Культура скіфів реферат по культурологии на украинском языке скачать бесплатно скіфи нема євроазійці кабани як, Сочинения из Культура. Moscow State University
refbank22489
refbank2248911 апреля 2017 г.

Культура скіфів реферат по культурологии на украинском языке скачать бесплатно скіфи нема євроазійці кабани як, Сочинения из Культура. Moscow State University

DOC (98 KB)
13 страница
8Количество просмотров
Описание
Культура скіфів реферат по культурологии на украинском языке скачать бесплатно скіфи нема євроазійці кабани як
20баллов
Количество баллов, необходимое для скачивания
этого документа
Скачать документ
Предварительный просмотр3 страница / 13
Это только предварительный просмотр
3 страница на 13 страницах
Скачать документ
Это только предварительный просмотр
3 страница на 13 страницах
Скачать документ
Это только предварительный просмотр
3 страница на 13 страницах
Скачать документ
Это только предварительный просмотр
3 страница на 13 страницах
Скачать документ

Початок скіфської епохи (VII ст. до н. є.— VI ст. до н. є.) був 00 1Fсприятливим для населення Середнього По дніпров'я.

Археологічні матеріали і письмові джерела свідчать, що в цей 00 1Fперіод на слов'янській землі відбува ється бурхливий розвиток

00 1Fекономіки, викликаний засто суванням залізних знарядь праці.

00 1FЗростання продуктив ності праці забезпечує появу вагомого

додаткового про дукту, який концентрується в руках 00 1Fродоплемінної зна ті І обмінюється на предмети розкоші в

грецьких торгових колоніях на узбережжі Чорного моря. Під впливом досягнень у розвитку землеробства і торгівлі швидко руйнується первісна родова община, її місце заступає

00 1Fземлеробська община. Складаються умови для заро дження

00 1Fсамобутньої слов'янської цивілізації. Почина ється формування

ранньокласового суспільства. 00 1FАле розвиток цього процесу в другій половині скіф ської

епохи (V ст. до н. є.— IV 001Fст. до н. є.) сильно галь мує агресія степовиків. Скіфи, значно посилившись після перемоги над

00 1Fперсами, починають систематично напа дати на слов'янську

землю. Землеробське населення змушене напружувати зусилля для захисту від наскоків. Порушуються традиційні торговельні

00 1Fзв'язки з грецьки ми приморськими містами. Припиняється збут

00 1Fтоварно го хліба, продуктів лісового промислу — хутра, меду,

воску. Настає зубожіння населення. Свідками цього лихоліття на слов'янській землі залишились величні оборонні споруди — Змієві вали і укріплені городища, руїни яких збереглися до наших часів. Відродження слов'янської цивілізації настає в зару-бінецьку епоху (III ст. до н. є. — І ст.). В кінці III ст. до н. є. у приморські

00 1Fстепи приходять сармати і витісня ють скіфів до Криму. Нові

сусіди мирно вживаються з місцевим населенням. Осилюючи 00 1Fтривалий застій, посту пово набирає темп розвиток економіки. В

II ст. до н. є. слов'яни зав'язують торговельні зв'язки з придунай- 00 1Fськими провінціями Римської імперії. В І ст. на слов'ян ській

00 1Fземлі з'являється грошовий обіг на основі рим ської металічної

монети. Складається внутрішній ринок. На потребу обміну виникає самобутнє рунне письмо — «черти і різи». На рубежі

00 1Fнової ери слов'янські землі Лі состепу об'єднуються у воєнно-

політичний союз, який кладе початок слов'янській державі. Таким 00 1Fчином, слов'янська держава являє собою ре зультат

внутрішнього розвитку суспільства. Досить цікавою була Скіфська цивілізація, вона мала

00 1Fдосить широкий вплив на культуру багатьох на родів, зокрема,

00 1Fстала одним із першоджерел середньовіч ного лицарства на

00 1FЗаході. Скіфи, що походили від іран ського кореня (сармати

також), у першому тисячолітті до н. є. з'явилися в степах між Дунаєм та Уралом. Вони прийшли з території, що знаходилася десь на кордоні Європи з Азією, поріднилися з кіммерійцями, а потім витіснили їх з районів мешкання. В азіатських степах скіфи

00 1Fоволоділи двома видами мистецтва: верховою їз дою та

обробкою металів. В останній чверті УЇМ ст. до н. є. скіфські 00 1Fплемена пересунулися до Анатолії, запов нили її територію від

кордонів з Асірією аж до Лідії та Фрігії, до середини наступного 00 1Fстоліття вже розсели лися на території північно-західного Ірану.

Отримавши поразку від лідійців, скіфи були вимушені відступити 00 1Fна північ і поселитися в регіоні, який потім протягом кіль кох

століть славився як країна гордих вершників. Це Кубань, 00 1Fрозташована між північним Кавказом та Азов ським морем.

І до сьогодення величезні кургани скіфських вождів свідчать про 00 1Fїхні багатства, основну частину яких скла дали уміло оброблені

00 1Fвироби з металу. Скіфи мали пре красних коней, тучні стада.

Скіфський одяг повністю від,-повідав способу життя народу, що 00 1Fзначну частину про водив верхи на коні: довгополий каптан, що

облягав поставу, широкі шаровари, які застібалися на щико-лодці, Зручні чобітки. Цей костюм запозичили парфяни та китайці, тільки-но в їх арміях з'явилася кавалерія. Свого розквіту скіфська цивілізація досягла в VI—ІІІ ст. до н. є. в районі нижньої течії Дніпра, Буга та в Криму.

00 1FАле вплив скіфів був значно ширшим і розповсюджував ся

00 1Fна сусідні народи аж до Дунаю, Закавказзя та Сибі ру. На такому

00 1Fобширному просторі коні, збруя, прикра си, зброя належали

скіфам! Через Дунайський басейн, нижню Мьозію та Трансільванію скіфи контактували з кельтами, іллірійцями, македонцями.

00 1FСлід мати на увазі, що в науці до цих пір існує невір не

00 1Fуявлення про скіфську цивілізацію. Сучасний італій ський

дослідник Ф. Ф. Кардіні у своїй книзі «Джерела середньовічного 00 1Fлицарства» пише: «На жаль, і по сього дення ми прбдовжуємо

дивитися на храми, народи й країни через скло еллінської «класики», для якої скіфи — усього лише нелюдські варвари, країна їх — похмуре й туманне місце народження таємних сказань. Кіммерійці «сторожили» вхід до царства тіні. Колхіда —

00 1Fкраїна чак лунів та чаклунського зілля. Одним словом,

Мектійське болото». Однак необхідно оцінити по заслузі багату й горду скіфську цивілізацію, країну відважних воїнів-вершників,

00 1Fгеніальних ювелірів та шаманів — провідни ків у царство

мертвих. Адже скіфські вірування мали індоіранську основу, де особливе місце посідала ідея без-емертя. У скіфській культурі створено чітку модель світу, що об'єднувала в рамках єдиної структури тріаду, богів «Папай — Таргітай — Апі». Тріада моделює трьохмір-ний, організований за вертикаллю Всесвіт і дублює на більш низькому рівні, у межах зримого, тілесного світу — тріадою синів Таргітая (Колаксай — Ліпоксай — Арпок-сай). Розуміння ролі синів Таргітая дає нам переказане

00 1FГеродотом повір'я. «Скіфи кажуть, що їхній народ мо лодший

від усіх інших і народився таким чином: в їх землі, що була безлюдною пустелею, народилася перша людина на ім'я Таргітай. Батьками цього Таргітая вони називають... Зевса та дочку річки Борисфену..., а в нього народилося три сини: Ліпоксай, Арпоксай та молодший Колаксай. За їх часу, начебто, впали з неба золоті

00 1Fпред мети на скіфську землю — плуг, ярмо, секіра та чаша.

Старший з братів першим побачив ці предмети й 001Fпіді йшов 00 1Fближче, бажаючи їх взяти, але коли він наблизив ся, золото

запалало. Коли він відійшов, підійшов другий, але із золотом 00 1Fповторилося те ж саме. Таким чином, зо лото загорялося, не

підпускаючи їх до себе, але коли наблизився третій, наймолодший брат, вогонь зник, і він відніс до себе золото.

00 1FСтарші брати зрозуміли значен ня цього дива, передали

молодшому все царство» І потім розповідається, що від Колаксая

пішли царі-воїни, від Ліпоксая — жерці, а від Арпоксая — землероби та скотарі. В цьому випадку тріада синів 001FТар гітая моделює скіфів як єдиний етносоціальний організм, «скіфський

00 1Fнарод», з його соціальними станами та інсти тутами.

00 1FУ скіфській міфологічній моделі світу головне боже ство —

богиня вогню Табіті, що обіймала""в"есь Всесвіт загалом. Тут чітко вирізняється індоіранська основа, бо для релігійно-

00 1Fміфологічних систем інших народів харак терно тлумачити

вогонь як універсальний принцип, що сумарно уособлює весь космос. І у скіфській картині світу табіти розуміються як вогненний, універсальний, наскрізний початок Всесвіту, розділеного на верхній (небо), середній (гора), та нижній (земля) світи, що персоніфіковані відповідно у Панаї, Таргітаї та Апі. Не слід випускати з поля зору те, що середній світ, і саме він — це світ людей, смертних за своєю суттю. Скіфська міфологічна модель світу є окремим випадком загально-арійської моделі й

00 1Fфіксує концепцію вогню як універсаль ного початку,

висловленого в символіці трьох вогнів, котрі уособлюють три становокастові групи (царі-воїни, жерці, землероби й скотарі),

00 1Fякі, в свою чергу, моделю ють трьохчленний космос. Визначене

00 1Fдозволяє категорич но відмовитися від оцінки скіфської релігії

як такої, що має «примітивний характер», яка «тільки-но підійшла... до створення небесної ієрархії» (М. Артамонов). Перед нами — досить розвинута міфологічна система, що

00 1Fсвід чить про високий рівень скіфської цивілізації.

00 1FІз скіфами пов'язане становлення слов'янської циві лізації на

землях середнього Придніпров'я в епоху чер-няхівської культури (II—V 001Fст.), на що вказував україн ський вче'ний Г. Васильченко у брошурі «Велика Скіфія», використовуючи на введені до

00 1Fбібліографії давні письмо ві та фольклорні джерела.

Надзвичайно важливою рисою народного побуту є житло. За його типом І формою судять не тільки про час спорудження, а й про спосіб життя населення. Мешканці цього краю жили поселеннями. Хати були дерев'яні під зруб. Тому Пріск вживає для них назву «деревня». Дах на хатині покривався очеретом. Наявність поселення з дерев'яними будівлями — ознака осідлого

00 1Fспособу жит тя. Якщо б ці гуни були кочівниками, то надавали б

00 1Fпе ревагу стойбищам з юртами. Марцеллін, який першим серед

істориків описав азіатських гунів, звернув увагу на те, що вони за 00 1Fжодних обставин не хочуть користува тися житлом. «Ніколи

вони не користуються якими б то не було будівлями, а, навпаки, страхаються їх, як гробниць...», А ось зразок слов'янської гостинності: «Пройшовши: чимало шляху, розкинули ми під вечір свій намет біля озера з придатною для пиття водою, яку вживали меш-' канці села, котре знаходилось поруч. Раптом піднялася сильна буря з громом, з частими блискавками і пролив-; ним дощем. Буря не тільки змела

00 1Fнаш намет, а й всі по житки знесла в озеро. Ми з криком

відшукували това-' ришів, які відстали від нас. Скіфи вибігли на 00 1Fшум і ста ли запалювати факели з очерету, які вони вживали для

00 1Fрозпалювання вогню. При світлі цих факелів вони пи тали нас,

00 1Fщо нам потрібно, що ми так голосно кричи мо. Коли

супроводжуючі нас варвари дали їм знати, що нас зустріла непогода, то мешканці звали нас до себе, прийняли нас в свої

00 1Fхатини і, підкидаючи побільше оче рету, зігріли нас. Ми провели

ніч у хижах». Щось тут надто мало спільного з кочовим побутом! 00 1FЗавдяки записам Пріска, ми довідуємося, що сло в'янські

умільці були чудовими майстрами дерев'яної архітектури. Ось 00 1Fщо він бачив у їх столиці. «Переїхав ши через кілька річок, ми

00 1Fприбули в одне велике посе лення, в якому був палац Аттіли.

00 1FВін був, як нас запев нили, найкращим серед тих, які мав Аттіла

00 1Fв інших міс цях. Він був побудований з майстерно витесаних

колод і дошок, обнесений дерев'яною огорожею, яка служила більше для прикраси, ніж для захисту. Після княжого будинку

00 1Fнайкращим був будинок Онигісія, теж з дере в'яною огорожею,

00 1Fале вона не була прикрашена башта ми, як в Аттіли».

/ Це було V 001Fстоліття, коли, за твердженням наших істо риків і археологів, наші предки жили родовим ладом. 1 далі: «В середині огорожі було багато будинків: одні споруджені з дощок, майстерно поєднаних, з різьбою; інші з тесаних і виструганих колод, вставлених в бруси, які утворюють круги; починаючи з

00 1Fдолівки, вони пі діймались на значну висоту».

00 1FПалаци Аттіли, його дружини, Онигісія були шедев рами

дерев'яної давнослов'янської архітектури. В V ст. палаци князів і знаті будували з дерева, як і в часи Ге- родота. Коли Пріск наніс візит княгині, вона «відпочивала на м'якому ложі... Підлога була покрита шерстяними, килимами, по яких ходили»... Варто відмітити, що у тюркських народів посли княгиням не наносили візиту. Стороннім мужам було заборонено

00 1Fбачити жіночі облич чя, які постійно закривали паранжею. Те,

що спостерігав Пріск, вельми нагадує домашню обстановку 00 1Fкнязівсь кого двору епохи Київської Русі.

Навряд чи в цих поселеннях, через які пролягав шлях 00 1Fпосольства, можна було відшукати хоч одного азіатсь кого гуна!

Візантійському посольству під час подорожі в Скіфію довелося перетнути багато річок. При цьому Пріск відмітив спосіб

00 1Fпереправи, яким користувалось міс цеве населення. «Ми

00 1Fпереправилися через ці судноплав ні річки на човнах-

00 1Fоднодеревках. Інші річки ми переїж джали на плотах». Відомо,

00 1Fщо човни-однодеревки і пло ти були найпоширенішим 00 1Fтранспортним засобом в сло в'янській землі, яка мала густу

00 1Fмережу річок. Ця особ ливість послужила Птоломею приводом

назвати плем'я полян амадоками, тобто плотогонами. Амадокою 00 1Fвін наз вав місто Любеч, яке було ремісничим центром по

00 1Fви готовленню однодеревок.

Плавання слов'ян на човнах-однодеревках відоме нам ще з часів Геродота і навіть раніше. Цим видом транспорту вони доставляли хліб на продаж в Ольвію. Перший воєнний похід на

00 1Fчовнах-однодеревках слов'я ни разом з готами здійснили в 218

00 1Fроці. Флотилія одно деревок вийшла тоді в Середземне море і

досягла міста Афін та Салонік. Два великі морські походи слов'ян до південних берегів Чорного моря відбулися в 252 р. і 256 р.

00 1FВідома також участь слов'янської флотилії одно деревок у поході

на Константинополь в 626 році. В кочовому побуті човни не застосовувалися. Черезводні перепони кочівники робили

00 1Fпереправу на бурдю ках.

00 1FДля повноти уявлення про етнічну належність наро ду Скіфії

варто навести описання зустрічі мешканцями столиці любимого князя, що повернувся з походу. «При в'їзді в поселення Аттілу

00 1Fзустріли діви, які йшли ряда ми під тонкими білими

покривалами. Під кожним з цих покривал, які підтримувались по обох боках жінками, було до семи дів і більше: і таких рядів було

00 1Fдуже ба гато. Ці діви, йдучи попереду Аттіли, співали скіфських

пісень. Коли Аттіла був біля господи Онигісія, повз яку йшла дорога, що вела до князівського двору, дружина Онигісія вийшла з двору зі слугами, з яких одні несли їжу, а інші — вино. Це у скіфів — ознака найглибшого поважання. Вона привітала Аттілу

00 1Fі просила його по куштувати того, що йому підносила для

виявлення своєї поваги. В угоду дружині свого любимця Аттіла, сидячи на коні, їв їжу зі срібної таці, яку високо 001Fпід няли слуги.

Скуштувавши вина із піднесеної йому чаші, він проїхав до князівського двору». Вся сцена зустрічі проникнута слов'янським

00 1Fдухом. І хор дівчат, які слав лять піснею повернення свого

володаря, і частування великого князя дружиною першого сановника держави Онигісія. Цей звичай був значно поширений

00 1Fв епоху Ки ївської Русі. Дожив він до наших днів. Такою ж

давньою сивиною віє від бенкетування в князівському палаці. Дух епохи в оповіданні Пріска живо перегукується з описанням

00 1Fбенкетувань Володи мира Сонечка в билинній творчості

стародавніх слов'ян. Візантійські посли в столиці Аттіли були свідками слов'янської гостинності. По закінченні свого візиту їх запросили на прощальне частування в палац Аттіли. Великий князь був хлібосолом. Бенкетна церемонія, яку спостерігав Пріск, живе у східних слов'ян до сього часу. Не виключається, що деякі деталі його за півтори тисячі років в якійсь мірі змінились, але в основі своїй врочистість збереглася.

00 1FТо ж для більшої впевненості по слухаємо Пріска.

00 1F«Коли всі розсілися по порядку, виночерпій піді йшов до Аттіли,

піднісши йому чашу з вином. Аттіла взяв її і вітав того, хто був першим в ряду. Той, кому була віддана честь вітання, вставав.

00 1FЙому не дозволя лося сісти раніше, ніж Аттіла поверне чашу

00 1Fвиночер пію, випивши вино або відвідавши його. Коли він

00 1Fсі дав, то присутні шанували його таким же чином: прийма ли

00 1Fчаші і, привітавши, випивали з них вино. При кожно му з гостей

знаходилося по одному виночерпію. По відданні такої шани другому гостю і наступним за ним гостям Аттіла привітав і нас, нарівні з іншими по порядку сидіння на лавках. Після того, як всім була віддана честь такого вітання, виночерпії вийшли. Біля столу Аттіли були поставлені столи на трьох, чотирьох і більше гостей, так щоб кожний міг брати з покладеної на блюді їжі, не виходячи з ряду сидінь.

00 1FПершим зайшов слуга Аттіли, несучи блюдо, напов нене

00 1Fм'ясом. За ним прислужники іншим гостям стави ли на столи

їжу і хліб... Після того, як покладена їжа на перших блюдах була 00 1Fз'їдена, ми всі вставали і ко жен із нас не прийшов до своєї лавки

00 1Fскоріше, ніж ви пивши попереднім порядком піднесену йому

чашу вина і побажавши Аттілі здоров'я. Виявивши йому таким способом повагу, ми сіли, і на кожний стіл було 001Fпостав лено друге блюдо з іншою їжею. Всі брали з нього, вставали, як і раніше, випивши вино, сідали».

Варто відмітити, що кочівники хлібом і вином не пригощали і за столами не сиділи. На наступний день послів запросили в гості до великої княгині. Церемонія вшанування повторилася. «Дружина князя запросила нас до обіду в Адамія, який управляв її справами. Ми прийшли до нього разом з,деякими із знатних скіфів. Були удостоєні доброзичливого і ласкавого прийому, пригощені столом. Кожний з присутніх за скіфською ґречністю, піднявшись, подавав нам повну чашу, потім обіймав і цілував того, хто випив, і приймав від нього чашу». Цей звичай теж

00 1Fдожив до наших днів, його і за раз можна спостерігати в

00 1Fсільських місцевостях на Ук раїні під час весілля. Картини

побуту, описані Пріском з натури, свідчать про землеробський 00 1Fустрій життя на селення країни, куди направлялося візантійське

00 1Fпосоль ство.

Відмічені особливості народного побуту говорять про 00 1Fземлеробський спосіб життя. Посол імператора Феодо сія II

00 1Fтримав дорогу в ту країну, де в часи Геродота меш кали скіфи-

орачі. Як і тисячу років тому, потомки скі-фів-орачів обробляли 00 1Fполя, сіяли хліб, ситили мед, ва рили пиво. З розповіді Пріска

00 1Fпостає мирне життя зем лероба, сповнене працею і турботами.

Тому не дивно, що Пріск ніде не зустрів жодного кочівника, хоча й заселив всю країну гунами. Ніде Пріска не зустріли лихі наїзники, що переганяють отари худоби по степу, не бачив він

00 1Fстійбищ, заставлених юр тами і кибитками з сизими димками

багаття, грецьких мандрівників ніде не пригощали розпареною під сідлом кониною. Про етнічну належність народу, володарем якого був Аттіла, свідчить також його мова. Пріск з народного лексикону Скіфії наводить три слова — мед, кам ' і страва. Хоча їх і не так багато, але якому народові вони належать, двох думок бути не може. Іраномовних скіфів не було. Відомо, що 256 року в Криму готи їх знищили під корінь. І. ніколи тюрок ніхто не називав скіфами. Єдиними спадкоємцями цього імені залишились слов'яни. Але разом з тим для Пріска вони є також гунами. Всі племена тюркського походження, яких історики підводять під поняття

00 1Fгунів, Пріск нази ває власними іменами — акацирами. савірами.

аварами. 00 1FВ епоху черняхівської культури настає розквіт жит тя на

00 1Fслов'янській землі. Швидко розвивається економі ка. Помітно

зростає добробут населення. Дана культура залишила глибокий

00 1Fслід у народній пам'яті. Це був «зо лотий вік» у житті східних

слов'ян. Через два століття слов'янська держава, яку Нестор 00 1Fназвав Великою Скі фією, заявила античному світові про своє

00 1Fіснування. Істо рики нових часів нарекли її державою гуннів і,

по іронії долі, перенесли з Дніпра на Дунай у Паннонію. 00 1FСлов'я ни в 376 р. вийшли на рубежі Дунаю і зайняли землі на

його північному березі, від Дністра до Паннонії включно. Ці землі стали протекторатом Скіфії. Візантія визнавала кордоном з Скіфією Нижній Дунай і ліву його притоку Дрегкон (Арджеж).

00 1FТому Дрегкон Пріск називає при кордонною річкою.

00 1FАпогею своєї могутності слов'янська держава досяг ла в

00 1Fперіод правління Аттіли (433—453). Під цим іме нем у 00 1Fписьмових джерелах пізньоантичної епохи був ві домий

полянський князь Кий. Приймаючи зауваження римського посла, що «Аттілі платять данину майже всі племена Скіфії, включаючи й острови Західного океану», (Балтійського моря), варто думати, що до складу його імперії, на правах васальних володінь, входили

00 1Fземлі лу жицьких сербів, полабських і балтійських слов'ян.

00 1FМогутність держави слов'ян зросла за рахунок систе ми

00 1Fсоюзів з германськими племенами. її союзниками ви ступали

остготи, гепіди, герули, скірри, тюрінги, частина франків і бургундів. Ці племена займали землі до річки Рейн. За

00 1Fпіренейськими горами розташувалось королів ство вандалів —

00 1Fтеж союзника Аттіли. За допомогу у вій ні проти бургундів у 439

00 1Fр. Рим передав під владу Атті ли Паннонію, північну провінцію

імперії. В 448 р. він підкорив болгарські племена, які жили на березі Чорного моря і в Криму. Таким чином, хоча контури

00 1Fволодінь Ат тіли надто розпливчасті, все ж таки вони дають

деяке уявлення про розміри його імперії, котра розкинулася від озера Балатон і берегів Балтійського моря до степів Дону. Дана гіпотеза в певній мірі аргументована й являє собою

00 1Fінтерес в наші дні, коли посилюється увага до ге незису

слов'янської цивілізації, до її зв'язків з культурою кочівників Євразії. Заслуговує уваги і держава Хунну, що склалася з хуннських родів у II 001F ст. до н. є., коли всі кочові наро ди Євразії відчули потужний підйом життєдіяльності. Однак розклад родів та утворення класів у хунну не від-; булися. Енергічні та пожадливі

00 1Fспівплемінники залиша лися в системі роду, оскільки хуннські

етнічні відчуття та пов'язані з ними світогляд й стереотип

поведінки за-, лишалися такими, що вихід з роду розглядався як 00 1Fнай більше нещастя. Тому майнового розшарування бути не

могло, що не заважало прагнути до 001Fпримноження багат ства у вигляді військової здобичі. Завдяки 001Fподвигам зро став вплив окремих співплемінників всередині 001Fроду, а гор дість та пихатість не менш сильний імпульс до діяльності, ніж пожадливість. Таким чином, склалася внутрішньо-родова еліта, за допомогою якої шаньюї підкорили собі степи від Хінгану до Тянь-Шаню. Це була фаза 001Fісторич ного розвитку. Однак Китай завдяки шовку, своїм дипломатам та стрілам сяньбійських вершників зміг наприкінці І ст. зруйнувати імперію

00 1FХунну, яка розкололася на дві части ни. Одна з них відправилася

на захід і спільно з іншими племенами заснувала гуннів, що зіграли немаловажну роль в Європі, інша — волею історії

00 1Fнаблизилася до ін ших східних народів. У зв'язку з цим Л.

00 1FГумільов підні має питання: а чи не могла хуннська культура

00 1Fмати по дальший розвиток? Він вважає, що могла б, якби не

00 1Fаг ресія Китаю. Адже за розвал імперії Хань на 200 років

00 1Fраніше (якщо б мудрі китайці вчасно прикінчили б узур патора

00 1FВан Мана) у степу оформилася б хуннська куль тура й

розвинулася хуннська цивілізація або ж фаза історичного існування.

00 1FСаме ця фаза є найбільш продуктивною. За станов ленням

офіційної культури, коли вирують пристрасті, створюється певний стиль життя, спосіб взаємовідносин, ритм

00 1Fсвітосприйняття й специфічне розуміння цінно стей — краси,

істини, справедливості й т. ін. В період «існування», коли пристрасті охолоджуються, починають викристалізовуватися

00 1Fформи мистецтва, філософії, пра ва і навіть комфорту. Такої

стадії хунну не пройшли, вони увійшли до епохи обскурації, коли 00 1Fпоступово забу валися традиції і точилася безглузда боротьба за

00 1Fісну вання. «А в степу могли б створитися поеми — більш

00 1Fпатетичні, ніж Іліада, міфи — фантастичніші Едди, роз повіді 00 1F— не гірше 1001 ночі...,— пише Л. Гумільов,— мог ла б

розвинутися філософія, народилися б природознав^ ство та історія, якби не кривавий розгром, що згубив генії в утробах матерів». Хунну мали всі передумови для ;переходу до мирного

00 1Fжиття: китайські емігранти запро вадили в степу землеробство,

согдійські — мистецтва та 'ремісництво, терфанці — торгівлю. Але всього цього не трапилося, бо в хунну не вистачило часу.

Досить повчальна й історія величезної імперії Чінгіс-хана, його загарбницьких воєн, створення після його 4 смерті окремих менших держав-орд (наприклад, Золотої орди). Завдяки

00 1F«Потаємному сказанню» та «Історії мон голів», написаній

персом Рашид ад-Дином, нам добре відомі перші кроки утворення Монгольської імперії. У них підкреслюється існування в степах двох соціальних груп населення: баатурів, які рідняться

00 1Fміж собою та вирішу ють долі іншого населення, та простих

00 1Fпастухів — нерів ноправних членів племені. Задовго до

Темучіна монгголи розділилися на класи, в них вирізнився значний пласт родової аристократії (баатури), котра існувала війнами та наскоками. Баатури всім ходом історії були

00 1Fпідготов лені до обширних завоювань, далеких походів.

Потрібні були лише організація та людина, яка б її очолила. 00 1FПо ява в монгольських степах Темучіна, обраного за

00 1Fбезжа лісність, жорстокість та непереможність (він був ще й

генієм адміністрації) каганом (або ханбм) в 1206 р., не було раптовістю.

00 1FЗавоювання Чінгісхана протягом двох десятиріч роз ширили

державу на тисячі кілометрів. До неї включено народи й країни, що існували вже тисячоліття і мали свою класову ієрархію. Однак цікавий той факт, що Чін-гісхан у своїй імперії вирішив

00 1Fустановити власну ієрар хію, аналогічну тій, яку розробили

попередні монголам держави. Насамперед, була збережена 00 1Fродоплемінна си стема. Суспільство ділилося на племена, на

сходах яких обирали вождів-ханів, які нерідко об'єднували адміні-стративно-жерцеві функції. Самого Чінгісхана також обрали на сходці, або курултаї.

00 1FЗ іншого боку, уся адміністративна система була воє нізована,

ділилася на десятки, сотні, тисячі, так само як і в інших степових державах-завойовницях. Васальні відносини пов'язували ханів

00 1Fтільки з їх нукерами (дру жинниками). Напевне, до часу

царювання Чінгісхана можна стверджувати, що перемагає в степах не той хан, чий рід сильніший, а той, у кого більше нукерів, і в кого вони сильніші й вірніші. Краща дружина

00 1FЧінгісхана на раховувала 10 тисяч воїнів, складала ядро армії, і

в той же час зобов'язана була слідкувати за внутрішнім порядком у величезній імперії. Розвинута економіка, класовий феодальний устрій, війни за світове панування, тобто за політичні переваги, якщо не

00 1Fруйнували економіку захоплених країн, то при мушували її

00 1Fслужити собі разом з податним населен ням,— все це типові

риси степової держави. Величезні розміри цієї держави, стан постійної війни, абсолютизм, що доходив до культу, дозволяє називати її імперією й наближує до імперії Хунну часів шаньюя Моде, імперії Аттіли, Тюркської імперії VI ст. Багатотиєячокіломет-рова степова країна, що об'єднувала сотні народів та епосів, які тільки-но згубили самостійність і тому були сповнені центробіжних устремлінь, могла існувати лише під владою абсолютно сильної особи. Як правило, вони розпадалися одразу ж після смерті «імператора». Таким чином, історія утворення, розвитку й загибелі Монголь ської держави

00 1Fхарактеризується тими ж рисами та по діями, що й інші степові

держави, починаючи з Хунну та сяньбійців й закінчуючи каганатами VIII—X ст.ст.

00 1FІ, нарешті, підкреслимо, що міф про «варварів», пере жив

зникнення мисливських та скотарських суспільств, в яких він 00 1Fісторично склався. Рання європейська антро пологічна наука 00 1Fзберегла образ жорстокого й непокірли вого варвара,

поставивши його на один рівень з дикуном Нового світу та «чудиськами» з міфології Старого світу. Однак образ «варвара» служив засобом, за допомогою якого доводили переваги культури

00 1Fцивілізованого су спільства. Сучасний крупний спеціаліст з

історії Азії Д. Синор пише: «Такого явища, як абсолютний варвар в природі не існує. Цей феномен піддається визначенню лише шляхом порівняння: брат цивілізованої людини, створеної за її образом та подобою, але тільки невдаха. Вони протистоять один

00 1Fодному й доповнюють один од ного, вони взаємозалежні й

відбивають існуючий порядок нашого світу». Такий самий висновок, тільки в значно поетичнішій формі, зробив грецький

00 1Fпоет Кавафи: «...на стала ніч, а варвари не з'явилися. З кордонів

00 1Fповерну лися люди, й вони кажуть, що варварів більше немає. І

00 1Fщо тепер буде з нами без варварів? В певному розу мінні, вони

вирішували наші проблеми». 00 1FІ коли навіть між селянами та жителями міст, з од ного боку,

00 1Fта пастухами й кочівниками, з іншого, й існу вала реальна

00 1Fдиференціація в організації та рівні роз витку культури, то ці

00 1Fвідмінності перекручувалися з ме тою створення невірного

уявлення про «варвара» для виправдання «КиКигкатр» між 00 1Fцивілізацією та варвар ством». Випадки переваги варварства в

00 1Fзмаганні з циві лізацією кожного разу розглядалися як поразка

всього людства/Особливо це стосувалося тих історичних подій, 00 1Fколи доля якогось цивілізованого суспільства ототожню валася

00 1Fіз збереженням цивілізації взагалі. Ієронім Бла женний,

наприклад, так. жалкував з приводу падіння Риму: «Світ 00 1Fперетворюється на руїни». Однак, незва жаючи на намагання

Августина у його праці «Про град божий» провести межу між істинними християнами та Римською імперією, більшість її

00 1Fгромадян були переко нані в ідентичності цих двох явищ.

Значить, уявлення цивілізованої людини про «варвара» як про певну дику й злобну істоту, використовувалося для виправдання

00 1Fнайжорстокіших форм політичної, культурної та релігій ної

агресії. Й знаменно те, що ряд вчених (У. Джоунс, С. Пігатт та ін.) розвінчують міф «про варварство».

комментарии (0)
Здесь пока нет комментариев
Ваш комментарий может быть первым
Это только предварительный просмотр
3 страница на 13 страницах
Скачать документ

Bankreferatov.ru становится Docsity!

Привет! Приятно удивлены изменениями на сайте?
Мы вывели Банк рефератов на новый уровень! Множество новых функций вкупе с современным дизайном уже ждут вас в Docsity, а в следующем обновлении будет ещё больше полезного и интересного!