Господарське право лекция по хозяйственному праву на украинском языке скачать бесплатно загальна характеристика законодавство правовідносини підприємництво підприємницької господарського укладання майновий акціонерне договір відшкодування збитків установч, Конспекты лекций из Государственное и муниципальное управление. Moscow State University
refbank14586
refbank1458611 апреля 2017 г.

Господарське право лекция по хозяйственному праву на украинском языке скачать бесплатно загальна характеристика законодавство правовідносини підприємництво підприємницької господарського укладання майновий акціонерне договір відшкодування збитків установч, Конспекты лекций из Государственное и муниципальное управление. Moscow State University

DOC (278 KB)
27 страница
21Количество просмотров
Описание
Господарське право лекция по хозяйственному праву на украинском языке скачать бесплатно загальна характеристика законодавство правовідносини підприємництво підприємницької господарського укладання майновий акціонерне дог...
20баллов
Количество баллов, необходимое для скачивания
этого документа
Скачать документ
Предварительный просмотр3 страница / 27
Это только предварительный просмотр
3 страница на 27 страницах
Скачать документ
Это только предварительный просмотр
3 страница на 27 страницах
Скачать документ
Это только предварительный просмотр
3 страница на 27 страницах
Скачать документ
Это только предварительный просмотр
3 страница на 27 страницах
Скачать документ

1. Загальна характеристика господарського права. Господарські правовідносини. Господарське законодавство

Господарське право — є системою норм, які регулюють господарські відносини, в які вступають організації, підприємці у процесі своєї діяльності.

Господарські відносини у сфері економіки України становлять предмет господарського права.

Зміст предмета господарського права можна визначити двома поняттями: "народне господарство" і "господарська діяльність".

До народного господарства України належать усі розташовані на її території підприємства, організації, які у сукупності утворюють народногосподарський комплекс України.

Закон України "Про економічну самостійність України" (ст.1) - це основне коло суб'єктів, які здійснюють господарську діяльність.

Поняття господарська діяльність визначається з позиції законодавця, тобто на підставі "Господарського кодексу України" (ст. З, ст. 12, ст. 17, ст. 19, ст. 22, ст. 42, ст. 43, ст. 44).

Господарська діяльність (господарювання)- діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, надання робіт та послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (ст. 3).

Господарську діяльність здійснюють суб'єкти господарювання. Суб'єктами господарської діяльності "Господарський кодекс України" визначає

учасників господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію, мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб'єктами господарювання, відповідно до ст. 55 ГК є: 1) Господарські організації - юридичні особи, державні, комунальні та інші

підприємства, створені відповідно до Цивільного кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2) Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці;

3) Філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарчих організацій (структурні одиниці), утворені нити для здійснення господарської діяльності.

У сфері економіки виникають і функціонують різноманітні відносини, пов'язані з господарською діяльністю. Це цивільно-правові, трудові та адміністративні відносини, а з 2004 року ще й учасники господарських правовідносин. Їх поділяють на:

господарсько-виробничі - майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності;

організаційно-господарські - відносини між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю;

внутрішньогосподарські — відносини, що складаються між структурними підрозділами суб'єкта господарювання та відносини суб'єкта господарювання з його структурними підрозділами.

Стаття 258 ГК встановлює, що господарські відносини регулюються не однаково, а залежно від сфери суспільного виробництва, в якій складаються ці відносини; особливості галузі господарювання; види господарської діяльності; економічної форми результату господарської діяльності; простору, на якому вони відбуваються (внутрішньому чи зовнішньому ринку), та особливостей суб'єктів, між якими вони виникають.

Господарське законодавство — це сукупність нормативно-правових актів, які регулюють відносини щодо безпосереднього здійснення господарської діяльності та щодо керівництва (в тому числі організації) такою діяльністю.

Норми господарського права як загальні правила поведінки суб'єктів господарських

відносин функціонують завдяки своїй нормативній формі - формі нормативних актів. Саме у формі нормативних актів норми господарського права приймаються, вивчаються і застосовуються, тобто функціонують як загальнообов'язкові правила господарювання. Відповідно господарське законодавство загалом можна визначити як систему нормативних актів, які згідно із законом є інституційними джерелами господарського права. Основними джерелами господарського права є саме закони та інші нормативні акти. Такі форми права, як звичай, судовий прецедент, у цій сфері застосовуються рідко.

Предметом господарського законодавства є господарські відносини у спеціальному розумінні, тобто відносини між організаціями щодо виробництва і реалізації (поставки, купівлі-продажу, міни) продукції, відносини у капітальному будівництві, відносини у закупівлі сільськогосподарської продукції в аграрних товаровиробників (агропідприємств та фермерських господарств), відносини організацій всіх видів транспорту з клієнтами та між собою, відносини у державному страхуванні, зовнішньоекономічній діяльності, планові та господарсько-процесуальні відносини. Господарське законодавство являє собою самостійну галузь - систему нормативних актів, правила яких регулюють господарські відносини щодо організації та здійснення господарської діяльності в галузі суспільного виробництва і обігу.

Теорія господарського права виходить з того, що як галузь господарське законодавство окреслене лише господарськими відносинами і не включає всіх нормативних актів (фінансового, адміністративного, трудового права тощо), які теж регулюють народне господарство. У такому спеціальному значенні господарське законодавство кодифіковане лише частково, стосовно окремих видів господарських відносин: транспортних, господарсько-процесуальних.

Друге визначення предмета господарського законодавства формулюється не за предметом регулювання ("господарські правовідносини"), а за "критерієм адресата" - за відношенням нормативних актів до народного господарства, спресованості їх цьому об'єктові (а не господарюючим суб'єктам майнових відносин).

Згідно з цим визначенням господарське законодавство є сукупністю нормативних актів, які регулюють усі, а не тільки господарські, правовідносини у народному господарстві. Таке визначення терміна "господарське законодавство" узагальнює адресоване економіці цивільне (насправді господарське), трудове, фінансове, земельне, природноресурсове та інші окремі системи законодавства. Тобто це безмежно широка "супер система" законодавства ("безмежний нормативний масив"), що охоплює всі нормативні акти, котрі так чи інакше стосуються народного

господарства. ОЗНАКИ ТА ОСОБЛИВОСТІ ГОСПОДАРСЬКОГО ЗАКОНОДАВСТВА, однією з яких

с комплексний зміст основних нормативних актів, більш повно характеризують цю галузь законодавства. Переважна більшість нормативних актів господарського законодавства включає норми двох і більше галузей права.

Другою ознакою і особливістю господарського законодавства є те, що воно включає в себе одногалузеві акти господарського (цивільного) законодавства. Такими, зокрема, слід вважати Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та Положення про поставки товарів народного споживання. Вони. одногалузеві, бо регулюють відносини щодо укладання та виконання відповідних господарських договорів.

Об'єктивною ознакою господарського законодавства є множиннісі актів, зумовлена тим, що:

1) це законодавство регулює різні види господарської діяльності (промислову, будівельну, транспортну, комерційну тощо), кожен з яких має суттєві особливості, які враховуються у спеціальних актах;

2) в економіці наявні різні форми власності (приватна, колективна, державна), що теж відповідним чином диференціює акти господарського законодавства;

3) на території України застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України (в тому числі і стосовно законодавчого регулювання господарських відносин), за умови, що вони не суперечать Конституції і

законам України; Наступною ознакою господарського законодавства України є його поєднання з

комерційним правом інших країн та міжнародними договорами з господарських питань. Воно здійснюється згідно з певними принципами.

Поняття "господарське законодавство" охоплює як господарські закони у власному значенні, так й інші нормативні акти з питань господарської життєдіяльності. Це законодавство включає в себе і так зване відомче господарське законодавство. До відомчих нормативних актів належать у такому разі ті, що мають нормативну силу стосовно прав і обов'язків суб'єктів господарських відносин. Це нормативні акти міністерств, державних комітетів, інших органів виконавчої влади, що здійснюють державне управління економікою.

До господарського законодавства належать також нормативні акти, які в теорії права називають локальними, або статутними. Це статути і установчі договори підприємств, господарських об'єднань, положення про структурні підрозділи підприємств, у тому числі відособлені (філії, представництва, відділення). Сукупність цих нормативних актів є, з юридичної точки зору, своєрідним елементом господарського законодавства.

По-перше, зазначені акти приймаються (затверджуються), як правило, тими суб'єктами, статутні процедури функціонування яких вони регулюють, тобто підприємствами (щодо державних підприємств діє порядок затвердження їхніх статутів уповноваженими на це органами), товариствами, концернами, корпораціями, асоціаціями тощо. Звідси джерелом юридичною сили статутів, установчих договорів тощо є нормотворчі повноваження саме цих осіб як заснованих на законі соціальних інститутів. Межі таких повноважень визначені законом, тобто статутне право ґрунтується на законі. По-друге, за колом осіб такі акти є "суб'єктними", тобто поширюються лише на тих суб'єктів, що їх прийняли Звідси визначення локальні.

Нормативні акти господарського законодавства Визначення нормативного акта господарського законодавства ґрунтується на загальнотеоретичному понятті "нормативний акт".

Нормативний акт господарського законодавства являє собою офіційний письмовий документ компетентного органу держави, який є джерелом норм господарського права, тобто встановлює (змінює) або припиняє норми господарського права.

Нормативний акт господарського законодавства має дві основні ознаки. Перша стосується змісту, за яким нормативний акт є офіційним джерелом правової інформації про чинні норми права у сфері господарської діяльності. Друга ознака стосується форми. Нормативний акт — це юридично-технічна форма встановлення, опублікування і застосування норм господарського права.

Нормативні акти господарського законодавства класифікуються на види шляхом визначення актів господарського законодавства за двома основними критеріями: юридичною силою актів та змістом норм господарського права, які вони встановлюють.

Згідно з юридичною силою господарське законодавство функціонує як вертикальна ієрархічна система нормативних актів. В ній можна виділити декілька блоків, головними з якими є господарське законодавство, що ґрунтується на статтях і нормах Конституції України про власність про підприємництво, про компетенцію вищих органів державної влади у нормативному регулюванні господарської діяльності.

Другий блок становлять господарські закони, їх можна класифікувати як: - загальні (Закон України "Про власність"; Цивільний кодекс, який регулює

основні види господарських відносин і договорів); - закони про види і правовий статус господарюючих суб'єктів (Закони:

"Господарський кодекс", "Про господарські товариства", "Про колективне сільськогосподарське підприємство" тощо);

- закони про окремі види господарської діяльності (Кодекс торговельного мореплавства, Повітряний кодекс України);

- закони про окремі відносини (наприклад, Арбітражний процесуальний кодекс

України). Ще один блок нормативних актів господарського законодавства становлять так звані

законодавчі акти: а) постанови Верховної Ради України з господарських питань, які приймаються як акти поточного законодавства; б) Декрети Кабінету Міністрів з господарських питань, які приймалися Кабінетом Міністрів України на підставі тимчасових повноважень, делегованих йому Верховною Радою України.

Великий за обсягом блок господарського законодавства становлять підзаконні нормативні акти: І

а) укази Президента України з господарських питань (наприклад, "Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії" від 19 лютого 1994р., "Про державну комісію з цінних паперів та фондового ринку" від 14 лютого 1997р.);

b) розпорядження Президента України з окремих господарських питань, які видаються як оперативні господарські акти, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України з господарських питань, які приймаються відповідно до ст.117 Конституції України;

c) господарські нормативні акти міністерств, державних комітетів та інших центральних органів виконавчої влади. Ці акти приймаються у вигляді положень, інструкцій, правил тощо, затверджуваних наказами відповідних міністрів,

d), нормативні акти господарського законодавства місцевих рад народних депутатів та місцевих держадміністрацій (нормативні господарські акти територіальної дії).

Залежно від змісту доктрина господарського права розрізняє чотири види актів: - акти, норми яких є загальними правилами функціонування господарських

правовідносин. Такі норми містяться у кодексах, кодифікують окремі інститути господарського права. Зокрема, Цивільний кодекс кодифікує норми про договірні господарсько-правові інститути: купівлю-продаж, поставку та інші форд обміну; загальний і будівельний підряди; перевезення вантажів; інститут майнової відповідальності господарюючих суб'єктів і т.ін. Щодо окремих видів правовідносин діють спеціальні кодифіковані акти господарського законодавства. Це, зокрема, транспортні кодекси та статути, загальні правила перевезення вантажів

- компетенційні акти, які визначають види господарюючих суб'єктів, а також їхні права і обов'язки щодо господарювання, тобто господарську компетенцію;

- нормативні документи, що регулюють технічні параметри виробництв та його результати, зокрема технологічні процеси, якість продукції (робіт, послу), витрати (норми витрат матеріальних і трудових ресурсів, норми виробітку тощо). Формами нормативних документів є стандарти (державні, галузеві, підприємств, технічні умови), а також державні будівельні норми і правила;

- нормативні акти, що виражають норми-завдання, тобто визначають своїм адресатам конкретні результати, яких мають досягти суб'єкти господарських відносин при належній правомірній поведінці, а не загальні правила поведінки. Юридично – технічною формою актів цього виду є акти планування, програми (технічна форма) і закони та постанови про їх затвердження (юридична форма).

Господарсько-правові норми - це встановлені компетентними органами в офіційному порядку і зафіксовані в спеціальних правових документах індивідуально не персоніфіковані правила господарської діяльності.

Господарсько-правові норми – характеризуються такими ознаками: Частина господарсько-правових норм має традиційну (повну) структуру:

гіпотезу, диспозицію і санкцію; однак більшість господарсько-правових норм має неповну структуру, до них належать;

- норми-заборони; - норми-принципи (принципи здійснення підприємницької діяльності, принципи

укладення господарських договорів тощо); - компетенційні норми (про компетенцію арбітражного суду, Антимонопольного

комітету, страхових організацій тощо); - техніко-економічні норми (визначають порядок здійснення певних технологічних

процесів, параметри і вихідні величини господарської діяльності: норми амортизаційних відрахувань, державні стандарти, державні будівельні норми та правила, технічні умови тощо);

- норми-рекомендації (вони не є юридично обов'язковими для суб’єктів господарювання, але орієнтують останніх на бажану для суспільства (держави) поведінку в сфері господарювання).

Завдання та запитання на закріплення вивченого 1. Що таке господарське законодавство? 2. Назвіть головні ознаки господарського законодавства. 3. Чим зумовлена численність актів господарського законодавства? 4. На які види (блоки) поділяється господарське законодавство залежно від

юридичної сили актів? 5. Як класифікують господарсько-правові акти залежно від змісту їх норм? 6. Дайте загальну характеристику системи статутних (компетенційних) законів

2 Підприємництво як спосіб здійснення господарської діяльності Стаття 42 "Господарського кодексу" визначає підприємництво як вид господарської

діяльності. Підприємництво {- це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик

господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Матеріальну основу підприємницької діяльності становить власність. Власність - як економічна категорія - це відносини між людьми з приводу речей, які

полягають у присвоєнні або в належності матеріальних благ від усіх інших осіб. Власник має право використовувати належне йому майно (будівлі, споруди, засоби

виробництва, вироблену продукцію, транспортні засоби, грошові кошти, цінні папери тощо) для підприємницької діяльності. Власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

СУБ'ЄКТИ ГОСПОДАРЮВАННЯ. Згідно із ГКУ (ст. 55) визначаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію ( сукупність господарських прав і обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб'єктами господарювання є: 1)Господарські організації - юридичні особи, державні, комунальні та інші

підприємства, створені відповідно до Цивільного кодексу України, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2)Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці;

3) Філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарчих організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності.

Суб'єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління та права оперативно – господарського використання майна відповідно до визначення цієї компетенції у цьому Кодексі та інших законах.

Суб'єкти господарювання - господарські організації, які діють на основі права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством та цим Кодексом.

Суб'єкти господарювання - відокремлені підрозділи (структурні одиниці) господарських організацій можуть діяти лише на основі права оперативно-господарського використання майна, без статусу юридичної особи.

СВОБОДА ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ. (ГК, ст. 43) Підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не

суперечить чинному законодавству. Особливості здійснення окремих видів підприємництва встановлюються

законодавчими актами. Перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, а також

перелік видів діяльності, підприємництво в яких забороняється, встановлюються виключно законом.

Здійснення підприємницької діяльності забороняється органам державної влади та органам місцевого самоврядування.

Підприємницька діяльність посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом у випадках, передбачених частиною другою статті 64 Конституції України.

ОБМЕЖЕННЯ У ЗДІЙСНЕННІ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ. Крім обмеження суб'єктивного складу підприємництва законодавством України, зокрема ГКУ, встановлено певні обмеження, які стосуються здійснення окремих видів підприємницької діяльності. Ці обмеження полягають, по-перше, у тому, що деякі види підприємництва мають право здійснювати лише певні суб'єкти (так, діяльність, пов'язана з обігом наркотичних засобів, певних прекурсорів та психотропних речовин, виготовленням і реалізацією військової зброї та боєприпасів до неї, вибухових речовин, видобуванням бурштину, охороною окремих особливо важливих об'єктів права державної власності, перелік яких визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Ліцензування, патентування певних видів господарювання та квотування є засобами державного регулювання у сфері господарювання, спрямованими на забезпечення єдиної державної політики у цій сфері та захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів.

Правові засади ліцензування, патентування певних видів господарської діяльності та квотування визначаються виходячи з конституційного права кожного на здійснення підприємницької діяльності, не забороненої законом, а також принципів господарювання, встановлених у статті 6 ГКУ.

Ліцензія - документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання - ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Відносини, пов'язані з ліцензуванням певних видів господарської діяльності, регулюються законом.

У сферах, пов'язаних із торгівлею за грошові кошти (готівку, чеки, а рівно з використанням інших форм розрахунків та платіжних карток на території України), обміном готівкових валютних цінностей (у тому числі операції з готівковими платіжними засобами, вираженими в іноземній валюті, та з платіжними картками), у сфері грального бізнесу та побутових послуг, інших сферах, визначених законом, може здійснюватися патентування підприємницької діяльності суб'єктів господарювання.

Торговий патент - це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта господарювання займатися певними видами підприємницької діяльності впродовж встановленого строку. Спеціальний торговий патент - це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта господарювання на особливий порядок оподаткування на відповідно до закону. Порядок патентування певних видів підприємницької діяльності встановлюються законом.

У необхідних випадках держава застосовує квотування, встановлюючи граничний обсяг (квоти) виробництва чи обігу певних товарів і послуг. Порядок квотування виробництва та/або обігу (включаючи експорт та імпорт), а також розподілу квот встановлюється Кабінетом Міністрів України відповідно до закону.

Без спеціального дозволу (ліцензії), що видається Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом, не можуть здійснюватися:

- пошук (розвідка) та експлуатація родовищ корисних копалин; - виробництво, ремонт і реалізація спортивної, мисливської вогнепальної зброї та

боєприпасів до неї, а також холодної зброї; - виготовлення і реалізація лікарських засобів; виготовлення і реалізації особливо

небезпечних хімічних речовин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України; - виготовлення пива, алкогольних напоїв, а також виготовлення та реалізація

спирту етилового, коньячного і плодового; - медична практика; - ветеринарна практика; - юридична практика; - створення та утримання гральних закладів, організація азарт тощо. ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНІСТІ, тобто основні засади, на

яких базується підприємництво, законодавче закріплені в ст. 6 ГКУ. До них належать: - забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх

суб'єктів господарювання. - Свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом - Вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України. - Обмеження державного регулювання економічних процесів у зв’язку з необхідністю

забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і державі.

- Захист національного товаровиробника. - Заборона незаконного втручання органів держаної влади та органів місцевого

самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини. Умови здійснення підприємництва. Однією з головних умов здійснення

підприємницької діяльності є державна реєстрація суб'єкта господарювання. Заняття підприємницькою діяльністю без державної реєстрації тягне за собою

накладення штрафу від трьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва і сировини чи без такої (ст.164 Кодексу про адміністративні правопорушення). Якщо ці дії вчинено протягом року після накладення адміністративного стягнення за такі ж порушення, фізична особа, винна у їх вчиненні, може бути притягнена до кримінальної відповідальності у вигляді штрафу до двохсот мінімальних розмірів заробітної плати з позбавленням права займати певні посади або займатись певною діяльністю на строк до трьох років (ст. 148-3 Кримінального кодексу У країн)

Державна реєстрація суб'єктів господарювання здійснюється відповідно до ст.58 ГКУ і детально регулюється Положенням про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів від 29 квітня 1994 р. (з наступними змінами і доповненнями).

Державна реєстрація суб'єктів господарської діяльність проводиться у виконавчому комітеті міської, районної у місті ради народних депутатів або в районній, державній адміністрації за місцезнаходженням або місцем проживання даного суб'єкта, якщо інше не передбачено законом.

Для державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи подаються такі документи:

- рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу у випадках, передбачених законом;

- установчі документи, передбачені законом для відповідного виду юридичних осіб;

- рішення Антимонопольного комітету України про згоду на створення, реорганізацію (злиття, приєднання) суб'єктів господарювання у випадках, передбачених законом;

- реєстраційна картка встановленого зразка; - документ, що засвідчує сплату засновником (засновниками) внеску до статутного

фонду суб'єкта господарської діяльності в розмірі, передбаченому законом; - документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію. Громадяни, які

мають намір здійснювати підприємницьку діяльність без створення юридичної особи,

подають реєстраційну картку встановленого зразка, що є водночас заявою про державну реєстрацію, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера громадянина – платника податків та інших обов'язкових платежів і документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію.

Власник (засновник) або уповноважені ним органи несуть відповідальність за невідповідність вимогам законодавства та недостовірність документів, що подаються для реєстрації.

Державна реєстрація суб'єктів господарювання здійснюється у строк не більше десяти днів з дня подання документів, зазначених у цій статті. Реєструючий орган зобов'язаний протягом цього строку видати суб'єкту господарювання свідоцтво про його державну реєстрацію.

На печатках і штампах суб'єкта господарювання повинен зазначатись ідентифікаційний код, за яким цього суб'єкта господарювання включено до державного реєстру суб'єктів господарювання, або ідентифікаційний код громадянина – підприємця.

Свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта господарювання та копія документа, що підтверджує взяття його на облік в органах державної податкової служби, є підставою для відкриття рахунків в установах банків.

Відомості щодо державної реєстрації суб'єкта господарювання включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення.

Відомості щодо державної реєстрації суб'єкта господарювання, внесення змін до них підлягають опублікуванню реєструючим органом у спеціальному додатку до газети "Урядовий кур'єр" та/або офіційному друкованому виданні органу державної влади чи органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням суб'єкта господарювання протягом десяти днів з моменту проведення державної реєстрації суб'єкта господарювання (внесення змін до відомостей державної реєстрації) в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Порушення встановленого законом порядку створення суб'єкта господарювання або недостовірність чи невідповідність вимогам законодавства документів, що подаються для його реєстрації, підставою для відмови в державній реєстрації суб'єкта господарювання. Відмова у реєстрації суб'єкта господарювання з інших мотивів не допускається.

Відмову в державній реєстрації суб'єкта господарювання може бути оскаржено в судовому порядку.

Діяльність незареєстрованого суб'єкта господарювання, який підлягає державній реєстрації, забороняється. Доходи, одержані таким суб'єктом, стягуються до Державного бюджету України у встановленому законом порядку.

Перереєстрація суб'єкта господарювання проводиться у разі зміни форми власності, на якій засновано даний суб'єкт, або організаційної форми господарювання, або найменування суб'єкта господарювання і здійснюється в порядку, встановленому для його реєстрації.

Скасування (припинення) державної реєстрації суб'єкта господарювання здійснюється за його особистою заявою, а також на підставі рішення суду у випадках визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих документів, або здійснення діяльності, що суперечить закону чи установчим документам, або в інших випадках, передбачених законом.

Скасування державної реєстрації припиняє господарську діяльність і є підставою для здійснення заходів щодо ліквідації суб'єкта господарювання.

Законодавством України можуть бути встановлені спеціальні правила державної реєстрації окремих організаційних форм господарювання.

Суб'єкти господарювання, зазначені у пункті 1 частини другої статті 55 ГКУ, мають право відкривати свої філії (відділення), представництва без створення юридичної особи. Відкриття вказаних підрозділів не потребує їх реєстрації. Суб’єкт господарювання лише повідомляє про їх відкриття реєструючий орган шляхом внесення додаткової інформації в свою реєстраційну картку.

Положення про порядок державної реєстрації суб'єктів господарювання

затверджується Кабінетом Міністрів України. ЗАГАЛЬНІ ГАРАНТІЇ. ПРАВ ПІДПРИЄМНИЦІВ (ст. 47) поділяються на загальні та

майнові. Загальні гарантії полягають у тому, що держава гаранту всім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права і створює рівні можливості для доступу до матеріально – технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів Забезпечення матеріально-технічними та іншими ресурсами, що централізовано розподіляються державою, здійснюється тільки за умови виконання підприємцем робіт і поставок для державних потреб.

Гарантії майнових прав підприємця полягають у тому, що держава гарантує недоторканність майна і забезпечує захист права власності підприємця. Вилучення державою у підприємця його основних і оборотних фондів та іншого використовуваного ним майна не допускається, за винятком випадків, передбачених законодавчими актами України.

Збитки, завдані підприємцю внаслідок порушення громадянами, юридичними особами і державними органами його майнових прав, що охороняються законом відшкодовуються підприємцю відповідно до чинного законодавства.

Підприємець або громадянин, який працює у підприємця по найму, у передбачених законом випадках може бути залучений до виконання в робочий час державних або громадських обов'язків, з відшкодуванням підприємцю відповідних збитків органом, який приймає таке рішення. Спори про відшкодування вирішується судом.

ДЕРЖАВНА ПІДТРИМКА ПІДПРИЄМНИЦТВА (ст. 48). З метою створення сприятливих організаційних та економічних умов для розвитку підприємництва органи влади на умовах і в порядку, передбачених законом:

- надають підприємцям земельні ділянки, передають державне майно, необхідне для здійснення підприємницької діяльності;

- сприяють підприємцям в організації матеріально-технічного забезпечення та інформаційного обслуговування їх діяльності, підготовці кадрів;

- здійснюють первісне облаштування неосвоєних територій об'єктами виробничої і соціальної інфраструктури з продажем або передачею їх підприємцям у визначеному законом порядку;

- стимулюють модернізацію технології, інноваційну діяльність, освоєння підприємцями нових видів продукції та послуг;

- подають підприємцям інші види допомоги. Держава сприяє розвитку малого підприємництва, створює необхідні умови для

цього. Підприємницька діяльність припиняється: - з власної ініціативи підприємця; - у разі закінчення строку ліцензії; - у разі припинення існування підприємця; - на підставі рішення суду у випадках, передбачених ГКУ та іншими законами.

Порядок припинення діяльності підприємця встановлюються законом відповідно до вимог ГКУ.

Завдання та запитання на закріплення вивченого 1. Що таке підприємництво? 2. Хто може бути суб'єктом підприємницької діяльності? 3. Назвіть коло осіб, яким заборонено займатися підприємницькою

діяльністю? 4. У чому полягає свобода підприємницької діяльності? 5. Назвіть основні види підприємницької діяльності, здійснення яких

неможливе без спеціального дозволу (ліцензії). 6. Який порядок видачі ліцензій встановлено чинним законодавством? 7. На яких основних принципах ґрунтується підприємницька діяльність? 8. В якому порядку здійснюється реєстрація суб'єктів підприємництва? 9. Хто несе відповідальність за відповідність установчих документів чинному

законодавству? 10.У чому полягають загальні гарантії прав підприємців? 11 .У чому полягають

майнові гарантії прав підприємців? 12.Що таке державна підтримка підприємництва і як вона реалізується? 13.Яким чином будуються відносини державних органів з підприємцями? І4. Яким чином підприємець може захистити свої права в разі порушення їх державними або іншими органами?

З.Правове становище підприємств. Поняття підприємства. Поняття "підприємство" є узагальнюючим, або збірним.

Воно, по-перше, визначає підприємства як суб'єкти господарського права стосовно всіх форм і видів власності в Україні (організаційні форми і види підприємств). По-друге, це поняття є загальногалузевим, тобто взагалі визначає промислові (фабрики, заводи, шахти), будівельні, транспортні, сільськогосподарські, торговельні та інші підприємства.

Закон визначає, що підприємство є основною організаційною ланкою народного господарства України. Ця організаційна ознака кваліфікує підприємство як організаційну форму господарської ("бізнесової1") організації, тобто організації, в якій власники засобів виробництва і робочої сили об'єднують свої виробничі ресурси для здійснення господарської діяльності з метою одержання прибутку. Визначення основна ланка, з одного боку, відмежовує підприємство від інших організаційних форм економічної діяльності (типу домашніх господарств, індивідуальних промислів без створення підприємств, так званих тіньових структур тощо), а з іншого - від суб'єктів господарського права, які не належать до основної ланки: об'єднань підприємств, фінансових і посередницьких інститутів, органів управління економікою.

Закон також визначає, що підприємство - це господарюючий суб'єкт. Суть визначення господарюючий суб'єкт полягає у тому, що підприємство є товаровиробником, трудовим колективом, який на професійній основі (промисел) виробляє і реалізує свій товар з метою одержання прибутку. Як господарюючий суб'єкт підприємство - здійснює виробничу, науково-дослідну та комерційну діяльність. Термін "господарюючий" означає, що підприємства належить до комерційних, спрямованих на прибуток, організацій.

Підприємство є самостійним господарюючим суб'єктом. Самостійність у прийнятті господарських рішень є однією з основних і необхідних умов діяльностіпідприємства як товаровиробника. Юридичний аспект такого визначення полягає в тому, що підприємство при здійсненні своєї господарської діяльності "має право з власної ініціативи приймати будь-які рішення, що не суперечать законодавству України".

Підприємство - це статутний господарюючий суб'єкт. Статут підприємства як локальний акт господарського законодавства нормативне визначає цілі і предмет діяльності окремого підприємства, відхилятися від яких без зміні статуту підприємству заборонено. Статут також визначає межі спеціальної правоздатності підприємства як юридичної особи. Це один з найважливіших правових актів підприємства.

Підприємство має необхідне для господарюючого суб'єкта майно – основні і оборотні кошти, інші цінності, якими воно володіє, користується і розпоряджається, на певному правовому титулі (на праві власності або повного господарського відання). Це майно юридичне відмежоване, як правило, від майна власника підприємства і закріплене за підприємством як суб'єктом права.

Підприємство є самостійним суб'єктом права. З одного боку, закон визначає його компетенцію (права та обов'язки) як господарюючого суб'єкта, з другого – зазначає, що підприємство є юридичною особою, яка не має у своєму складі інших юридичних осіб (ст.62 Господарського кодексу України).

Як господарюючий суб'єкт з правами юридичної особи підприємство починає діяти від дня його державної реєстрації.

Отже, підприємство – самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торгівельної, іншої господарської діяльності в

порядку, передбаченому ГКУ та іншими законами. Організаційно-правові форми підприємств. Організаційна (організаційно –

правова) форма передбачає класифікацію підприємств залежно від форм власності визначених Конституцією України і Законом "Про власність", та від способів розмежування в підприємствах окремих форм власності і управління майном. Юридичне значення цього полягає в урахуванні в законодавстві, тобто в Господарському кодексі України і спеціальних законах, особливостей правового становища підприємств окремих видів.

Загалом організаційна форма і вид визначають суб'єкта, який має право присвоювати результати діяльності підприємства. Залежно від форм власності, передбачених законом,, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

- приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

- підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

- комунальне підприємство, що діє на еонові комунальної власності територіальної громади;

- державне підприємство, що діє на основі державної власності; - підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об’єднання майна

різних форм власності). В Україні можуть діяти також інші види підприємств, передбачені законом. У разі якщо в статутному фонді підприємства іноземна інвестиція становить не

менше як десять відсотків, воно визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство, в статутному фонді якого іноземна інвестиція становить сто відсотків, вважається іноземним підприємством.

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Підприємство залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік можуть бути віднесені до малих підприємств, середніх або великих підприємств.

Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п'ятистам тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну п'яти мільйонам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Усі інші підприємства визнаються середніми.

У випадках існування залежності від іншого підприємства, передбачених статтею 126 ГКУ підприємство визнається дочірнім.

Для підприємств певного виду та організаційних форм законами можуть встановлюватися особливості господарюван