Вексель та його функції у міжнародних розрахунках - конспект - Международные отношения, Рефераты из Международные отношения
Guzeev_anton
Guzeev_anton10 июня 2013 г.

Вексель та його функції у міжнародних розрахунках - конспект - Международные отношения, Рефераты из Международные отношения

PDF (314 KB)
58 страница
458Количество просмотров
Описание
Samara State University of Economics . Конспект лекций по предмету Международные отношения. Банківський вексель — вексель, виставлений банкоматом даної країни на свого іноземного кореспондента. Придбавши такий вексель ...
20баллов
Количество баллов, необходимое для скачивания
этого документа
Скачать документ
Предварительный просмотр3 страница / 58
Это только предварительный просмотр
3 страница на 58 страницах
Скачать документ
Это только предварительный просмотр
3 страница на 58 страницах
Скачать документ
Это только предварительный просмотр
3 страница на 58 страницах
Скачать документ
Это только предварительный просмотр
3 страница на 58 страницах
Скачать документ
???????????? ?????? ? ????? ???????

Міністерство освіти і науки України

Національний університет харчових технологій

Кафедра менеджменту зовнішньоекономічної діяльності

Контрольна робота

з дисципліни: «Міжнародні розрахунково-кредитні та валютні операції»

Вексель та його функції у міжнародних розрахунках

Виконала:

студентка 6 курсу

(з.ф.н.) спеціальність МЗЕД

Вишняк Антоніна

Перевірив:

Викладач

Тюха Ірина Володимирівна

2

Київ – 2009

2

Зміст

Теоретичне питання 5

Теоретичне питання 21

Задачі

Список використаної літератури

2

Теоретичне питання 5

Вексель та його функції у міжнародних розрахунках

Банківський вексель — вексель, виставлений банкоматом даної країни

на свого іноземного кореспондента. Придбавши такий вексель у

національних банків, боржники (імпортери) пересилають його кредиторам

(експортерам), погасивши в такий спосіб свої боргові зобов’язання.

Вексельна форма міжнародних розрахунків передбачає використання

векселя — простого чи переказного. Простий вексель (боргове зобов’язання)

— це безумовне письмове зобов’язання однієї особи перед іншою виплатити

певній особі за наказом векселедавця чи пред’явника обумовлену суму

грошей на вимогу або на фіксовану дату, або на визначений момент у

майбутньому.

Переказний вексель — це безумовний письмовий наказ, адресований

однією особою (векселедавцем) іншій особі (платникові) і підписаний

особою, яка видала вексель про виплату на вимогу або на певну дату суми

грошей третьому учасникові (одержувачу) за його наказом, або

пред’явникові.

У вексельній угоді беруть участь три сторони:

векселедавець (трасант) — особа, яка виписує вексель і дає наказ про

його оплату;

платник за векселем (трасат) — особа, якій адресований наказ про

оплату векселя;

одержувач грошей за векселем (бенефіціар) — особа, яка виставляє

вексель до оплати й отримує гроші за векселем.

Основну відповідальність за оплату векселя несе трасат, який через

акцепт векселя підтверджує свої зобов’язання щодо його оплати. Разом з ним

несуть солідарну відповідальність (крім особливих випадків) й інші

2

учасники угоди — векселедавець і особи, які в процесі обігу векселя дістали

право користування ним за допомогою передавального напису.

Загальна схема розрахунків за векселем така. Трасант розплачується

векселем з одержувачем грошей (бенефіціаром). Останній виставляє вексель

платникові (трасату) для акцепту. Акцептуючи вексель, трасат визнає його

законним і підтверджує свої зобов’язання щодо оплати векселя. У разі

неоплати векселя трасатом цей вексель буде пред’явлений векселедавцю.

Бувають випадки, коли векселедавець одночасно є й одержувачем

грошей за векселем. У такому разі текст векселя такий: «Заплатіть мені або

за моїм наказом».

У сучасній господарській практиці порівняно з XІX і початком XX ст.

сфера використання переказних векселів як платіжного засобу значно

звузилася. Головна сфера його використання сьогодні — зовнішня торгівля.

Тут вексель має ряд важливих переваг, будучи інструментом кредитування і

засібом урегулювання боргів. Він дозволяє примирити інтереси покупця і

продавця. Так, покупець, видавши вексель, отримує відстрочку платежу і

може мобілізувати необхідну суму, реалізувавши куплений товар. З іншого

боку, продавець, отримавши вексель як оплату за відвантажений товар, має

можливість або зберігати його до закінчення строку, або заплатити цим

векселем своїм контрагентам за поставку товару, або продати вексель банку

й отримати за ним суму достроково з відрахуванням певного відсотка

(дисконту).

Вексель може бути оплачений на вимогу або після пред’явлення. Але у

багатьох векселях зазначається, що оплата здійснюється через N днів після

пред’явлення. Пред’явлення в такому разі є моментом звернення до платника

для акцептування векселя. Можливий варіант, коли оплата векселя

передбачається через певну кількість днів після його складання.

Вексель може бути іменним («Платіть»), ордерним («Платіть N або за

його наказом») і пред’явленим («Платіть пред’явнику»). Ордерний вексель

2

передбачає можливість передавання права на отримання грошей за векселем

іншій особі за допомогою передавального напису (індосаменту).

Відмінності простого векселя від переказного:

це не наказ, а зобов’язання платити;

векселедавець і платник — одна особа;

простий вексель не потребує акцепту.

Особливим різновидом переказного векселя є банкнота, випущена

центральним банком.

Вексельна операція не обов’язково пов’язана з банком, можлива пряма

оплата векселя боржником кредитору. Однак у банківській справі вексель

відіграє особливо важливу роль. Кожна позика, видана банком,

документується борговим зобов’язанням (векселем), де вказані умови

погашення кредиту. Таке боргове зобов’язання є головним юридичним

свідченням боргу.

Поняття векселя

Щодо визначення поняття векселя, то спочатку у Проекті було

запропоноване таке визначення векселю (ст. 185 першого варіанту):

“Векселем визнається цінний папір, що посвідчує нічим не обумовлене

зобов’язання векселедавця (простий вексель) або іншого зазначеного у

векселі платника (переказний вексель) виплатити з настанням передбаченого

строку певну суму володільцеві векселя (векселеутримувачу)”

- це визначення є не зовсім вірним щодо переказного векселю. Адже

неакцептований переказний вексель не посвідчує зобов’язання платника

сплатити грошову суму. Він містить адресований платнику наказ сплатити,

але поки платник не акцептує вексель, у платника не виникає “нічим не

обумовленого обов’язку сплатити”.

У другому читанні було запропоновано інше поняття векселю (ст. 186):

2

“Вексель – борговий цінний папір, який засвідчує безумовне грошове

зобов’язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму

грошей власнику векселя (векселедавця).”

- остання редакція дефініції векселя, запропонована у другому читанні

також не є правильною. Вона охоплює лише прості векселі, і таким чином не

включає до поняття векселя переказні векселі.

Таке визначення не зовсім відповідає Конвенції про Уніфікований

закон про переказні векселі та прості векселі. Адже базовою для поняття

векселю є конструкція переказного векселя, а переказний вексель, як

правило, передбачає що платником є не векселедавець.

Змістом переказного векселю, у першу чергу, є не зобов’язання

векселедавця сплатити визначену суму, а безумовний наказ сплатити

визначену суму грошей (an unconditional order to pay a determinate sum of

money) адресований векселедавцем (drawer) платнику (drawee), при чому

платником, як правило, є не векселедавець, а інша особа.

Треба значити що така ж помилка допущена у існуючій дефініції

векселя у Законі України “Про цінні папери і фондову біржу” (ст. 21), де

зазначено: “Вексель - цінний папір, який засвідчує безумовне грошове

зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму

грошей власнику векселя (векселедержателю)”.

Очевидно, що більш правильним, було б, у відповідності до

міжнародно-правових зобов’язань України за Женевськими вексельними

конвенціями, визначити вексель відповідно до Уніфікованого закону про

переказний та простий вексель.

Таблиця 1.

Реквізити переказного векселя відповідно до Уніфікованого закону про

переказний та простий вексель Переказний вексель містить: A bill of exchange contains:

2

1. Назву "переказний вексель", яка включена в текст

документа і висловлена тією мовою, якою цей

документ складений;

1. The term 'bill of exchange' inserted in the body of the

instrument and expressed in the language employed in

drawing up the instrument;

2. Безумовний наказ сплатити визначену суму

грошей;

2. An unconditional order to pay a determinate sum of

money;

3. Найменування особи, яка повинна платити

(трасат);

3. The name of the person who is to pay (drawee);

4. Зазначення строку платежу; 4. A statement of the time of payment;

5. Зазначення місця, в якому повинен бути

здійснений платіж;

5. A statement of the place where payment is to be made;

6. Найменування особи, якій або за наказом якої

повинен бути здійснений платіж;

6. The name of the person to whom or to whose order

payment is to be made;

7. Зазначення дати і місця, де виданий вексель; 7. A statement of the date and of the place where the bill

is issued;

8. Підпис особи, яка видає вексель (трасант). 8. The signature of the person who issues the bill

(drawer).

Джерело: http://www.ageyev.org/paymentsincivilcode.htm

Таблиця 2.

Реквізити простого векселя відповідно до Уніфікованого закону про

переказний та простий вексель Простий вексель містить: A promissory note contains:

1. Назву "простий вексель", яка включена в текст

документа і висловлена тією мовою, якою цей

документ складений;

1. The term 'promissory note' inserted in the body of the

instrument and expressed in the language employed in

drawing up the instrument;

2. Безумовне зобов'язання сплатити визначену суму

грошей;

2. An unconditional promise to pay a determinate sum of

money;

3. Зазначення строку платежу; 3. A statement of the time of payment

4. Зазначення місця, в якому повинен бути

здійснений платіж;

4. A statement of the place where payment is to be made

5. Найменування особи, якій або наказу якої повинен

бути здійснений платіж;

5. The name of the person to whom or to whose order

payment is to be made;

6. Зазначення дати і місця, де складений простий

вексель;

6. A statement of the date and of the place where the

promissory note is issued;

7. Підпис особи, яка видає документ (векселедавець). 7. The signature of the person who issues the instrument

(maker).

Джерело: http://www.ageyev.org/paymentsincivilcode.htm

2

Питання щодо визначення кола суб’єктів, які мають вексельну

правоздатність є дискусійнім в українському праві.

Адже ні Женевська конвенція, ні прийняте на її виконання Положення

про переказний і простий вексель, не визначають коло осіб, які мають

вексельну правоздатність.

В даний час в Україні не використовуються векселі за участю фізичних

осіб з огляду на Постанову КМУ і НБУ від 10.09.92 р. N 528 “Про

затвердження Правил виготовлення і використання вексельних бланків”,

якою встановлено, що “використовувати векселі, а також виступати

векселедавцями, акцептантами, індосантами і авалістами можуть тільки

юридичні особи-суб'єкти підприємницької діяльності, що визнаються такими

відповідно до чинного законодавства України;”

На практиці фізичні особи, в тому числі суб’єкти підприємницької

діяльності в Україні векселі не використовують. Хоча законність цієї

постанови щодо обмеження сфери вексельного обігу, та обмеження

вексельної правоздатності фізичних осіб, та іноземних юридичних осіб,

м’яко кажучи викликає сумнів. На незаконність цієї постанови, і на право

фізичних осіб використовувати векселі вже вказувалось у літературі.

Зокрема зазначалося, що Постанова КМУ і НБУ від 10.09.92 р. N 528 у

частині щодо обмеження прав фізичних осіб використовувати векселі

протиречить ст. 13 Закону України “Про власність”.

На мій погляд доцільно викласти в ЦК положення, яке б визначало

коло осіб, які мають вексельну правоздатність. Щодо фізичних осіб, то тут

можливі два варіанти: або визнати вексельну правоздатність за всіма

фізичними особами, або ж тільки за фізичними особами – суб’єктами

підприємницької діяльності.

Оскільки норми Проекту у існуючому вигляді не обмежують вексельну

правоздатність певним колом осіб, то за Проектом вексельну правоздатність

2

мають усі учасники цивільних відносин (їх перелік наведений у ст. 2

Проекту).

Аналіз чинного законодавства виявляє неоднакове ставлення

законодавця до функцій векселя, які він виконує у господарському обороті

взагалі і у зовнішньоекономічній діяльності зокрема. Проблема зводиться до

того, що засобом платежу и чи розрахунку є вексель. Вирішуючи її, варто

мати на увазі таке.

Як відомо, загальним знаряддям обміну у господарському обороті є

гроші. Кожний господарюючий суб’єкт має можливість в обмін на гроші

отримати якесь майнове благо від його власника. Функція загального

знаряддя обміну належить грошам завдяки довірі до них учасників

господарського обороту, в силу упевненості кожного з них, що ці речі охоче

прийматимуться в обмін на товар іншою особою. Держава за таким

знаряддям обміну (речами) закріплює статус законного платіжного засобу,

визначаючи серед грошей такі предмети, якими без обмежень можна

погашати боргові зобов’язання. Функція законного платіжного засобу,

закріплена державою за певними речами, проявляє себе у тому, що такі речі

визнаються крайнім та примусовим засобом виконання зобов’язань: крайнім,

тому що ці речі замінюють собою дійсний предмет боргу, якщо надання

останнього стає неможливим без того, щоб ця неможливість звільнила

боржника; примусовим, тому що боржник може звільнитися від зобов’язання

наданням цієї речі, а кредитор повинен прийняти її, якщо не хоче опинитися

у прострочці. Інакше кажучи, платіж ними є справжнім виконанням

зобов’язання, а не заміною виконання (грошова функція).

Відповідно до чинного законодавства та у зв’язку із зазначеним вище,

грошова функція (знаряддя обміну та платіжний засіб) закріплена за

грошовими знаками грошової одиниці України – гривні (валюта України) у

вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і в інших формах, що

перебувають в обігу та є єдиним законним платіжним засобом на території

2

України. Грошова функція закріплюється також за коштами у валюті

України, розміщеними на рахунках у банківських та інших фінансових

установах на території України. Отже, грошові знаки (кошти на банківських

рахунках) є предметом грошового зобов’язання.

Поряд з цим господарський (цивільний) оборот обслуговують й інші

засоби обігу (векселі, чеки тощо), про платіжну функцію яких у законі не

йдеться. Завдяки своїй циркуляторній властивості вексель можна назвати

одним із представників «приватних» («недержавних») грошей, які, поряд з

«державними» (грошовими знаками і коштами на рахунках), беруть участь у

виконанні грошових зобов’язань. Однак питання про те, чи можна вважати

грошовим платежем видачу (передачу) векселя, а відтак, чи припиняє видача

векселя грошове зобов’язання, що виникло між сторонами, в теорії і в

нормах законодавства вирішується неоднозначно.

Так, у теорії питання про те, чи може вексель мати юридичне значення

грошових знаків і чи можна платіж за посередництвом векселя юридично

прирівняти до платежу грошима, вирішується не на користь векселя. За

справедливим зауваженням Л.А. Лунца, вексель, незважаючи на свою

циркуляторну роль, залишається перш за все цінним папером, який втілює

право на отримання грошей, право, реалізація якого зумовлена певним

строком і місцем виконання і залежить від платоспроможності зобов’язаних

за ним осіб. Речі (в тому числі і документи), які при передачі від однієї особи

до іншої доводиться індивідуально оцінювати, а не просто рахувати, не

можуть бути прирівняні до грошових знаків навіть у тому випадку, якщо їм

притаманна деяка циркуляторна роль. Відтак, вексель, на думку Л.А. Лунца,

слід вважати таким, який передається або взамін грошового платежу, або для

отримання грошового платежу, але в жодному разі не як грошовий платіж.

Цей висновок підтверджується практикою німецького, французького та

англо-американського законодавства, відповідно до якої прийняття векселя

не призводить до новації боргу, внаслідок чого борг вважається погашеним

2

лише в момент оплати векселя, тобто платіж за посередництвом векселя

завжди припускається не остаточним, а умовним.

Водночас аналіз норм чинного українського законодавства свідчить

про відсутність сталого погляду на вексель як на засіб отримання платежу.

Так, відповідно до визначення грошового сурогату, наведеним у ст. 1

Закону України «Про Національний банк України», вексель, будучи

валютною цінністю, може бути використаний з метою здійснення платежів у

господарському обороті, тобто видача (передача) векселя прирівнюється до

грошового платежу. Принаймні такий висновок випливає з того, що валютні

цінності не підпадають під визначення грошових сурогатів, використання

яких на території України як засобу платежу відповідно до ст. 32 Закону

України «Про Національний банк України» заборонено. Такий же висновок

про вексель як платіжний засіб можна зробити із аналізу норм чинного

Декрету. Відповідно до ст. 3 цього Декрету та з урахуванням вимог абзацу 8

п. 2 ст. 1 Декрету вексель як різновид «валюти України» також визнається

законним засобом платежу на території України, який приймається без

обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов’язань, якщо інше не

передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства

України.

Ставлення до векселя як до засобу платежу спостерігається і в нормах

Законопроекту № 0925. Такий висновок можна зробити на підставі аналізу

таких його норм:

 пункту 12 ч. 1 ст. 1, відповідно до якого передбачається

можливість «використання валютних цінностей як засобу платежу»

огляду на те, що вексель як цінний папір (незалежно від того, яким він є при

цьому, «внутрішнім» чи «зовнішнім») є одним із видів валютних цінностей);

 частини 1 ст. 7, відповідно до якої єдиним законним засобом

платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати

будь-яких вимог та зобов’язань, є «валюта України» (з огляду на те, що

2

відповідно до абзаців 14–16 п. 1 ст. 1 під терміном «валюта України» у ст. 7

розуміється не тільки власне валюта України у визначенні пп. «а» цього

пункту, але й внутрішні цінні папери у визначенні пп. «в» цього пункту, до

яких, як зазначено було раніше, належать векселі, виражені в національній

валюті України). Правда, автори Законопроекту № 0925 у ст. 8 дещо

«виправляються», зазначаючи у ч. 1 про те, що розрахунки в валюті Україні

здійснюються в готівковій формі, шляхом використання грошових знаків,

або безготівковій формі через уповноважені банки України за допомогою

розрахункових документів в електронному або паперовому вигляді, тобто

під «валютою України» розуміють власне гроші;

 пункту 7 ч. 2 ст. 28, який передбачає можливість отримання

резидентом від нерезидента векселів «як оплата» за експортований товар.

2

Теоретичне питання 21

Страхування цінових та курсових ризиків за допомогою

ф’ючерсної угоди

Ф’ючерсна угода — це стандартний документ, який засвідчує

зобов’язання придбати (продати) кошти у визначений час і на визначених

умовах у майбутньому, з фіксацією цін на момент виконання зобов’язань

сторонами контракту.

Ця угода здійснюється на підставі підписання ф’ючерсного контракту

або ф’ючерса

Фінансовий ф’ючерс — це контракт на купівлю або продаж того чи

іншого фінансового інструменту за завчасно узгодженою ціною протягом

визначеного місяця у майбутньому (у визначений день цього місяця).

Таблиця 3.

Види фінансових ф’ючерсів За суб’єктами За об’єктами

угоди хеджерів

угоди спекулянтів

арбітражні

торгівля спредами

відкриття позицій

процентні

короткострокові

довгострокові

валютні

Валютний ф’ючерс — це контракт на купівлю-продаж валюти в

майбутньому, за який продавець приймає зобов’язання продати, а покупець

— купити визначену кількість за встановленим курсом у зазначений строк.

Примітка: Однак ф’ючерсний контракт може перепродаватися

покупцем, тобто переходити від одного покупця до іншого аж до вказаної в

ньому дати виконання. Тому під час торгівлі ф’ючерсами важливо:

2

передбачати зміну курсу валюти в майбутньому порівняно з датою її

купівлі;

постійно стежити за зміною курсу протягом усього строку дії ф’ючерса

та, вловивши небажану тенденцію, своєчасно звільнитися від контракту.

Особливості фінансових ф’ючерсів

Торгуються тільки централізовано на біржах з додержанням певних

правил за допомогою відкритої пропозиції цін голосом.

Дуже стандартизовані, торгівля здійснюється на чітко і жорстко

визначені інструменти з постачанням у суворо визначені місяці.

Якщо виконуються, то постачання фінансових інструментів

здійснюється через розрахункову палату, яка гарантує виконання зобов’язань

за контрактами всіма сторонами. Проте реальної поставки фінансових

інструментів по фінансових ф’ючерсах, як правило, не відбувається.

Дуже просто анулюються, тобто якщо ліквідність ринку того чи іншого

ф’ючерса замала, то ф’ючерс просто перестає існувати.

Вважаються недорогими, оскільки витрати на здійснення торгівлі

ф’ючерсами відносно невеликі (торговці ф’ючерсами повинні виплатити

грошову маржу дилерам біржі, щоб гарантувати виконання ф’ючерсних

зобов’язань).

Особливості ф’ючерсних угод:

будь-яка сторона ф’ючерсного контракту має право відмовитися від

його виконання виключно за наявності згоди іншої сторони контракту;

покупець ф’ючерсного контракту має право продати такий контракт

протягом строку його дії іншим особам без погодження умов такого продажу

з продавцем контракту;

стандартизована форма валютних контрактів зі спеціально

обумовленою сумою валюти та стандартизованими датами валютування;

правила випуску та обігу валютних деривативів поширюються також

на ф’ючерсні валютні контракти;

2

торгівля ними здійснюється тільки на біржовому ринку.

Основні цілі ф’ючерсних угод:

по-перше, дають змогу інвесторам застрахуватися від несприятливих

змін цін на ринку спот у майбутньому (операції хеджерів);

по-друге, дозволяють спекулянтам відкривати позиції на великі суми

під незначне забезпечення. Чим значніше коливаються ціни на фінансові

інструменти, які покладені в основу ф’ючерсного контракту, тим більший

обсяг попиту на ці ф’ючерси з боку хеджерів.

Учасники ф’ючерсних ринків

Міжнародна практика Вітчизняна практика

клієнт клієнт

брокер банк (дилер)

біржа біржа

уповноважена особа

клірингова палата

торговельно-комерційний центр

банк

розрахункова фірма

Клієнт — громадянин або підприємець, зацікавлений в укладанні

контракту з індексом безготівкової та готівкової валюти з відстрочкою

виконання ф’ючерсних контрактів.

Брокер — громадянин, який допущений до участі в торгах

розрахунковою фірмою і виконує вимоги біржі в рамках Правил торгів.

Правила торгів

Розрахункова фірма, яка допустила брокера до торгів, несе

відповідальність за його дії на торгах у встановленому законодавством

порядку.

Клієнти і брокери виступають учасниками угоди. Вони самостійно

несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями, які випливають з умов

2

угоди, і не несуть відповідальності за зобов’язаннями один одного перед

третіми особами.

Прибуток від діяльності за договором отримується учасниками

самостійно або в порядку взаємозаліків, обумовлених додатковими

двосторонніми угодами.

Угода регламентує порядок і розмір отримання прибутків по ряду

операцій.

Розміри прибутків за операціями, не регламентованими угодою, не

потребують погодження з учасниками угоди.

Біржа — організує діяльність за укладення і виконання ф’ючерсних

контрактів та опціонів.

Уповноважена особа — виступає другою стороною в укладених

контрактах. Її обов’язки за контрактами мають місце лише за умови

виконання вимог до гарантійного забезпечення обов’язків з боку клієнта і

розрахункової фірми, яка його обслуговує.

Положення про розрахунки

Регламентуються порядок і форма надання клієнтом засобів

гарантійного забезпечення.

Визначено порядок погашення зобов’язань уповноваженої особи перед

клієнтом на випадок порушення клієнтом або розрахунковою фірмою, яка

його обслуговує, вимог до гарантійного забезпечення.

Уповноважена особа несе відповідальність усім своїм майном за

порушення Положення про розрахунки.

Розмір і порядок утворення відповідальності встановлюються

нормативними документами, затвердженими Радою ринку.

Уповноважена особа зобов’язана за письмовим запитом члена Ради

ринку надати протягом одного робочого дня інформацію про сальдо коштів

гарантійного забезпечення зобов’язань, які перебувають у його віданні.

2

Клірингова палата — надає приміщення для проведення торгів,

приймає організаційні рішення, вирішує адміністративно-господарські

питання, пов’язані з функціонуванням та розвитком ринку.

Обов’язки клірингової палати

З метою впорядкування діяльності за договором клірингова палата

здійснює реорганізацію своєї діяльності, за результатами якої учасники

договору стають акціонерами клірингової палати і вона набуває прав

правонаступника уповноваженої особи. Правонаступником Ради ринку є

Спільні збори акціонерів.

Клірингова палата забезпечує охорону та безвідмовність учасників

ринку під час здійснення операцій з предмета діяльності.

Умови реорганізації клірингової палати:

сплата її засновниками 100 % встановленого капіталу;

передача акцій клірингової палати у трастове управління або продаж

учасникам договору;

укомплектування штату клірингової палати працівниками, які можуть

забезпечити реєстрацію контрактів та розрахунки по них;

підписання угоди кліринговою палатою зі спеціалізованими

організаціями на проведення необхідних грошових розрахунків, операцій з

валютою та цінними паперами;

організація обліку та звітності з фінансової діяльності клірингової

палати перед учасниками договору.

Торговельно-комерційний центр — забезпечує супроводження та

обслуговування документального і програмного забезпечення системи торгів

і розрахунків; здійснює діяльність для створення інфраструктури ринку та

залучення уваги клієнтів; за дорученням біржі проводить торгові сесії та

обробляє інформацію за результатами реєстрації контрактів; у разі

необхідності виступає в ролі довіреної особи угоди.

2

Банк — організує діяльність пункту обміну валюти в місці проведення

торгів і розрахунків; здійснює операції купівлі-продажу за ціною реалізації

контракту готівкової валюти для клієнтів, які мають відкриті позиції щодо

індексу курсу готівкової валюти на день виконання контракту.

Розрахункова палата — перевіряє та оформляє, реєструє і підтверджує

всі угоди, які здійснюються на біржі протягом дня; виступає протилежною

стороною за будь-якою угодою, що здійснюється на біржі.

Основні правила розрахункової палати

Тільки члени розрахункової палати можуть проводити розрахунки

через неї.

Інші учасники ринку здійснюють свої розрахунки через членів

розрахункової палати.

Гарантії розрахункової палати поширюються тільки на її членів, які

виступають сторонами за угодою.

Члени розрахункової палати зобов’язані дотримуватись нормативів,

встановлених біржою.

Типи членів розрахункової палати: клірингові і неклірингові.

Операції з гарантійним забезпеченням здійснюються на підставі:

рішення Ради ринку, що підтверджує статус розрахункової фірми;

положення про розрахунки;

договорів розрахункової фірми з уповноваженою особою або іншою

розрахунковою фірмою про розподіл повноважень і відповідальності перед

клієнтами та взаємну відповідальність за умовами укладених контрактів.

Положення про Раду ринку

Учасники ринку обирають Раду ринку.

Засідання Ради проходять за затвердженим графіком. У період між

засіданнями питання з компетенції Ради вирішуються уповноваженими

особами.

2

Зміна графіка проведення засідань надається біржею за запитами

членів Ради не пізніше 10 днів до наступного засідання.

Підставою для пред’явлення претензій до біржі про недоведення

графіка до членів Ради є письмова заява біржі про відсутність змін у раніше

наданому графіку.

Рішення приймаються більшістю голосів присутніх на засіданні членів

Ради або їхніх довірених осіб, якщо інше не обумовлено додатково.

До компетенції Ради входять:

реєстрація та виключення членів Ради;

затвердження правил і положень, розробка і погодження нових

регламентуючих документів;

затвердження умов правонаступництва у разі розірвання дійсного

договору і вибуття його учасників;

визначення нормативів з обмеження цін, обсягів, позицій, розмірів

фондів і т. п.;

вибір уповноваженої особи;

делегування повноважень Ради окремим членам Ради та їх

представникам;

наділення учасників договору статусом держателя балансового

рахунку відповідно до повноважень про рахунки;

управління страховим фондом;

наділення учасників ринку відповідальністю за зобов’язаннями по

відкритих позиціях;

розподіл доходів від спільної діяльності;

вирішення інших питань спільної діяльності.

З внесків членів Ради ринку формується страховий фонд, який

перебуває в її управлінні.

Цей фонд на підставі рішення Ради витрачають на покриття

заборгованостей неплатоспроможних розрахункових фірм.

2

Витрачена частина страхового фонду поповнюється внесками членів

Ради ринку.

Строк і порядок внесення внесків встановлюються за рішенням Ради.

Внесок або залишена невитрачена частина повертається члену Ради,

який вибув.

Учасники ринку складають між собою договір про спільну діяльність,

в якому закріплюються їхні обов’язки.

Рада ринку працює за планом.

План її діяльності складається на квартал, по закінченні якого

підбиваються підсумки щодо виробничих затрат та отриманих прибутків.

Якщо витрати перевищують прибутки, різниця покривається за

рахунок цільових внесків учасників, розмір яких встановлюється за

рішенням Ради.

Кожен учасник вносить частку цільового внеску пропорційно кількості

голосів, якими він володіє в Раді ринку.

Класифікація учасників ф’ючерсних ринків залежно від мети, яку вони

ставлять перед собою

Хеджери, метою яких є зниження впливу несприятливих змін

валютних курсів шляхом відкриття позиції на ф’ючерсній біржі у

протилежний бік від тієї позиції, що є або планується на ринку спот:

роздрібні торговці, які прагнуть отримати максимальний процентний

дохід від сезонного надлишку коштів;

корпорації, які прагнуть отримати максимальний процентний дохід від

тимчасового можливого надлишку коштів або мінімізації процентних витрат

по залученню коштів у майбутньому;

експортери, яким необхідне фіксування у національній валюті сум

майбутніх надходжень в іноземній валюті;

2

інвестиційні банки, яким необхідно продати великий обсяг

короткострокових активів за одним рівнем цін, що мало б сильний вплив на

зниження рівня цін на ринку спот у разі їх продажу на споті; ін.

Спекулянти, метою яких є отримання прибутку шляхом відкриття

позиції в тому або іншому ф’ючерсному контракті в очікуванні сприятливої

для спекулянта зміни цін цього контракту в майбутньому:

фізичні або юридичні особи, які торгують ф’ючерсними контрактами

тільки для отримання прибутку, а не для страхування своєї поточної або

майбутньої позиції на ринку спот даного товару.

Примітка: Звичайно спекулянти не мають на меті придбання або

продаж покладеного в основу ф’ючерcного контракту товару. Їх цікавлять

лише зміни цін на ф’ючерси і ліквідація відкритої позиції до того, як мине

строк дії ф’ючерсного контракту.

Механізм торгівлі ф’ючерсами

Клієнт, який бажає купити або продати валюту, звертається до брокера

біржі та укладає з ним договір-доручення на брокерське обслуговування.

Для гарантії виконання взятих на себе зобов’язань з учасників угоди

біржа бере заставу — певну суму від розміру ф’ючерсного контракту.

Розмір застави коливається від 10 до 20 %.

Наявність застави означає, що учасник відкриває позицію, яка має

поточну і розрахункову ціни.

Поточна ціна позиції — ціна її відкриття, якщо вона відкрита у

поточний торговий день, або ціна останнього перерахунку ціни відкритої

позиції, якщо вона відкрита в попередні торгові дні.

Розрахункова ціна позиції — це вартість ф’ючерса на кінець торгової

сесії, яка визначається котирувальною комісією.

Права та обов’язки клієнта-продавця — поставка валюти за ціною

контракту, якщо контракт завершується реалізацією, або відшкодування

витрат внаслідок зростання ціни (отримання цінової компенсації через

2

падіння ціни) в розмірі різниці цін відкриття та закриття позиції, якщо вона

завершується офсетною угодою.

Зустрічні зобов’язання банку — прийняття поставки або виплата

компенсації в розмірі різниці цін відкриття та закриття позиції.

Права та обов’язки клієнта-покупця — приймання поставки валюти за

ціною контракту, якщо контракт завершується реалізацією, або

відшкодування втрат внаслідок падіння ціни (отримання цінової компенсації

через зростання ціни) в розмірі різниці відкриття та закриття позиції, якщо

вона завершується офсетною угодою.

Застава (депозит) повертається клієнту у разі виграшу чи після покупки

або продажу валюти, тобто після виконання своїх зобов’язань, або в разі

укладення нової угоди з протилежної сторони, тобто закриття позиції.

У разі програшу клієнту повертається різниця між заставою та

збитком.

Якщо витрати перевищують заставу, клієнт повинен її погасити.

Заставні кошти клієнта можуть бути реалізовані, якщо: закінчився

строк дії заставних коштів; втрати клієнта перевищують встановлений

процент від ціни заставних коштів (наприклад, 40%); виникає загроза різкого

знецінення заставних коштів.

Заставні кошти реалізуються за ринковим курсом, про що складається

акт за підписом посадової особи біржі.

Отримані від реалізації застави грошові кошти надходять на особистий

рахунок клієнта за мінусом накладних затрат біржі.

Клієнта повідомляють про можливість реалізації заставних коштів не

менш як за два дні.

Кількість відкритих позицій кожного учасника торгів дорівнює

абсолютній величині різниці між числом проданих і куплених ним

ф’ючерсних контрактів.

2

Ефективність угоди визначається за принципом «купити дешевше,

продати дорожче». Виграшем або програшем учасника угоди є маржа від

угоди.

Курс валюти на день виконання ф’ючерсного контракту на біржі

приймається той, який котирується в цей день на Українській або Кримській

міжбанківській валютній біржі. На деяких біржах курс виконання контракту

приймається той, який діє на даній біржі.

При відкритті позиції маржа кожного учасника ф’ючерсної торгівлі

дорівнює різниці між цінами контрактів в угоді, де він був продавцем, та в

угоді, де він був покупцем.

Маржа нараховується і в тому разі, якщо учасник ф’ючерсних торгів не

здійснив угод на поточній торговій сесії, але мав відкриття позиції на її

початок.

Торги на ф’ючерсних валютних біржах в основному проводяться усно,

тобто з «голосу», що підвищує пропускну можливість торгів. У зв’язку з цим

ті біржі, які раніше проводили торги через письмові заявки і комп’ютер,

зараз відмовилися від такої процедури.

Торги проводяться за електронною технологією з «голосу». Це

виключає прийом заявок з помилковими даними, усуває необхідність

оформлення поданих заявок у письмовій формі протягом торгів та одночасно

дозволяє вводити всі наявні на поточний момент заявки.

Торги проводяться на базі локальної мережі персональних

комп’ютерів. У мережі, в якій об’єднані автоматичні робочі місця (АРМ)

брокерів, маклера, адміністратора та робоча станція розрахункового

комплексу, застосовується парольний захист від несанкціонованого доступу

з АРМ брокера. Брокер вводить заявки з клавіатури.

Приклад. До 23 серпня 1993 р. торги ф’ючерсами відбувалися таким

чином. Брокери подавали заявки на продаж і покупку ф’ючерсних контрактів

операторам, які вводили їх у комп’ютер. Обсяг торгів був обмежений

2

швидкістю роботи оператора, якому рідко вдається ввести більше 4 заявок на

хвилину. У серпні 1993 р. відбулися перші усні торги у виконанні брокерів.

Вони проходили таким чином. Вставши в коло, брокери час від часу

викрикують свої пропозиції. Відповідь-згода іншого брокера (також криком)

на оголошені умови означає укладання угоди, яка потім підтверджується

контрагентами письмово. Хід торгів через мікрофон фіксується на

магнітофон.

Види спекулятивних угод

Арбітражні — отримання прибутку з практично нульовим ризиком за

рахунок тимчасового порушення рівноваги цін між ринками спот і

ф’ючерсів.

Торгівля спредами — отримання прибутку за рахунок зміни різниці цін

між різними ф’ючерсними угодами.

Відкриття позицій — купівля або продаж ф’ючерсних контрактів з

метою отримання прибутку від абсолютної зміни рівня процентних ставок

або валютних курсів.

Розрахунок маржі

Маржа — це різниця між курсами валют на день відкриття і закриття

позиції або на день укладення і день виконання контракту.

Плюсова маржа — виграш (дохід).

Мінусова маржа — програш (збиток).

Початкова маржа (initial margin) — внесок клієнта для забезпечення

контракту.

Варіаційна маржа — сума, яку покупець або продавець контракту

(залежно від руху курсу) повинен внести для підтримання відкритої позиції

на ринку. Інакше кажучи, здійснюється коригування маржі кожного

учасника відповідно до ринкових коливань.

Кліринговою палатою біржі щодня здійснюється ринкова відмітка цін.

Прибутки (збитки) відповідно розподіляються між учасниками ринку. У

комментарии (0)
Здесь пока нет комментариев
Ваш комментарий может быть первым
Это только предварительный просмотр
3 страница на 58 страницах
Скачать документ