Зовнішня торгівля України як провідна ланка міжнародних економічних відносин - конспект - Международные отношения, Рефераты из Международные отношения
Guzeev_anton
Guzeev_anton11 июня 2013 г.

Зовнішня торгівля України як провідна ланка міжнародних економічних відносин - конспект - Международные отношения, Рефераты из Международные отношения

PDF (791 KB)
44 страница
326Количество просмотров
Описание
Samara State University of Economics . Конспект лекций по предмету Международные отношения. Вступ Розділ 1. Теоретичні основи організації зовнішньої торгівлі Принципи зовнішньоекономічної діяльності Еволюція погляд...
20баллов
Количество баллов, необходимое для скачивания
этого документа
Скачать документ
Предварительный просмотр3 страница / 44
Это только предварительный просмотр
3 страница на 44 страницах
Скачать документ
Это только предварительный просмотр
3 страница на 44 страницах
Скачать документ
Это только предварительный просмотр
3 страница на 44 страницах
Скачать документ
Это только предварительный просмотр
3 страница на 44 страницах
Скачать документ
???????? ???????? ??????? ?? ???????? ????? ???????????

Зовнішня торгівля України як провідна ланка міжнародних

економічних відносин.

2

ПЛАН

Вступ 3

Розділ 1. Теоретичні основи організації зовнішньої торгівлі 5

1.1 Принципи зовнішньоекономічної діяльності 5

1.2 Еволюція поглядів на міжнародну торгівлю 11

1.2.1. Класичні концепції міжнародної торгівлі 11

1.2.2. Регулятивні теорії розвитку 15

1.2.3. Сучасні концепції міжнародної торгівлі 18

Розділ 2. Сучасні тенденції розвитку зовнішньої торгівлі України 21

2.1 Аналіз експортного потенціалу 21

2.2 Фактори динаміки експортного потенціалу України 25

Розділ 3. Перспективи розвитку зовнішньої торгівлі України 27

3.1 Концептуальні основи формування стратегії міжнародної торгівлі

України 27

3.2 Напрямки розвитку зовнішньої торгівлі України 31

Висновок 36

Список використаної літератури 38

Додатки 39

2

Вступ

Утвердження державної незалежності України започаткувало її

фактичний вихід на світову арену як суб'єкта міжнародних економічних

відносин. Кардинальні зміни в геополітичному становищі України, що від-

булися після здобуття нею незалежності, та ситуаційні особливості сучасного

стану трансформаційних процесів в економіці істотно підвищили роль

зовнішньоекономічних від носин у розвитку країни. Посилення цього чинника

об'єктивно диктується здійснюваними ринковими перетвореннями, які

формують якісно нові засади подальшого економічного та соціального

розвитку країни. Україна тільки входить в систему світового економічного

простору і від того, як цей процес буде відбуватись залежить подальший

економічний і соціальний розвиток держави, як органічної підсистеми світової

економіки.

Найбільш дієвою і ефективною стратегією інтеграції України у світову

економіку є поєднання структурної перебудови економіки з її орієнтацією на

активне зростання експорту і диференціацію його потенціалу. Цього можна

досягти шляхом загального поліпшення інвестиційного клімату й залучення

інвестицій у відповідні галузі, створення механізму стимулювання експорту та

формування життєздатних конкурентоспроможних експортних виробництв.

Як суб’єкт міжнародних економічних відносин Україна має свідомо

входити до системи світогосподарських зв’язків з метою якнайефективного

використання усіх їхніх можливостей та підвищення рівня

конкурентоспроможності.

Основна мета даної курсової роботи – дослідити особливості зовнішньої

торгівлі України.

2

Предметом дослідження є економічні відносини з приводу формування

сучасної системи міжнародних економічних зв’язків.

Об’єктом дослідження є зовнішня торгівля України.

Робота складається з трьох частин, в яких послідовно досліджується

питання формування сучасної системи міжнародних економічних зв’язків та

місце України в цій системі.

2

Розділ 1. Теоретичні основи організації зовнішньої торгівлі

1.1 Принципи зовнішньоекономічної діяльності

Можна виділити три рівні принципів зовнішньоекономічної діяльності:

загальні, специфічні і національні.

Загальні принципи зовнішньоекономічної діяльності - це невелика

кількість загальновизнаних у всьому світі правил, що стали своєрідними

загальновідомими істинами (аксіомами), яких дотримуються всі учасники

міжнародних ділових операцій. І хоча в різноманітних виданнях набір цих

принципів може відрізнятися, однак у кінцевому результаті, вони зводяться до

трьох головних: науковість, системність, взаємовигідність.

Науковість зовнішньоекономічної діяльності означає, насамперед,

розвиток цієї діяльності відповідно до об'єктивних економічних законів.

Дотримання цього принципу на практиці управління міжнародними діловими

операціями передбачає виявлення організацією попиту і пропозиції на її

продукцію за кордоном, рівня цін, співвідношення їх із витратами в

країні-експортері та ін. Знання менеджерів підприємств існуючих теорій

міжнародної торгівлі допомагає їм уникати значних прорахунків, обґрунтовано

прогнозувати зміни на міжнародних ринках. Особливо важливе значення має

цей принцип у здійсненні міжнародних фінансових розрахунків, при яких

потрібно спиратися на зміни валютних курсів. Сучасна теорія пропонує чимало

корисних теоретичних моделей прогнозування валютних курсів. На базі

згаданих моделей практика виробила зручні й різноманітні інструменти

управління валютними ризиками: операційними, перерахунковими

(бухгалтерськими) і економічними. Використання зазначених та інших

інструментів в зовнішньоекономічній діяльності - безсумнівна ознака

використання принципу науковості.

2

Системність зовнішньоекономічної діяльності означає, насамперед, що

між окремими її складовими існують міцні взаємозв'язки. Самі складові

зовнішньоекономічної діяльності можуть бути виділені за різноманітними

ознаками. Безсумнівно, одним із найбільш важливих є контракт (договір)

зовнішньоекономічної діяльності. Виходячи з цієї ознаки, необхідно

забезпечувати належний взаємозв'язок між всіма статтями контракту: якістю

товару, базисними умовами постачання і ціною, валютою ціни, валютою

розрахунку і формами платежу, термінами постачань і транспортних умов,

предметом контракту та арбітражем і т.д. Системні взаємозв'язки існують і в

період між укладанням та виконанням контрактів. Принцип системності

передбачає також необхідність розуміння менеджерами компанії, що

зовнішньоекономічної діяльності є лише частиною її бізнесу. І якщо

внутрішньонаціональний бізнес організований недостатньо продуктивно, це

загрожує і міжнародним операціям. Помилки, прорахунки і втрати компанії в

операціях на внутрішньому ринку будуть серйозним сигналом для партнерів

цієї компанії по міжнародному бізнесу. Керівники повинні завжди пам'ятати,

що закордонний партнер судить про їхню діяльність, насамперед, з їхніх дій

всередині країни. За інформацію з цих питань відповідним спеціалістам

виплачуються солідні суми згідно зі статтею "консалтингові послуги".

Принцип системності зовнішньоекономічної діяльності включає також

взаємозв'язок міжнародних операцій даної компанії з міжнародним бізнесом у

цілому. Оскільки самі по собі операції навіть однієї великої фірми (не кажучи

вже про невеличкі українські компанії) займають у загальному обсязі

міжнародного бізнесу незначну частину, доводиться пристосовуватися до

законів цього бізнесу. Система зовнішньоекономічної діяльності фірми є лише

незначною частиною міжнародного бізнесу як більш вагомої мегасистеми.

Принцип взаємовигідності зовнішньоекономічної діяльності, на перший

погляд, не має особливих ускладнень і виглядає очевидним: кожний партнер,

2

що бере участь у міжнародних операціях, одержує свій прибуток. Проте

дотримуватися цього принципу не просто через значну кількість часу,

необхідного для виконання угод, зміни валютних курсів, наявності

різноманітних зв'язків між окремими зовнішньоекономічними угодами,

використання бартерних операцій та ін. Тому дотримання принципу

взаємовигідності потребує ретельного аналізу і врахування, розмежування

різноманітних потоків прибутків і витрат.

Крім наведених загальних принципів управління зовнішньоекономічної

діяльності, багато специфічних принципів, яких також необхідно

дотримуватися. Специфічні принципи зовнішньоекономічної діяльності

закріплені у відповідних міжнародних правових актах і є обов'язковими для

виконання всіма державами, що підписали той або інший акт. І хоча терміна

"зовнішньоекономічна діяльність" у зазначених документах може не бути, за

своїм характером більшість закріплених там принципів мають пряме

відношення до зовнішньоекономічної діяльності.

Найбільш повний перелік принципів організації міжнародних економічних

відносин є в "Хартії економічних прав і обов'язків держав", прийнятій IV

Спеціальною сесією Генеральної Асамблеї ООН у 1974 р. Хартія була прийнята

разом із Декларацією про встановлення нового економічного порядку та

Програмою дій з його встановлення. В зазначеному документі вказано такі

принципи:

 суверенітет;

 територіальна цілісність і політична незалежність держав;

 суверенна рівність усіх держав;

 ненапад і невтручання у внутрішні справи;

 взаємна і справедлива вигода;

 мирне співіснування;

 рівноправність і самовизначення народів;

2

 мирне регулювання спорів;

 усунення несправедливості, що виникає в результаті застосування сили та

позбавляє націю засобів для її нормального розвитку;

 сумлінне виконання міжнародних зобов'язань;

 повага до прав людини та основних свобод;

 відсутність прагнення до гегемонії в сферах впливу;

 сприяння міжнародній соціальній справедливості;

 міжнародне співробітництво з метою розвитку;

 вільний доступ до морів для країн, що їх не мають.

Деякі з перерахованих принципів збігаються з загальними, наприклад,

пункт "взаємна і справедлива вигода". Він конкретизується у наступних

принципах.

В інших міжнародних документах принципи вільного пересування

фізичних осіб і господарських цінностей розглядаються не в цілому, як

зазначалося вище, а за основними галузями міжнародного права. Зокрема,

Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ) розглядає такі питання:

 в'їзд фізичних осіб;

 переміщення товарів;

 судноплавство і перевезення вантажів;

 переміщення капіталу;

 придбання власності;

 переказ коштів.

Роз'яснення кожного з названих питань можна знайти у відповідних

виданнях і враховувати в практичній діяльності. Так, у частині переміщення

товарів як основної форми зовнішньоекономічної діяльності головне значення

належить принципу (режиму) найбільшого сприяння (most-favored-nation -

MFN). Суть режиму найбільшого сприяння (РНС) полягає в тому, що

зменшення митних бар'єрів для однієї країни означає також зменшення цих

2

бар'єрів і для всіх інших країн, що встановили з нею режим найбільшого

сприяння. Зазначений принцип поширюється також на квотування і

ліцензування.

Водночас ГАТТ робить деякі винятки з цього принципу, до яких, зокрема,

належать такі:

 виробам обробної промисловості з країн, що розвиваються, надається

пільговий режим порівняно з аналогічною продукцією промис-лово

розвинених країн;

 поступки членам торгових союзів, наприклад ЄС, не поширюються на

країни, що не належать до них;

 країнам, що довільно вживають дискримінаційних заходів до товарів із

визначеної країни, остання не зобов'язана надавати РНС;

 країнам, що не підписали угоду, не завжди дається такий самий режим,

як країнам, що приєдналися до неї;

 країни іноді роблять винятки, виходячи зі свого законодавства, що діє до

моменту підписання ГАТТ;

Винятки вводяться також під час війни або посилення міжнародної

напруги.

Слід також додати, що ГАТТ дала світу основний комплекс принципів, за

якими проводяться торгові переговори і контроль за їх реалізацією.

Значна частина специфічних принципів діє на регіональному рівні. Для

України особливий інтерес становлять принципи зовнішньоекономічної

діяльності у Європейському Союзі (ЄС). Вони містяться в так званій Білій

книзі (1985 р.) і включають:

 контроль і оформлення документів на товари, що перетинають

національні кордони;

 свободу пересування осіб для працевлаштування або постійне місце

проживання в будь-якій країні;

2

 уніфікацію технічних норм і стандартів;

 відкриття споживчих ринків;

 лібералізацію фінансових послуг;

 поступове відкриття ринку інформаційних послуг;

 лібералізацію транспортних послуг;

 створення сприятливих умов для промислового співробітництва з

урахуванням законодавства про права на інтелектуальну і промислову

власність;

 усунення фіскальних бар'єрів.

Принципи зовнішньоекономічної діяльності у рамках Співдружності

Незалежних Держав (СНД) у даний час є предметом дискусії.

Національні принципи зовнішньоекономічної діяльності закріплюються в

законодавчих актах відповідних країн. Оскільки всі країни використовують

тією чи іншою мірою механізми державного регулювання ЗЕД, то існує і

відповідна правова основа таких дій.

Щодо зовнішньоекономічної діяльності українських підприємств, то її

принципи закріплені в ст. 2 Закону України "Про зовнішньоекономічну

діяльність". Причому ці принципи охоплюють і діяльність іноземних суб'єктів

господарської діяльності в Україні.

Система згаданих принципів включає:

 суверенітет;

 свободу;

 юридичну рівність і недискримінацію;

 верховенство закону;

 захист інтересів суб'єктів підприємницької діяльності;

 еквівалентність обміну.

2

Законодавства інших країн також містять принципи такої діяльності, яких

повинні дотримуватися не тільки національні, але й іноземні суб'єкти

господарської діяльності.

Принцип суверенітету означає незалежне здійснення

зовнішньоекономічної діяльності народом України на території своєї країни, а

також точне виконання всіх міжнародних договорів і зобов'язань.

Свобода зовнішньоекономічного підприємництва включає добровільність

дій у цій сфері суб'єктів такої діяльності, розмаїтість форм дотримання вимог

законодавства і виключне право власності суб'єктів зовнішньоекономічної

діяльності на всі отримані результати.

Принцип юридичної рівності і недискримінації складається з таких

правил, як рівність перед законом усіх учасників зовнішньоекономічної

діяльності, включаючи державу, недопущення яких-небудь обмежень, не

передбачених законодавством, незалежно від форм власності, місця

розташування та ін.

Верховенство закону покликане виключити будь-який вплив підзаконних

актів, що негативно позначаються на зовнішньоекономічній діяльності,

порівняно з законами України.

Захист інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності полягає в тому,

що держава охороняє ці інтереси відповідно до національного законодавства як

на території України, так і за її межами згідно з нормами міжнародного права й

умовами усіх ратифікованих міжнародних договорів.

Принцип еквівалентності обміну виключає демпінг при ввезенні й

вивезенні товарів.

1.2 Еволюція поглядів на міжнародну торгівлю

1.2.1. Класичні концепції міжнародної торгівлі

2

Меркантилізм. Очевидно, першою систематизованою теорією

міжнародної торгівлі можна вважати меркантилізм, хоча вона не має

конкретного автора. Однак у цієї теорії є багато підтверджень, що свідчать про

її панування в період з XVI до XVIII ст. включно. Вона базувалася на двох

положеннях:

 багатство країни визначається володінням певними цінностями, як

правило, золотом;

 для зростання добробуту свого населення держава повинна більше

експортувати, ніж імпортувати, і В цьому випадку вона Одержить

вартість активного сальдо торгового балансу у вигляді золота, що

надходить із країн, які мають дефіцит торгового балансу. Для цього

необхідна державна монополія на торгівлю, введення обмежень на

велику частину імпорту і надання субсидій більшій частині експортних

виробництв.

Термінологія часів меркантилістської епохи збереглася і донині: термін

"активний торговий баланс" (favourable balance of trade), наприклад, все ще

використовується для позначення того, що країна експортує більше, ніж

імпортує; "пасивний торговий баланс" (unfavourable balance of trade) вказує на

дефіцит останнього. Багато хто ці терміни вживає, по суті, неправильно:

наприклад, слово "активний" (сприятливий) означає вигоду, а "пасивний"

(несприятливий) вказує на збитки. В дійсності не обов'язково мати активне

сальдо торгового балансу, як не обов'язково збитковим є його дефіцит. Якщо

країна має активне сальдо або активний торговий баланс протягом певного

періоду, вона одержує товари і послуги за меншу вартість, ніж вивозить за свої

межі. У період меркантилізму різниця відшкодовувалася за рахунок переказу

золота, а сьогодні вона компенсується наданням кредиту країні з дефіцитним

платіжним балансом. Якщо кредит не погашається повністю, то так званий

2

активний торговий баланс може фактично бути невигідним для країни з

активним сальдо.

Останнім часом термін "неомеркантилізм" (neomercantilizm) вживається

щодо країн, які намагаються мати активний торговий баланс для досягнення

певної соціальної або політичної мети. Наприклад, країна може докладати

зусиль для досягнення повної зайнятості, виробляючи продукцію понад норму,

яку диктує попит всередині країни і вивозячи надлишок за її межі. Або ж

країна, можливо, намагається зберегти політичний вплив у якомусь регіоні,

постачаючи туди більше товарів, ніж одержує звідти.

Теорія абсолютної переваги А. Сміта. Вперше політика фритредерства

була визначена А. Смітом при обгрунтуванні ним "теорії порівняльних

переваг". А. Сміт доводив, що "обмін сприятливий для кожної країни; кожна

країна знаходить у ньому абсолютну перевагу". Аналіз, здійснений Адамом

Смітом, став вихідною точкою класичної теорії, що служить основою для усіх

видів політики вільної торгівлі.

Викладена в роботі "Дослідження про природу і причини багатства

народів" (1776 р.) економічна система А. Сміта будувалася на тому, що більш

низькі витрати виробництва товару однієї нації, порівняно з витратами

виробництва цього ж товару іншої нації, означають її абсолютну перевагу.

Отже, якщо одна нація має абсолютну перевагу у виробництві одного певного

товару, а інша - другого, то кожна може спеціалізуватися у виробництві і

торгівлі таким товаром, витрати виробництва якого найменші.

Проте, продовжуючи ці міркування до кінця, можна дійти висновку: якщо

країна може знайти за кордоном усе, що потрібно, за меншу ціну і без

обмежень, то в її інтересах одержувати За кордоном все. А чи робитиме щось

вона сама для продажу? Ніщо цього не гарантує. Але яким чином вона

розраховуватиметься за те, що купуватиме? Отже, теорія абсолютної переваги

заводить у безвихідь.

2

Теорія відносної переваги Д. Рікардо - Р. Торренса. Р. Торренс у "Нарисах

про зовнішню торгівлю зерном" (1815 p.), а також Д. Рікардо в дослідженні

"Початок політичної економії й оподаткування" (1817 р.) виводять класичну

теорію з безвиході. Вони показують, у яких межах можливий та бажаний обмін

між двома країнами, виділяючи критерії міжнародної спеціалізації. В інтересах

кожної країни - спеціалізуватися на виробництві, в якому вона має найбільшу

перевагу або найменшу слабкість і для якого відносна вигода є найбільшою,

їхні міркування знайшли своє відображення в так званому принципі, або теорії,

порівняльних переваг.

Д. Рікардо показав, що міжнародний обмін можливий і бажаний в

інтересах усіх країн. Він визначив ту цінову зону, всередині якої обмін

вигідний для кожного. За допомогою хрестоматійного прикладу торгівлі

сукном і вином між Англією і Португалією Д. Рікардо запропонував три

варіанти міжнародної торгівлі:

а) рівне співвідношення витрат на виробництво двох видів товарів між

двома країнами - у торгівлі немає стимулу;

б) співвідношення витрат, при якому одна з країн має абсолютну перевагу

у виробництві одного з видів товарів - тут торгівля можлива з урахуванням

абсолютних переваг;

в) співвідношення витрат, при якому кожна з країн має відносну перевагу у

виробництві одного з видів товарів - у цьому випадку обидві сторони

зацікавлені торгувати внаслідок порівняльних переваг.

Теорія міжнародної вартості Дж. Cт. Мілля. Джон Стюарт Мілль у своїй

роботі "Основи політичної економії" (1844 р.) показав, за якою ціною

здійснюється обмін. За Міллем, ціна обміну встановлюється за законом попиту

і пропозиції на такому рівні, що сукупність експорту кожної країни дає змогу

оплачувати сукупність її імпорту. Цей закон міжнародної вартості, або "теорія

міжнародної вартості", - важлива заслуга Дж. Ст. Мілля. Теорія міжнародної

2

вартості доводить, що існує ціна, яка оптимізує обмін товарів між країнами. Ця

ринкова ціна залежить від попиту і пропозиції. На думку сучасного

американського економіста Д. Чіпмена, цей закон - "одне з найбільших

досягнень людського інтелекту". Той факт, що робота одержала визнання лише

через 100 років, Д. Чіпмен пояснював тим, що "цей закон був занадто великим

відкриттям для свого часу".

Запропоновані Дж. Ст. Міллем закони міжнародної конкуренції зводяться,

в основному, до двох найважливіших положень. Перше: природне прагнення

до міжнародної виробничої спеціалізації веде до встановлення рівноваги у

вигодах, одержуваних від цієї спеціалізації. Друге: умови повної або часткової

спеціалізації визначаються нерівністю в прибутках, одержуваних від

виробництва. Можливості ж повної виробничої спеціалізації залежать від

еластичності заміни в споживанні, що існує між виробленими товарами і

тенденцією до відносного вирівнювання абсолютних вигод держав, що беруть

участь у міжнародному обміні.

2

1.2.2. Регулятивні теорії розвитку

Теорія Хекшера - Оліна. Основи сучасних уявлень про те, чим

визначаються напрямки і структура міжнародних торгових потоків, заклали

шведські вчені-економісти Елі Хекшер і Бертіль Олін. Вони висунули теорію

"вирівнювання цін на чинники виробництва", суть якої полягає в тому, що

національні виробничі розходження визначаються різною кількістю чинників

виробництва - працею, землею, капіталом, а також різною внутрішньою

потребою в тих або інших товарах.

У 1948 р. американські економісти П. Самуельсон і В. Столпер

удосконалили теорію Хекшера - Оліна, запропонувавши свою: у випадку

однорідності чинників виробництва, ідентичності техніки, досконалої

конкуренції і повної мобільності товарів міжнародний обмін вирівнює ціну

чинників виробництва між країнами.

У концепціях, заснованих на моделі Д. Рікардо з доповненнями Е.

Хекшера, Б. Оліна і П. Самуельсона, торгівля розглядається не просто як

взаємовигідний обмін, але і як засіб, за допомогою якого можна скоротити

розрив на рівні розвитку між країнами.

Парадокс Леонтьева. Подальший розвиток теорія зовнішньої торгівлі

одержала у роботі американського економіста В. Леонтьева під назвою

"Парадокс Леонтьева". Суть парадокса полягає в тому, що, використовуючи

теорію Хекшера - Оліна, В. Леонтьев показав: американська економіка

повоєнного періоду спеціалізувалася на тих видах виробництва, що

потребували відносно більше роботи, ніж капіталу. Іншими словами,

американський експорт, порівняно з імпортом, більш трудомісткий і менш

капіталомісткий. Цей висновок суперечив усім уявленням про економіку США,

що існували раніше. На загальну думку, вона завжди характеризувалася

надлишком капіталу і відповідно до теорії Хекшера - Оліна можна було

2

очікувати, що США експортують, а не імпортують висококапіталомісткі

товари.

В наступні роки економісти з різних країн багато дискутували з приводу

"парадокса Леонтьева". Завдяки цьому теорія "порівняльних переваг" одержала

подальший розвиток. Вона стала включати поняття технічного прогресу і

нерівномірності його розподілу, позафірмової економії засобів, різниці між

країнами в заробітній платі та ін.

Кейнсіанство. На початку 30-х років XX ст. Дж. М. Кейнс створив свою

теорію управління національною економікою, включаючи і зовнішню

торгівлю. Підсумкова праця Дж. М. Кейнса "Загальна теорія зайнятості,

відсотка і грошей" (1936 р.) стала фундаментом сучасної економічної думки і

практики. У подальших роботах було доведено, що інтернаціоналізація

господарського життя і .взаємозалежність стали всеосяжним процесом і роль

зовнішньоекономічних зв'язків як чинника зростання і розвитку значно зросла.

Саме в цей період узгодження національної зовнішньоекономічної політики і її

координація на багатосторонній основі набули особливого значення для справи

стабільності й економічного зростання.

Участь країни в міжнародному поділі праці, з одного боку, і забезпечення

її міжнародної економічної безпеки, - з іншого, є стратегічними напрямками

управління зовнішньоекономічною сферою країни.

Монетаризм був реалізований у практиці державного регулювання на

початку 80-х років XX ст. Інтелектуальним лідером монетаристів став

професор Чиказького університету Мілтон Фрідман.

Головні відмінності між кейнсіанством і монетаризмом полягають: а) у

підході до визначення чинників, що впливають на зміну сукупності попиту

(кейнсіанці вважають, що сукупний попит формується під впливом

різноманітних чинників, а монетариста головним чинником вважають

пропозицію грошей); б) у трактуванні ролі держави (кейнсіанці виступають за

2

більш широке втручання останньої в економіку, монетаристи дотримуються

протилежної думки, відстоюючи дерегулювання).

На початку 80-х років XX ст. монетаристські концепції були використані

для подолання структурної кризи у світовій економіці і вже сформованої

взаємозалежності між країнами. Структурні реформи і макро-економічна

адаптація, проведені спочатку в США, а потім і в Західній Європі, мали на меті

дерегулювання в макро- і зовнішньоекономічній сфері на національному рівні,

зсув у бік міжнародних механізмів конкуренції і регулювання і, у зв'язку з цим,

перехід до більш ліберальних і "демократичних" форм управління фінансовими

і монетарними важелями, здійснюючи при цьому координацію внутрішньої

макроекономічної політики і попиту.

Такий підхід, застосований на практиці американською адміністрацією

президента Р. Рейгана на початку 80-х років XX ст., а потім і в Західній Європі,

дав змогу перебороти стагфляційний процес, що затягнувся, створити нову

систему, яка сприяє зростанню регулювання світогосподарських зв'язків

монетарними засобами, враховує реалії національних суверенітетів, дозволяє

уникнути надмірної національної директивності.

Структурні реформи і макроекономічна адаптація стали стрижнем

Стратегії на чотири десятиліття розвитку ООН, обговореної і прийнятої в 1990

р. 18-ю Спеціальною сесією Генеральної Асамблеї ООН. Делегація України

зробила значний внесок у розробку, узгодження і прийняття підсумкового

документа "Декларації про Стратегію на IV десятиліття розвитку ООН".

Результатом реалізації цілей Стратегії в промислово розвинутих і нових

індустріально розвинутих країнах став десятилітній період без-кризового

розвитку і високих темпів економічного зростання та становлення нової

системи багатостороннього регулювання й національного управління

зовнішньоекономічною діяльністю.

2

Теорія зовнішньоторговельного мультиплікатора одержала поширення в

західних дослідженнях з проблем міжнародної торгівлі. Відповідно до цієї

теорії, ефект впливу зовнішньої торгівлі (зокрема експорту) на динаміку

зростання національного доходу, розмір зайнятості, споживання й інвестиційну

активність характеризується для кожної країни цілком визначеними

кількісними залежностями і може бути розрахований і виражений у вигляді

визначеного коефіцієнта-мультиплікатора (множника). Спочатку експортні

замовлення безпосередньо збільшать випуск продукції, отже, і заробітну плату

в галузях, що виконують ці замовлення. А потім починають зростати вторинні

споживчі витрати.

1.2.3. Сучасні концепції міжнародної торгівлі

З другої половини XX століття, коли міжнародний обмін набуває

"вибухового характеру", світова торгівля починає розвиватися високими

темпами. В період 1950-1994 pp. світовий торговий обіг зріс у 14 разів. За

оцінками західних спеціалістів, період між 1950 і 1970 pp. можна

охарактеризувати як "золоті часи" у розвитку міжнародної торгівлі. Саме тоді

було досягнуто щорічного 7 %-го зростання світового експорту. Проте вже в

70-ті роки XX ст. він знизився до 5 %, ще більше скоротився у 80-ті роки.

Наприкінці 80-х років світовий експорт продемонстрував помітне пожвавлення

(до 8,5 % у 1988 p.). Після явного спаду на початку 90-х, у середині 90-х років

він знову набирає високих темпів.

Природно, що зазначені зміни сприяли появі сучасних поглядів на

управління міжнародним бізнесом. Вони належать не окремим групам

дослідників, а представникам вищого менеджменту головних

транснаціональних корпорацій. Як основний виділяється ресурсний підхід.

2

Оскільки компанії мають у своєму розпорядженні обмежені ресурси, вони

повинні вирішити, використовувати їх усередині країни чи на міжнародному

рівні. Переконавшись, що можливості на міжнародному ринку можуть

виявитися більшими, ніж на вітчизняному, компанії спрямовують свої ресурси

в закордонний сектор. Тому, щоб зрозуміти, чому все ж проводяться торгові

операції, необхідно визначити, які вигоди одержують окремі підприємства.

Концепція експортних можливостей включає чотири підходи.

1. Використання надлишкових потужностей. Часто компанії мають у

своєму розпорядженні виробничі потужності в поточному або

довгостроковому періодах, що не користуються адекватним внутрішнім

попитом. Це можуть бути розвідані запаси природних ресурсів чи конкретні

потужності для виробництва визначеної продукції, які важко переключити на

виробництво інших товарів, що мають, можливо, відповідний внутрішній

попит.

Разом з тим, малі країни прагнуть торгувати набагато ширше, ніж великі.

Одна з причин полягає в тому, що технологія виробничого процесу може

дозволити фірмі рентабельно випускати продукцію тільки при багатосерійному

виробництві, у більших обсягах, ніж це потрібно для задоволення попиту у

своїй країні. Для прикладу візьмемо автомобільну промисловість: у "Вольво"

потреба експорту з невеличкого шведського ринку значно більша, ніж у

"Дженерал моторс" - зі значного американського.

2. Зменшення витрат виробництва. Дослідження показали: компанії

можуть зменшувати свої витрати на 20-30 % тоді, коли подвоюється випуск

продукції, це явище відоме як "крива акумулювання досвіду" (experience curve).

Наприклад, якщо ми візьмемо 20 %-ве зменшення витрат виробництва і

початкову вартість в 100 дол. на одиницю продукції, то собівартість другої

одиниці продукції буде дорівнювати 80 дол., четвертої - 64 дол. і т.д.

Зменшення може бути пов'язане з декількома чинниками: покриттям

2

умовно-постійних витрат за рахунок випуску більшого обсягу продукції;

підвищенням ефективності за рахунок досвіду, набутого при виробництві

великих партій продукції; масовими закупівлями матеріалів і перевезенням їх

значними партіями. Тому очевидно, що лідер ринку може одержати переваги

стосовно зменшення витрат виробництва перед своїми конкурентами. Одним із

засобів збільшення випуску продукції компанією є визначення ринку з

глобальної, а не внутрішньодержавної точки зору.

3. Підвищення прибутковості. Виробник може за певних умов продавати

ту саму продукцію з більшою вигодою за кордоном, ніж у себе вдома. Це може

бути пов'язано з відмінністю конкурентного середовища на закордонному

ринку від вітчизняного, тому що там товар знаходиться на іншому етапі

життєвого циклу. Таким чином, етап зрілості всередині країни може призвести

до зниження внутрішніх цін, у той час як етап зростання за кордоном може

звести нанівець актуальність зниження цін. Підвищення прибутковості може

також відбуватися у зв'язку з розходженнями всередині країни і за кордоном

державних заходів, які впливають на прибутковість (наприклад,

розходженнями в оподатковуванні прибутків або регулюванні цін).

4. Розподіл ризику. Виводячи збут за межі ринку тільки однієї країни,

виробник має можливість зводити до мінімуму коливання попиту, оскільки

цикли ділової активності країн перебувають в різних фазах, а ті самі товари

знаходяться на різноманітних етапах життєвого циклу. Ще один чинник

розподілу ризику за допомогою експорту полягає в тому, що виробник зможе

придбати більше клієнтів, зменшуючи свою вразливість при втраті якогось

одного чи декількох клієнтів.

Концепція імпортних можливостей. Імпульс до участі в торгівлі може

надійти або від експортера, або від імпортера. У будь-якому випадку мають

бути як продавець, так і покупець. Імпульс від імпортера полягає в тому, що

фірма шукає дешевші і високоякісні сировинні та інші комплектуючі

2

матеріали, готові вироби, щоб використовувати їх на своїх виробничих

підприємствах. Або ж вона може активно шукати нові товари, розроблені за

кордоном, щоб доповнити наявні асортиментні групи. Це дозволить компанії

більше продукції запропонувати на продаж, а імпортеру - використовувати

надлишкові потужності своєї торгово-розподільчої мережі.

Якщо міжнародні постачання сировини, матеріалів і комплектуючих

зменшують витрати виробництва чи підвищують якість готових виробів, то

компанія, що їх закуповує, має більшу стійкість проти конкуренції з боку

імпортованих готових виробів або ж сама може більш ефективно конкурувати

на експортних ринках. Автомобільна промисловість подає приклад глобальної

конкуренції, що залежить від субпідрядників, у тому числі іноземних, у

напрямку зменшення витрат виробництва.

Імпортер, як і експортер, має можливість розподілити свої операційні

ризики. Розширюючи коло постачальників, фірма буде менше залежати від

диктату або долі єдиного постачальника. В США, наприклад, багато значних

споживачів, зокрема автомобільна промисловість, диверсифікували свої

закупівлі сталі із залученням європейських і японських постачальників. Ця

стратегія знизила ризик недостатнього постачання американської

автомобільної промисловості у випадку виникнення страйку серед

сталеливарників США, але одночасно посилила проблеми в сталеливарній

промисловості країни.

Розділ 2. Сучасні тенденції розвитку зовнішньої торгівлі України

2.1 Аналіз експортного потенціалу

Україна володіє значним експортним потенціалом, який зосереджений у

видобувних і обробних галузях промисловості, а також в агропромисловому і

2

енергетичному комплексах країни, однак використовується він, на жаль,

недостатньо і вкрай неефективно.

Про великі потенційні можливості України в сфері експортної діяльності

наочно свідчить той факт, що у 2004 р. вона здійснювала зовнішньоторговельні

операції з партнерами із 167 країн світу і обсяги зовнішньої торгівлі товарами

складали 33,4 млрд.дол.США, хоча, на жаль, збереглося негативне сальдо у

зовнішній торгівлі товарами - 0,26 млрд.дол.США.

Найбільший вплив на такий несприятливий результат спричинив,

насамперед, незадовільний стан торгівлі з Росією, де за вказаний період

спостерігається від’ємне сальдо у взаємопоставках товарів в розмірі близько

3,2 млрд.дол.США.

Сальдо зовнішньої торгівлі України з усіма країнами світу в січні-серпні

2005 року було позитивним і склало $527,77 мільйона в порівнянні з

позитивним сальдо на суму $57,94 мільйона за січень-серпень 2004 року (табл.

2.1, додаток А).

Таблиця 2.1

Зовнішня торгівля України з усіма країнами світу

(за даними Держкомстату)

січ. – серп. 2005 січ. – лип. 2005

січ. – серп. 2004

експорт (млн.. дол. США) 11 679,0 10310,5 9 294,8 імпорт (млн.. дол. США) 11 151,3 9 915,8 9 236,9 сальдо (млн.. дол. США) +527,7 +394,7 +57,9

Динаміка зовнішньої торгівлі України з країнами СНД наведена у табл.

2.2. та додатку Б.

Таблиця 2.2

Зовнішня торгівля України з країнами СНД

2

(за даними Держкомстату)

січ. – серп. 2005

січ. – лип. 2005

січ. – серп. 2004

експорт (млн.. дол. США) 3 791,6 3 284,2 2 707,1 імпорт (млн.. дол. США) 6 630,2 5 904,9 5 543,7 сальдо (млн.. дол. США) -2 838,6 -2 620,7 -2 836,6

Динаміку зовнішньої торгівлі України з іншими країнами наведено у

табл. 2.3 та додатку В.

Таблиця 2.3

Зовнішня торгівля України з іншими країнами

(за даними Держкомстату)

січ. – серп. 2005

січ. – лип. 2005

січ. – серп. 2004

експорт (млн.. дол. США) 7 887,4 7 026,3 6 587,7 імпорт (млн.. дол. США) 4 521,1 4 010,9 3 693,2 сальдо (млн.. дол. США) 3 366,3 3 015,4 +2 894,5

Найбільші обсяги українського експорту в січні - серпні 2005 року,

повідомляє Reuters, були спожиті Росією - 23,8% від загального обсягу

експорту, Туреччиною - 6,1%, США - 5,5%.

Несприятливі тенденції, які склалися у зовнішній торгівлі України

товарами (підсилення сировинного перекосу в структурі експорту, збільшення

розриву між експортоспроможністю і імпортоємністю), не залишають сумнівів

в тому, що необхідною умовою щодо інтенсифікації зовнішньоторговельної

діяльності країни на сучасному етапі економічної депресії стає, перш за все,

підвищення ефективності використання її експортного потенціалу. Значущість

експорту, як фактору підвищення вітчизняного виробництва і основного

джерела валюти для першочергових потреб народного господарства, особливо

зростає в умовах неухильного звуження внутрішньої потреби на продукцію

2

українських товаровиробників, коли приблизно 39% ВВП країни реалізується

на зовнішніх ринках (в Росії близько 20% ВВП).

В зв’язку з цим цілком закономірно, що подальший розвиток експорту,

особливо продукції обробних галузей промисловості з високим ступенем

обробки, повинен стати важливим елементом структурної перебудови і

технічної модернізації національного господарства країни. Незважаючи на це,

успіхи України в нарощуванні обсягів експорту в теперішній час доволі

посередні. Український експорт розвивається значно повільніше ніж світовий,

що призвело до скорочення його питомої ваги в міжнародному обсязі до 0,2%

(в Росії - 1,7%) [10].

Значний стримуючий вплив на український експорт справляє комплекс

ендогенних і екзогенних факторів, серед яких можна виділити такі

найважливіші:

 низька конкурентоспроможність вітчизняної промислової продукції,

насамперед, машинотехнічних виробів;

 важкий фінансовий стан більшості підприємств обробної промисловості і

конверсійних виробництв, що робить практично неможливим

інвестування в перспективні, орієнтовані на експорт проекти за рахунок

внутрішніх ресурсів;

 штучне стримування курсу гривні в рамках "валютного коридору" звужує

можливості використання курсового фактору з метою просування

експорту;

 недостатній розвиток вітчизняних систем сертифікації і контролю якості

експортної продукції на фоні значного підсилення в останній час вимог

до споживчих і екологічних характеристик, а також до безпеки продукції,

яка реалізується на ринках промислово розвинутих країн;

комментарии (0)
Здесь пока нет комментариев
Ваш комментарий может быть первым
Это только предварительный просмотр
3 страница на 44 страницах
Скачать документ