Сутність та особливості фінансового потенціалу держави - конспект - Международные отношения, Рефераты из Международные отношения
Guzeev_anton
Guzeev_anton11 июня 2013 г.

Сутність та особливості фінансового потенціалу держави - конспект - Международные отношения, Рефераты из Международные отношения

PDF (335 KB)
59 страница
577Количество просмотров
Описание
Samara State University of Economics . Конспект лекций по предмету Международные отношения. Сучасний стан економіки України характеризується значним руйнуванням основних елементів економічного потенціалу. Нераціональн...
20баллов
Количество баллов, необходимое для скачивания
этого документа
Скачать документ
Предварительный просмотр3 страница / 59
Это только предварительный просмотр
3 страница на 59 страницах
Скачать документ
Это только предварительный просмотр
3 страница на 59 страницах
Скачать документ
Это только предварительный просмотр
3 страница на 59 страницах
Скачать документ
Это только предварительный просмотр
3 страница на 59 страницах
Скачать документ
?????

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ЕКОНОМІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ

НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ ДЕРЖАВИ

1.1 Сутність та особливості фінансового потенціалу держави

1.2 Літературні джерела щодо визначення економічного потенціалу країни

1.3 Економічний потенціал національної економіки України

РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА ТА АНАЛІЗ ЕКОНОМІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ

НАЦІОНАЛЬНИХ ЕКОНОМІК

2.1 Економічний потенціал США

2.2 Економічний потенціал ЄС

2.3 Принципи побудови національних економік в Східній і Південно-східній

Азії

РОЗДІЛ 3. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ЕКОНОМКИ

УКРАЇНИ

3.1 Аналіз соціально-економічного потенціалу України

3.2 Перспективи національного економічного потенціалу України

ВИСНОВКИ

СПИСОК ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Сучасний стан економіки України характеризується значним

руйнуванням основних елементів економічного потенціалу. Нераціональне

використання природних ресурсів, відсутність належної соціальної політики,

несформованість умов для науково-технічного розвитку країни, непродумане

використання механізмів, методів та організаційних форм залучення робочої

сили до системи господарських відносин призвели до фактичного розпаду

продуктивних сил, не забезпечення належного відтворення їх елементів.

Недосконала політика використання економічного потенціалу України

не тільки не сприяє позитивному розвитку економічних процесів, а й

виступає як самостійний чинник поглиблення кризи.

Таким чином, нині існує необхідність дослідження проблем,

пов’язаних із впливом економічного потенціалу та процесу його

використання на розвиток економічної системи, її окремих підсистем та

елементів.

Серед робіт вітчизняних учених щодо дослідження економічного

потенціалу є праці таких економістів, як А.Задоя, О.Левченка, І.Лукінова,

С.Мочерного та інших. Крім того, аналізу природного потенціалу присвячені

праці В.Іваницького, Л.Руденка, С.Лісовицького, трудового потенціалу –

В.Врублевського, М.Кіма, С.Трубича, С.Пирожкова, проблем інформації та

інформаційного потенціалу – В.Вовка, О.Горбатюка, Є.Панченка,

Е.Семенюка, І.Толішка, інтелектуального капіталу та потенціалу –

І.Каленюк, А.Чухна, науково-технічного – Ю.Васильчука, Є.Ростова,

А.Філіпенка, А.Фукса. Серед російських вчених аналізом деяких аспектів

економічного потенціалу та його елементів займалися такі вчені, як П.

Ігнатовский, А.Панкратов, зокрема дослідженням природного потенціалу -

Б.Бабаєв, Ю.Дмитревский, В.Ланцов, Т.Хачатуров; трудового потенціалу –

А.Панкратов, Ю.Дмитревский, Н.Шляпіна, Г.Сергєєва, М.Гольдин;

науково-технічного В.Будавея, С.Хейман та інші. Поміж західних вчених, які

значною мірою орієнтуються на вивчення факторів економічного зростання:

Р.Барро, Г.Беккер, П.Дуглас, Ч.Коба, Н.Калдор, П.Ромер, Р.Солоу та інші.

Проте не всі аспекти сутності економічного потенціалу, його окремих

сторін та їх використання висвітлені з достатньою ступінню глибини.

Найменш дослідженим є, зокрема, політекономічний контекст такого

потенціалу, його основних елементів. Це зумовило вибір теми

дисертаційного дослідження та його структуру.

Метою дослідження є розкриття сутності економічного потенціалу,

визначення його внутрішньої структури, шляхів комплексного використання

та вдосконалення наявного економічного потенціалу і його нарощування у

майбутньому. Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання

наступних завдань: з’ясувати основні методологічні принципи дослідження

сутності економічного потенціалу; комплексно проаналізувати структуру

економічного потенціалу, дати політекономічну характеристику окремих

його елементів; розкрити механізм використання економічного потенціалу

України; вивчити й узагальнити теорію і практику світового досвіду щодо

визначення та використання економічного потенціалу і обґрунтувати шляхи

вдосконалення використання економічного потенціалу України та його

відтворення в головних елементах. Об’єктом дослідження є процес

формування, відтворення та використання економічного потенціалу країни.

Предмет дослідження - сутність, структура та механізм використання

економічного потенціалу України.

Теоретичну і методологічну основу дослідження становить

діалектичний метод пізнання, зокрема, такі його елементи, як принцип

суперечності, системно-структурний підхід, принцип історизму.

Під час написання роботи також були використані деякі статистичні

методи порівняльного аналізу, зокрема порівняння в динаміці, табличне і

графічне представлення даних. За допомогою методу аналогії досліджено

досвід використання економічного потенціалу в інших країнах.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ЕКОНОМІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ

НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ ДЕРЖАВИ

1.1 Сутність та особливості фінансового потенціалу держави

Перебудова системи економічних відносин на сучасному етапі

розвитку економіки України закономірно викликає інтерес до питань

стратегічного планування економічного розвитку, прогнозування можливого

ефекту від здійснюваних заходів залучення фінансових ресурсів, необхідних

для забезпечення сталого економічного розвитку. Саме фінанси, фінансові

ресурси, фінансові потоки займають центральне місце в цій проблемі.

Економічна реформа надала фінансовим ресурсам принципово новий статус

– вони перейшли у сферу автономного функціонування в приватних

інтересах досить обмеженого кола груп господарюючих суб’єктів. У зв’язку

з цим постає фактично нова проблема – визначення фінансового потенціалу

держави як джерела економічного зростання. Однак вирішення даного

питання неможливе без чіткого визначення категорій „потенціал" і

„фінансовий потенціал".

Проблема визначення сутності потенціалу, його оцінки в цілому не є

новою для вітчизняної науки. Середина минулого століття відзначалася

сплеском наукових досліджень із вказаної проблематики, внаслідок чого

сформувалася ресурсна концепція потенціалу. На початку ХХІ століття

пройшла нова хвиля публікацій, присвячених проблематиці потенціалу,

серед них праці О. Євдокимова, Н. Колеснікової, В. Кунцевич, О. Мізіної, С.

Онишко, Т. Паєнтко та інших. Однак більшість досліджень спрямована на

потенціал (у тому числі фінансовий) підприємств, у той час як питання

формування фінансового потенціалу держави залишаються

малодослідженими.

Аналіз накопиченого теоретичного матеріалу з проблеми, що

розглядається, поряд із важливістю її дослідження, засвідчив

багатовимірність відмінностей у підходах до визначення змісту, сутності та

структури одного із важливих понять економічної науки, зокрема потенціалу

[2, с. 10]. Особливого розвитку набули уявлення про економічний потенціал

країни, виробничий, ринковий та економічний потенціал підприємств, що

формують важливе теоретичне підґрунтя й для визначення поняття

„фінансовий потенціал держави". Водночас визнання того, що категорія

„потенціал" становить одну із основних категорій економічної науки, не дає

достатніх підстав стверджувати, що наукова думка одностайна щодо

сутності, різновидів, оцінки ролі та меж доцільності її використання під час

розв’язання проблем економічного розвитку. Це зумовлює потреба знову

повернутися до вирішальних сутнісних ознак цієї категорії для того, щоб у

подальшому віднайти її адекватне функціональне призначення.

Термін „потенціал" латинського походження і тлумачиться як „міць,

сила". У загальному значенні зміст цього терміна розкривається як ступінь

потужності в якому-небудь відношенні, сукупності засобів, необхідних для

чого-небудь [4, с. 55]. Таке трактування є досить широким, а тому не здатне

досконало розкрити сутність ні потенціалу підприємства, ні потенціалу

держави. У зв’язку з цим необхідно уточнити стосовно якості засобів,

взаємозв’язків між ними, а особливо – мети, задля якої ці засоби об’єднані,

виходячи із трактування потенціалу, що нам пропонує Велика радянська

енциклопедія, а саме: засоби, джерела наявні та ті, які можуть бути

мобілізовані, введені в дію та використані для досягнення певної мети,

здійснення плану, вирішення будь-якого завдання [3]. Позитивним у такому

визначенні є акцент на тому, що потенціал – це не тільки наявні засоби, але й

можливості їхньої мобілізації. Тому подібне трактування можна розглядати

як вихідну точку для визначення сутності фінансового потенціалу держави.

Поняття „потенціал" використовується для оцінки як окремих

властивостей об’єкта, так і сукупних. При цьому особливістю поняття

„потенціал" є те, що його вимір складатиметься із ряду як чисельних (досить

точних) оцінок, так і порівняльних прогнозних оцінок.

Спроби вирішення проблеми оцінки потенціалу на рівні країни, галузі

та підприємств призвели до появи різноманітних визначень, які досить повно

розглянуті в роботі П. Фоміна та М. Старовойтова. Так, потенціал

характеризують як засоби, запаси, джерела, що маються в наявності і здатні

бути мобілізовані, приведені в дію, використані для досягнення визначених

цілей, здійснення плану, вирішення якого-небудь завдання; можливості

окремої особи, суспільства, держави у визначеній галузі [11].

Проблематиці сутності потенціалу та його оцінці приділено багато

уваги й у працях Н. Краснокутської, хоча вона зосереджує увагу на

дослідженні лише потенціалу підприємства. Останній вона визначає як

можливості системи ресурсів і компетенції підприємства створювати

результат для зацікавлених осіб за допомогою реалізації бізнес-процесів [6,

с. 7–8]. У такому трактуванні важливим є акцент на взаємодії системи

ресурсного забезпечення та системи управління та наголос на тому, що

тільки така взаємодія здатна створити результат для зацікавлених осіб.

Таким чином, можна зробити висновок, що більшість підходів до

визначення поняття „потенціал" базуються на ресурсній теорії, тобто аналізі

та розробці рекомендацій щодо визначення потреби в певному складі

ресурсів, ефективності процесу їхнього залучення та використання для

досягнення поставленої мети – зміни якісного стану об’єкта дослідження.

Ресурси в загальній теорії виробництва поділяються на такі загальні

групи: природні, матеріальні, трудові, фінансові та інформаційні. Про

необхідність їхнього ефективного використання в ресурсній теорії

наголошується тому, що існує їхня абсолютна й відносна обмеженість, тобто

недостатність для одночасного задоволення потреб усіх членів суспільства.

При цьому абсолютна обмеженість притаманна природним і трудовим

ресурсам, відносна – матеріальним, фінансовим, інформаційним. Тут

доцільно зазначити, що визначаючи сутність та структуру фінансового

потенціалу держави як макроекономічної системи, таке положення

обов’язково потрібно враховувати. Однак зводити потенціал до простого

набору ресурсів не коректно, оскільки за такої позиції дуже важко оцінити

перспективу, адже сама по собі наявність ресурсів не гарантує їхнього

ефективного використання, хоча безумовно й становить базис економічного

розвитку.

Фінансовий потенціал окремими авторами визначається як „відносини,

що вникають на підприємстві з приводу досягнення максимально можливого

фінансового результату за умови:

– наявності власного капіталу, достатнього для виконання умов

ліквідності і фінансової стійкості;

– можливості залучення капіталу в обсязі, необхідному для реалізації

ефективних інвестиційних проектів;

– рентабельності вкладеного капіталу;

– наявності ефективної системи керування фінансами, що забезпечує

прозорість поточного і майбутнього фінансового стану" [11].

Запропоноване визначення є не зовсім традиційним, оскільки оминає

звичну ресурсну концепцію потенціалу і трактує його як відносини. Не

можна погодитись, що потенціал у цілому та будь-який його елементний

прояв можна трактувати виключно як відносини, але важливо враховувати,

що економічні відносини у складі фінансового потенціалу держави присутні

завжди: вони проявляються і при формуванні потенціалу, і при його

реалізації.

Відповідно до такого підходу, аналіз фінансового потенціалу автори

рекомендують здійснювати за трьома напрямами: оцінка фінансових

показників (ліквідності, рентабельності, фінансової стійкості), оцінка за

критерієм „можливість залучення додаткового капіталу" (на основі оцінки

показників кредитоспроможності та комерційної репутації підприємства),

оцінки за критерієм „наявність ефективної системи керування фінансами"

(на основі експертної оцінки).

Можна погодитися з думкою Ф. Євдокимова та О. Мізіної стосовно

того, що зазначеному підходу властиві недоліки, водночас потрібно зробити

й деякі зауваження, а саме:

1. Виконання умов ліквідності й фінансової стійкості забезпечується

визначеною величиною власного капіталу підприємства. Однак безперечний

вплив на виконання таких умов здійснює також структура сукупного

капіталу і напрями його вкладень. На нашу думку, вказані показники

характеризують лише наявний, використаний потенціал і слабо

відображають прихований потенціал.

2. Оцінка за напрямом „можливість залучення додаткового капіталу" за

допомогою показників кредитоспроможності деякою мірою може дублювати

оцінку за фінансовими показниками. Це пов’язано з тим, що в більшості

випадків кредитори проводять оцінку кредитоспроможності на підставі

методик із використанням показників фінансового стану й фінансових

результатів. На нашу думку, оцінка даного напряму повинна включати також

можливості залучення інвестицій та отримання донорського фінансування.

В. Кунцевич у своїй праці розглядає фінансовий потенціал як складову

загального економічного потенціалу підприємства та визначає його як

здатність до оптимізації фінансової системи із залучення та використання

фінансових ресурсів [7, с. 127]. На нашу думку, таке трактування відображає

характерні риси й потенціал держави.

Цікавим є підхід до визначення сутності фінансового потенціалу В.

Бикової та Ю. Ряснянського. Вони його трактують у взаємозв’язку із

економічним потенціалом. На їхню думку, фінансово-економічний потенціал

підприємства – це функціонально взаємопов’язана сукупність економічного

та фінансового потенціалів, що забезпечує максимально ефективну

реалізацію цілей і напрямів розвитку підприємства [1, с. 57]. Водночас вони

окремо визначають фінансовий потенціал як сукупність фінансових ресурсів,

що беруть участь у виробничо-господарській діяльності, й характеризуються

можливістю їхнього залучення для фінансування майбутньої діяльності та

певних стратегічних напрямів розвитку підприємства [1, с. 58]. На нашу

думку, автори намагалися так показати, що фінансовий потенціал – це

особливий видовий прояв потенціалу, якому властиві не тільки статичність,

але й здатність бути рушійною силою реалізації сукупного, економічного

потенціалу. Крім того, ототожнення власне фінансового потенціалу з

набором фінансових ресурсів не зовсім коректне. Таке визначення,

ґрунтуючись на ресурсній концепції, не враховує тієї особливості

фінансового потенціалу, що він проявляється у двох формах – наявній та

прихованій. Саме такої думки у своїй праці дотримується Т. Паєнтко. Вона

вважає, що фінансовий потенціал – це сукупність фінансових ресурсів,

спрямованих на реалізацію і нарощування економічного потенціалу, з метою

максимізації прибутку. Досліджуючи фінансовий потенціал на рівні

підприємства, цей автор виділяє базовий потенціал, який характеризує

можливості підприємства досягнути основні комерційні цілі (тобто наявну

величину фінансових ресурсів на конкретний момент часу), та прихований –

активи, які не є конкретною перевагою на даному етапі розвитку

підприємства, але в подальшому зможуть приносити вигоди [9, с. 96–97]. На

нашу думку, оскільки підприємство є первинною ланкою економіки, то

існування наявного і прихованого фінансового потенціалу властиве й

державі.

С. Онишко одна з небагатьох учених, хто починає досліджувати

фінансовий потенціал на рівні держави. Погоджуємося з її думкою, що під

час дослідження категорії „фінансовий потенціал" йдеться про комплекс

характеристик, здатних забезпечити цілісну оцінку – по-перше, фінансового

стану на макро- та мікрорівні, по-друге, факторів чи умов зміни цього стану,

і нарешті, перспектив стійкого економічного зростання на макрорівні чи

успішності фінансово-економічної діяльності на мікрорівні. Автор

підкреслює, що визначення фінансового потенціалу на рівні підприємства як

сукупності фінансових ресурсів, що дозволяють провадити ефективну

діяльність, спрямовану на забезпечення сталого економічного зростання,

недостатнє [8, с. 152].

У зв’язку з цим потрібно зауважити, що наведені підходи до

трактування сутності фінансового потенціалу не дають чіткого уявлення про

його структуру ні на рівні держави, ні на рівні підприємства. Вони не

розкривають, про які конкретно можливості йдеться, а в загальному випадку

свідчать про необхідність уточнення сутності цієї категорії.

Досліджуючи сутність фінансового потенціалу, доцільно виділити ще

одну характерну особливість – з одного боку, фінансовий потенціал можна

розглядати як джерело функціонування держави, її розвитку, однак з іншого

– фінансовий потенціал фактично є результатом минулої діяльності. Саме в

такому ракурсі найбільше прослідковується взаємозв’язок між фінансовими

ресурсами та фінансовим потенціалом, але потрібно зауважити, що фінансові

ресурси – це лише складова фінансового потенціалу, фактично, це його

спожита частка.

Таким чином, підсумовуючи наявні підходи до визначення потенціалу

та фінансового потенціалу, пропонуємо визначити фінансовий потенціал

держави як здатність фінансової системи держави до залучення та

ефективного використання фінансових ресурсів з метою забезпечення

сталого економічного зростання. Щодо перспектив активнішого

використання цієї економічної категорії на практиці, на нашу думку, вони

безпосередньо пов’язані з оцінкою обсягів фінансового потенціалу,

обґрунтуванням його структури, а також дослідженням факторів, що на

нього впливають.

1.2 Літературні джерела щодо визначення економічного потенціалу

країни

Економіка, безумовно, є складною системою з безліччю підсистем,

рівнів і підрівнів. Основною метою функціонування економіки є

забезпечення людей благами, тобто інструментами задоволення потреб.

Проте не всі потреби задовольняються за допомогою економіки. Слід

нагадати, що економіка займається виробництвом лише економічних, тобто

обмежених благ. Основні типи елементів економічної системи - це ресурси,

блага, домогосподарства, фірми і держава. Вони утворюють безліч

підсистем, наприклад, ринки, галузі, економічні регіони і так далі Також

виділяють безліч рівнів і підрівнів економіки. Найчастіше, предметом

вивчення є мікрорівень, макрорівень і мезорівень.

Виділення мікро- мезо- і макрорівнів стає зрозумілим саме при

розгляді економіки як системи. Мікрорівень - це рівень простих економічно

неділимих елементів, під якими найчастіше розуміють фірми і

домогосподарства, і однорідних простих систем, перш за все, ринків окремих

товарів. На простих ринках сукупність однорідних елементів не утворює

нової якості. Всі споживачі поводяться в цілому однаково, і їх кількість не

має принципового значення. Поведінку всієї маси можна вивчати на

прикладі поведінки окремого споживача. Вся сукупність володіє практично

тими ж властивостями, що і окремий елемент.

Мезорівень - це рівень функціонування підсистем, що мають складну

внутрішню структуру. Такими підсистемами є, наприклад, галузі, економічні

регіони, конгломерати.

Макрорівень - це рівень функціонування складних багаторівневих

економічних систем. Такі системи володіють самостійністю, що не виключає

їх обміну із зовнішнім середовищем.

У даному курсі розглядатимуться макроекономічні моделі економічних

систем. В даний час найбільшого поширення набули математичні моделі,

оскільки вони дозволяють проводити всілякі експерименти і оперативно

відображати зміну стану системи. Проте даний курс присвячений якісному

моделюванню, причому в рамках єдиного методу, що має назву

"Цивілізаційний аналіз".

Найбільший вклад до вивчення поняття "Макроекономічна система"

внесли німецькі учені. У Росії широко відома книга Вальтера Ойкена

"Основні принципи економічної політики". Хороший аналіз поглядів

німецьких дослідників виконаний в статті Е. Платонової "Економічні

системи і їх трансформація".

У своїй статті Олена Платонова використовує поняття "Господарська

система". Згідно думки автора, вона включає такі елементи, як господарюючі

суб'єкти, мотиваційні структури і господарський порядок, який, у свою

чергу, включає систему стосунків власності, механізми координації

ухвалення господарських рішень (внутрішній ринковий і зовнішній, перш за

все, державний), порядок підприємництва, порядок ринків, порядок

ціноутворення, грошово-фінансовий порядок, бюджетний порядок, порядок

зовнішньоекономічної діяльності, формальні інститути господарської

діяльності (система економічних законів і інших зовнішніх інститутів, що

упорядковують економічну діяльність), реальні господарські процеси, а

також і природні ресурси і засоби виробництва, залучені в економічні

процеси.

Поняття "Економічна система" традиційно використовується для

узагальненої характеристики різних форм господарювання. Так, наприклад, в

дослідницькій і навіть учбовій літературі часто використовується поняття

"Чисті економічні системи", до яких відносять традиційну, ринкову і

планову, а також поняття "Змішана економічна система" або навіть просто

"змішана економіка", що передбачає поєднання елементів чистих систем. В

той же час, на наш погляд, існує деяка вільність в обігу з такими поняттями,

як "тип економіки", "економічна система", "тип господарювання" і тому

подібне Всі ці терміни є позначенням різних економічних моделей, що

відрізняються, головним чином, рівнем деталізації і узагальнення в

моделюванні реальних господарських систем. Не намагаючись дати

визначення більшості вищеперелічених понять, ми дозволимо собі

запропонувати наше уявлення про ієрархію основних типів економічних

моделей, використовуваних в макроекономічному аналізі:

IV. Типи господарювання:

натуральне; засноване на розділенні видів діяльності

III. Типи економіки:

чисті: ринкова, адміністративно-командна, традиційна

змішані: з переважанням ринкових принципів організації; з

переважанням адміністративних принципів організації; з переважанням

традиційних принципів організації.

II. Економічні системи (типи національних економічних моделей)

I. Національні економічні моделі

0. Власне національні економіки

Нумерація і розташування моделей від низу до верху пов'язані з тим,

що в основі всієї ієрархії лежать економіки реальних країн, а всі подальші

поняття позначають все більш і більш узагальнені економічні моделі, що

грунтуються, проте, на аналізі реальних економічних систем.

Нульовий рівень ієрархії макроекономічних моделей займають

економіки окремих країн. Саме вони є тими об'єктами, які моделюються

дослідниками. Перший рівень займають моделі національних економік. Ці

моделі є спрощеним описом реальних господарських комплексів країн, що

створюються в результаті їх вивчення. Число цих моделей відповідає числу

описаних економік вивчених країн.

В результаті порівняння різних національних економічних моделей,

виявлення аналогічних рис, виділення схожих моделей і їх угрупування

створюються моделі більш високого рівня узагальнення і меншої деталізації,

які ми називатимемо в роботі економічними системами або типами

національних економічних моделей. Їх число значно менше, ніж число

національних економічних моделей. В той же час, структура їх ще дуже

близька до структури цих об'єктів, оскільки відображає найважливіші,

типовіші риси реальних національних систем економіки. Наступний рівень

моделювання передбачає перехід від опису конкретних рис і характеристик

економіки до опису принципів, на яких будуються системи господарювання.

Ці принципи зазвичай підрозділяють на ринкові, адміністративні і

традиційні. Подібні моделі ми називатимемо типами економіки. І, нарешті,

на четвертому рівні, на наш погляд слід розмістити моделі, які відображають

найбільш загальні принципи побудови господарського життя суспільства. Ці

принципи пов'язані з тим, чи організовується економіка як суспільна

система, або ж замикається в рамках домогосподарства, роду або племені.

Тут, на наш погляд, слід виділити натуральне господарство і господарство,

засноване на розділенні видів діяльності.

Ми розглянемо типів моделей національної економіки, що склалися в

світі до теперішнього часу. Всі вони носять змішаний характер при провідній

ролі ринкових принципів. Для простоти ми називатимемо їх надалі

системами ринкової економіки.

Під національною економічною моделлю ми розумітимемо деякий

постійний набір стійких характеристик, що вичерпно описує функціонування

економіки окремої країни.

Зіставимо елементи господарської системи з основними елементами

будь-якої системи і практичними вимогами опису національних економік. У

ринковій економіці національні відносно відособлені системи утворюються

трьома типами первинних суб'єктів або елементів: домогосподарствами,

фірмами і державою. Для характеристики особливостей домогосподарств і

утворюваних ними агрегатів необхідно вивчити і описати

 основи соціально-економічної структури даного суспільства.

Особливості функціонування фірм зв'язані, перш за все, з інституційною

структурою бізнесу а також з системою стосунків власності.

Для характеристики держави необхідне вивчення

 політичної системи суспільства.

Агрегати, що утворюються фірмами, складають

 грубу і тонку галузеву структуру економіки.

Перейдемо до характеристики системи зв'язків і рушійних сил. Перш

за все, нас цікавитиме система стосунків між державою і останніми

економічними суб'єктами і агрегатами або система державного регулювання

економіки. Найбільш важливими її елементами є, на наш погляд:

 набір основних цілей і завдань, які ставить перед собою держава

в економічної області;

 набір найбільш часто вживаних інструментів дії і

 кордони державного втручання в економіку.

При вивченні системи стосунків між фірмами у даному контексті, а

також системи стимул-реакцій, на наш погляд, можна обмежитися

характеристикою стани інвестиційного клімату; і вже згадуваною системи

стосунків власності а також вивченням традиційних формам стосунків, що

включають, перш за все ділову етику.

Система стосунків між фірмами і домогосподарствами

характеризується, головним чином принципами формування ринку праці.

Всі три типи суб'єктів, крім того, зв'язують система розподілу і

фінансова система.

Також слід розглянути і систему зовнішньоекономічних зв'язків.

Об'єднавши деякі родинні елементи, ми отримаємо набір

характеристик, що дозволяють більш менш повно описати ту або іншу

економічну модель. На наш погляд, цей набір повинен виглядати таким

чином:

 домінуючі цілі економічної політики;

 місце держави в економіці;

 система стосунків власності і інституційна структура бізнесу;

 інвестиційний клімат і умови підприємництва;

 галузева структура;

 фінансова система;

 зовнішньоекономічні зв'язки;

 ринок праці;

 система розподілу НД і регулювання рівня благосостояния.

 вплив політичної системи;

 соціальна структура і стан соціальної сфери;

 стан науки і освіти

 міра мілітаризації економіки;

 деякі демографічні та інші характеристики.

Подібна схема використана при описі економік багатьох країн,

наприклад, при описі шведської моделі, яке ми знаходимо в книгах Клауса

Еклунда "Ефективна економіка - шведська модель" і А. М. Волкова "Швеція:

соціально-економічна модель".

Таблиця 1.1

Елементи моделі національної економіки і відповідні ним показники Елементи економічної моделі Показники

Домінуючі цілі економічної політики Суспільні витрати на пенсійне забезпечення (% від ВВП)

Місце держави в економіці Витрати держбюджету % від ВВП

Система стосунків власності і інституційна

структура бізнесу

Інвестиційний клімат і умови підприємництва Доля податків у ВВП %,

Галузева структура Доля зайнятих в сільському господарстві

Банківсько-кредитна система Об'єм кредитів, виданих банківським сектором усередині

країни % від ВВП

Фінансова система Чиста фінансова допомога іноземним державам

(отримана від іноземних держав) % від ВВП

Зовнішньоекономічні зв'язки Доля користувачів Інтернет

Ринок праці Безробіття % від робочої сили

Система розподілу НД і регулювання рівня

добробуту

ВВП на душу населення

Соціальна структура і стан соціальної сфери Витрати на охорону здоров'я, дол. на душу населення

Стан науки і освіти Доля дітей, включених в списки тих, що виучуються на

2-му рівні, у відповідній віковій групі, 2000/08, %

Кількість дослідників на 1 млн. жителів

Вплив політичної системи

Міра мілітаризації економіки Військові витрати % від ВВП

Деякі демографічні та інші особливості Середній вік

Е. Платонова у вже згадуваній статті пише про те, що існує найважливіша

відмінність між поняттям "реформою" економічної системи і її

"трансформація". Реформа передбачає, що відбувається коректування

окремих елементів системи без зміни їх єству. Якщо ж велика частина рис,

або хоч би декілька ключових характеристик якісно міняються, то слід

говорити про зміну економічної моделі або її трансформації . Якщо ж дані

параметри зазнають постійні зміни, то навряд чи можна говорити про стійку

модель взагалі. Відмітимо ще раз, що ми розглядатимемо лише системи

ринкового типа, маючи на увазі, що системи, засновані на інших принципах,

не грають істотної ролі на сучасному світі.

Проведене автором дослідження дозволило визначити, що серед

конкретних показників, що характеризують представлені елементи

економічної системи, можна виділити ті, які найбільшою мірою змінюються

при переході від країн, що належать одній економічній системі, до країн

інших систем.

1.3 Економічний потенціал національної економіки України

Економічний потенціал країни характеризує можливості національної

економіки виробляти матеріальні блага, надавати послуги, задовольняти

економічні потреби суспільства. Ці можливості дають всі наявні в країні

ресурси — виробничі, матеріальні, трудові, природні, фінансові,

науково-технічні, інформаційні та ін. Відповідно економічний потенціал

включає як складові частини виробничий, трудоресурсний, фінансовий,

науковий та інші види потенціалів.

Виробничий потенціал формується основними виробничими фондами,

до яких входять будівлі, споруди, трубопроводи, машини, устаткування

тощо. В Україні існує понад 100 тисяч підприємств, однак більшість із них

мають застарілі, дуже зношені, а то й зруйновані основні виробничі фонди,

які потребують оновлення або ж демонтування.

Трудоресурсний потенціал характеризується кількістю і якістю робочої

сили. Тривалий час приріст трудових ресурсів різної кваліфікації в Україні

задовольняв інтереси її економіки. В останнє десятиріччя чисельність

трудових ресурсів у країні зменшується, що є наслідком несприятливої

демографічної ситуації, тоді як якість робочої сили залишається високою

(зокрема, зростає частка осіб з вищою освітою).

Економічна криза в країні спричинила появу безробіття і неповної

зайнятості населення, масову трудову еміграцію як у Росію, так і в країни

Європи, Америки, інших регіонів світу. Серед тих, хто виїжджає нових

умовах не реалізовують своїх професійних можливостей.

Природно-ресурсний потенціал складають усі види природних

ресурсів, що є на території країни чи в підконтрольній їй частині Світового

океану: мінерально-сировинні, земельно-ґрунтові, агро-кліматичні, водні,

гідроенергетичні, біологічні (в т. ч. лісові), природно-рекреаційні. За

сумарними запасами деяких з них Україна посідає одне з провідних місць в

Європі (наприклад, мінеральних, фунтових, рекреаційних). Натомість

відчувається загальний дефіцит водних, гідроенергетичних, лісових ресурсів.

Фінансовий потенціал країни визначається сукупністю грошових

фондів підприємств, громадян, держави. Фінансові можливості України поки

що дуже скромні. Річний державний бюджет країни менший, аніж бюджети

окремих міст розвинених країн Заходу. Велика кількість українських

підприємств є фінансовими боржниками або перебувають на межі

банкрутства, а більшість громадян країни отримують доходи, нижчі від

встановленого прожиткового мінімуму.

Багато фінансових операцій відбувається поза легальними рамками

економіки, встановленими законодавством, тобто в "тіні". Все це не сприяє

нормальному функціонуванню національної економіки.

Науковий потенціал України базується на розгалуженій мережі

наукових інститутів, науково-дослідних закладів, які існують у системі

Національної академії наук, міністерств і відомств, їх працівниками є

десятки тисяч спеціалістів вищої категорії — докторів і кандидатів наук. У

деяких напрямках науки Україна проявила себе як один зі світових лідерів,

наприклад, у кібернетиці, електрозварюванні металів, кардіохірургії,

космічній техніці. Однак у багатьох галузях наукової діяльності, що

стосуються розробки високопродуктивної техніки і новітніх технологій,

відставання вітчизняної науки суттєве. В наш час ситуація ускладнюється

недостатнім фінансуванням і нестабільною діяльністю наукових організацій,

виїздом спеціалістів високої кваліфікації за кордон.

Ефективність використання економічного потенціалу в країні залежить

від господарського механізму. Недосконалість останнього може призвести

до нераціонального, малоефективного, а то й витратного використання

складових економічного потенціалу.

Роль кожної держави в сучасному світі визначається, насамперед, п

економічною могутністю, яка є наслідком реалізації економічного

потенціалу. Найбільш універсальними показниками, що характеризують

економічну могутність країни, є її валовий внутрішній продукт (ВВП) і

валовий національний продукт (ВНП).

Валовий внутрішній продукт держави — це сукупна вартість за

ринковими цінами усього обсягу кінцевих товарів і послуг, вироблених

уданій країні впродовж одного року (враховуючи надходження від їх

експорту). ВВП охоплює результати економічної діяльності підприємств,

організацій, закладів і окремих осіб, незалежно від їх державної

приналежності та громадянства, які зайняті підприємництвом на території

даної країни.

Валовий національний продукт відрізняється від ВВП тим, що

враховує доходи фірм і громадян даної країни, отримані за кордоном, проте

виключає доходи зарубіжних компаній та осіб, які займаються діяльністю в

даній країні.

Для країн, які ще слабо залучені в систему світових економічних

відносин, показники ВВП і ВНП відрізняються несуттєво. До таких країн

наразі належить і Україна. У більшості економічно розвинених держав

(насамперед США і Японія), потужні корпорації яких мають свої філії і

дочірні підприємства в багатьох країнах і регіонах світу, валовий

національний продукт значно більший від валового внутрішнього продукту.

Натомість у багатьох країнах, що розвиваються і широко "відчиняють двері"

для іноземного капіталу, ВВП більший від ВНП.

Показники ВВП і ВНП можуть бути розраховані в національній валюті

і у т. зв. "міжнародних доларах". Наприклад, валовий внутрішній продукт

України (за даними національної статистики) становив 93млрд. гривень у

1999 р. і 173 млрд. гривень у 2008 р. Правда, ці показники неможливо

порівнювати, оскільки вони подані у фактично діючих, а не порівняних

цінах. Тим більше вони не дають уявлення про місце України у світовій

економіці.

Для міжнародних порівняльних оцінок Світовий банк обчислює ВВП і

ВНП країн світу у єдиній валюті — "міжнародних доларах". Валові продукти

в цій грошовій одиниці розраховуються шляхом зіставлення цін на товари і

послуги, що виробляються в даній країні, з Цінами на аналогічну продукцію

в США.

За даними Світового банку ВВП України (у 1999 р.) складав майже 50

млрд. дол. За цим показником вона займала 20-е місце в Європі 47-е у світі.

Близький до неї показник ВВП мали Чехія (52 млрд, дол.) і Угорщина (46

млрд, дол.) — країни, які значно поступаються Україні територією,

людністю, природно-ресурсним і науковим потенціалом. Лідерами серед

країн світу за обсягами ВВП є США (7,8 трлн, дол.), Японія (4,2 трлн. дол.),

Німеччина (2,1 трлн. дол.), Франція, Великобританія та Італія (1,1 — 1,4

трлн. дол.) і Китай (900 млрд. дол.).

Ще переконливіші показники рівня доходів — ВВП на душу

населення, які є основними критеріями класифікації національних економік.

У 1999 р. цей показник для України становив 1040 доларів, тобто країна

перебувала на 139 місці серед майже 200 країн, що вивчалися Світовим

Банком. Вона входила до групи країн з рівнем доходів, нижчим від

середнього у світі.

Серед країн колишнього СРСР вищі від України показники

серед-ньодушового доходу мали Естонія, Латвія, Литва, Росія, Білорусь і

Казахстан. Найвищі показники (від 33 до 45 тис. дол. на 1 особу) характерні

для Люксембургу, Швейцарії, Японії, Норвегії, Данії, Сінгапуру. У США,

Німеччині, Франції на 1 особу припадає від 26 до 29 тис. дол. валового

внутрішнього продукту. Натомість у Мозамбіку, Танзанії, Ефіопії та інших

африканських державах цифри не перевищують 150 дол. Це — найнижчі у

світі показники.

Використовуються й інші показники для характеристики стану

національних економік:

— темпи росту реального ВВП за рік, що розраховуються у відсотках

(упродовж 1999-2006-х рр. валовий внутрішній продукт України постійно

скорочувався і лише у 2007 — 2008 рр. він почав зростати — в середньому

на 5% за рік);

— рівень безробіття розрахований як відношення кількості

безробітних до кількості працездатного населення у працездатному віці (за

офіційними даними в Україні він складає трохи більше 4%);

— Інфляція — процес знецінення грошей, пов'язаний зі зростанням цін

на товари і послуги;

— дефіцит бюджету — перевищення державних видатків над

доходами, що веде до зростання державного боргу. У 2006 році в економіці

країни зафіксовано бюджетний профіцит — перевищення доходів над

видатками;

— рівень державного боргу (розмір державного боргу у % до ВВП),

баланс зовнішньоекономічних операцій (різниця між видатками і

надходженнями, пов'язана із зовнішньоекономічною діяльністю країни) та

багато інших.

РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА ТА АНАЛІЗ ЕКОНОМІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ

НАЦІОНАЛЬНИХ ЕКОНОМІК

2.1 Економічний потенціал США

Серед різних показників, якими послуговуються для характеристики

національних економік, найчастіше використовують валовий національний

продукт. У США він визначається як сукупна ринкова вартість всього обсягу

кінцевого виробництва товарів і послуг в економіці країни за один рік: С + I

+ G + X = ВНП, де С – обсяг особистих споживчих витрат домашніх

господарств на товари й послуги; I – обсяг валових приватних внутрішніх

інвестицій; G – обсяг державних (федеральні, штатів і місцевих органів

влади) закупок товарів і послуг, включаючи витрати на купівлю робочої

сили; X – величина так званого чистого експорту, тобто різниця між

експортом із США в зарубіжні країни та імпортом з-за кордону. Наведена

формула є одним із підходів .до виміру ВНП. За цим показником (близько 6

трлн доларів) США випереджають такі країни, як Японія, ФРН і Франція,

разом узяті. В останні 15-20 років в економічному й науково-технічному

розвитку США спостерігається перехід до нової моделі відтворення, яка

враховує нові суспільні потреби та більш повне використання наявних

можливостей нагромадження капіталу. Змінюються орієнтири суспільного

розвитку, що об’єктивно зумовлене вдосконаленням продуктивних сил.

У порівняльній характеристиці господарств різних країн, розкритті їх

економічного потенціалу послуговуються, крім зазначеного ВНП, іншими

показниками, такими як чистий національний продукт США (ЧНП = ВНП

мінус амортизаційні відрахування), національний доход (НД = ЧНП мінус

непрямі податки на бізнес), ВНП на душу населення, НД на душу населення,

а також відносними показниками, такими як питома вага країни у світовому

промисловому виробництві, закордонних прямих приватних інвестиціях,

комментарии (0)
Здесь пока нет комментариев
Ваш комментарий может быть первым
Это только предварительный просмотр
3 страница на 59 страницах
Скачать документ