважає автор визначається здебільшого

ефективність ділового спілкування. Аналізуючи дослідження

А.А.Леонтьєва (13), ми вважаємо, що кожне спілкування починається з

налагодження контакту. Досить часто неуспіх ділового спілкування

передбачено на самому початку: нездійснений контакт, точніше його

відсутність, веде до подальшого ланцюжку неправильних дій. Необхідно

стимулювати співрозмовника до спілкування і створити максимальну

атмосферу можливостей для подальшого ділового обговорення та

прийняття рішення. На думку А.Л.Потєряхіна в роботі “Психологія

управління (21) щабель орієнтації допомагає визначити стратегію і тактику

ділового спілкування, розвинути цікавість до нього та залучити партнера

до сфери спільної зацікавленості. На цьому етапі потрібно відразу ж

визначити тривалість розмови (звернутий, чіткий та конкретний або

комментарии (0)

Здесь пока нет комментариев

Ваш комментарий может быть первым

Это только предварительный просмотр

3 страница на 93 страницах

Скачать документ