Особливості розвитку продуктивних сил Болгарії курсовая 2010 по географии на украинском языке , Дипломные работы из Экология и охрана окружающей среды
Docsity_RU
Docsity_RU

Особливості розвитку продуктивних сил Болгарії курсовая 2010 по географии на украинском языке , Дипломные работы из Экология и охрана окружающей среды

DOC (239 KB)
46 стр-ы.
56Количество просмотров
Описание
Особливості розвитку продуктивних сил Болгарії курсовая 2010 по географии на украинском языке
20 баллов
Количество баллов, необходимое для скачивания
этого документа
Скачать документ
Предварительный просмотр3 стр-ы. / 46
Это только предварительный просмотр
3 стр. на 46 стр.
Скачать документ
Это только предварительный просмотр
3 стр. на 46 стр.
Скачать документ
Это только предварительный просмотр
3 стр. на 46 стр.
Скачать документ
Это только предварительный просмотр
3 стр. на 46 стр.
Скачать документ

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. СУТНІСТЬ ТА СТРУКТУРА НАРОДНОГОСПОДАРСЬКОГО

КОМПЛЕКСУ БОЛГАРІЇ

1.1 Національна економічна система

1.2 Комплексний розвиток народного господарства

РОЗДІЛ ІІ. ІСТОРІЯ ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТКУ БОЛГАРІЇ ТА ЇЇ

ГОСПОДАРСТВА

РОЗДІЛ ІІІ. ПРИРОДНІ РЕСУРСИ І УМОВИ РОЗВИТКУ ПРОДУКТИВНИХ

СИЛ БОЛГАРІЇ

1.. Геологічні та геоморфологічні умови та ресурси Болгарії

2.. Корисні копалини Болгарії

3.3 Водні та агрокліматичні ресурси Болгарії

РОЗДІЛ ІV. НАСЕЛЕННЯ І ТРУДОВІ РЕСУРСИ БОЛГАРІЇ

РОЗДІЛ V. ГОСПОДАРСЬКИЙ КОМПЛЕКС БОЛГАРІЇ

5.1 Особливості розвитку промислового комплексу Болгарії

5.2 Сільське господарство Болгарії

5.3 Транспортний комплекс Болгарії

РОЗІДЛ VІ. ЗОВНІШНЯ ТОРГІВЛЯ БОЛГАРІЇ

РОЗДІЛ VІІ. ТЕРИТОРІАЛЬНІ ВІДМІННОСТІ В РОЗВИТКУ

ПРОДУКТИВНИХ СИЛ

7.1 Південно-західний регіон

7.2 Південно-Східна Болгарія

7.3 Північна Болгарія

РОЗДІЛ VІII. ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

ГОСПОДАРСЬКОГО КОМПЛЕКСУ БОЛГАРІЇ ТА ШЛЯХИ ЇХ

ВИРІШЕННЯ

8.1 Проблеми та перспективи розвитку господарського комплексу, їх суть та

причини виникнення

44

8.2 Шляхи подолання кризових явищ та напрями розвитку господарського

комплексу Болгарії

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Україна є постсоціалістичною державою для якої характерні ряд

специфічних особливостей розвитку відмінних від інших країн світу. Тому

узагальнення досвіду розвитку господарства інших постсоціалістичних країн

є важливим завданням економічної науки України. Однією з таких країн є

Болгарія. Тому тема нашої курсової роботи є актуальною.

Болгарія — держава, розташована на північному сході Балканського

півострова. Територія країни, незважаючи на порівняно невеликі розміри (111

тис. кв. км), відрізняється розмаїтістю природних умов, викликаним

насамперед вертикальною розчленованістю. Широким північним фронтом

своєї території Болгарія примикає до Дунаю, а на сході — до Чорного моря.

Дунай протягом 470 км служить північною границею Болгарії з Румунією.

Придунайське і причорноморське положення Болгарії розширює можливості

зовнішніх зв'язків зі СНД і іншими європейськими країнами. Болгарські

морські порти ближче до проток між Чорним і Середземним морем, чим

порти інших країн Східної Європи. Її територія може використовуватися для

транзиту вантажів з центральноєвропейських держав у країни Східного

Середземномор'я.

Через Болгарію проходить найкоротший шлях із країн Західної і

Центральної Європи в країни Південно-Західної Азії.

На заході Болгарія граничить з Югославією; на більшому своєму

протязі ця границя проходить по гірських хребтах, що має зручні перевали,

через які пролягають дороги. У виходу р. Мармаріци з болгарської території

знаходиться стик границь між Болгарією, Грецією і Туреччиною. Південна

границя проходить по гірській і горбкуватій місцевості.

В адміністративному відношенні країна розділена па 27 округів, що

поділяються на громади. Столиця Болгарії — Софії виділена в самостійну

адміністративну одиницю (на вдачах округу), безпосередньо підлеглу

центральним органам влади.

Метою курсової роботи є вивчення особливостей розвитку

продуктивних сил Болгарії, з’ясування проблем та перспективи.

Об’єктом дослідження є продуктивні сили Болгарії.

Предметом є вивчення передумов розвитку господарства, його

сучасний стан, зовнішньоекономічні зв’язки актуальні проблеми і

перспективи розвитку.

Болгарія — країна з повного драматизму історією. Мужній болгарський

народ завзято відстоював достоїнство і волю протягом усієї своєї історії, не

зломивши ні під двовіковою владою Візантії, ні під п’ятисотлітнім

османським ярмом. Цей народ перший у Європі підняв організоване

антифашистське повстання (1923 р.). Тепер болгарський народ

цілеспрямовано й успішно творить нове суспільство в родині європейських

країн. Як і багато народів, болгари мають складне походження. Основу

болгарського етносу склали три компоненти: фракійці, слов’яни і

протоболгари.

Вступивши на шлях ринкового розвитку пізніше багатьох європейських

країн, Болгарія з перших же кроків свого самостійного політичного існування

усе більше попадала в економічну залежність від розвитих капіталістичних

держав Європи. До кінця другої світової війни основну частину

національного доходу давало дрібнотоварне сільське господарство, у якому

було зайнято майже 80% самодіяльного населення. Усюди, за винятком

Софійсько-Перникського району, різко переважало сільськогосподарське

виробництво. Особливо відсталими були південні області (Пиринский,

Родонский, Странджанскій краю) і Південна Добруджа; ці області трохи

пізніше ввійшли до складу буржуазної Болгарії і слабкіше були притягнуті в

її внутрішні господарські зв’язки.

При написання курсової роботи використовувались наступні методи:

Аналіз наукових праць, статистичні методи дослідження, картографічні.

РОЗДІЛ І. СУТНІСТЬ ТА СТРУКТУРА НАРОДНО - ГОСПОДАРСЬКОГО

КОМПЛЕКСУ БОЛГАРІЇ

1.1 Національна економічна система

В економічній теорії національну економіку позначають різними

ідентичними за змістом поняттями: “народне господарство”, “національне

господарство”, “суспільне господарство”, “національна економіка”. А загалом

– це господарська система, яка історично сформувалася в певних

територіальних (національних) межах.

Національна економіка – конституційно, економічно й організаційно

єдина система взаємопов’язаних галузей і сфер діяльності людей, які

характеризуються відповідною пропорційністю, взаємозумовленим

розміщенням на обмеженій державними кордонами території *.

Для виникнення і розвитку народного господарства обов’язкові умови:

1) Формування і поглиблення територіального поділу праці.

2) Формування міцної централізованої держави.

За таких умов народне господарство з часом перетворюється на

національний комплекс.

Національно-господарську систему характеризують:

а) ознаки національного суверенітету:

• незалежність;

• національна державність;

• суверенітет законотворчості;

• суверенітет виконавчої влади;

• суверенітет господарської діяльності;

• суверенітет зовнішньоекономічної діяльності;

б) ресурсно-виробничі ознаки;

• трудовий потенціал;

• науковий і технічно-технологічний потенціал;

• природно-ресурсний потенціал;

• національна власність;

в) господарсько-організаційні ознаки;

• національна фінансово-кредитна система;

• національна грошова одиниця;

• національна митна система;

• система управління і регулювання;

• національна транспортна система;

• національна виробнича інфраструктура;

г) товарообмінні ознаки;

• внутрішні ринки товарів, робіт і послуг;

• внутрішні ринки цінних паперів;

• система виходу на світові ринки.

Ознаки національного суверенітету утверджуються конституцією і

законами Болгарії.

Ресурсно-виробничі ознаки виявляються через критерії оцінки

продуктивних сил.

Господарські організаційні ознаки втілюються в системі обороту

елементів продуктивних сил.

Народногосподарську систему обороту елементів продуктивних сил

утворюють такі системи:

• грошова – національна грошова одиниця, система грошового обігу;

• фінансова – фінанси держави, підприємств, населення;

• кредитна – кредитні установи, кредитні ресурси, правові та

економічні умови кредитування.

Господарський комплекс характеризується основними ознаками

економічної потужності, структури та наявністю системи зв’язків між

окремими складовими. Показником оцінки економічного потенціалу

господарського комплексу країни є валовий внутрішній продукт (ВВП). * Але

головну характеристику господарського комплексу дає структура суспільного

виробництва.

На ґрунті співвідношення між складовими господарського комплексу

формуються:

соціально-економічна структура економіки;

організаційно-економічна будова економіки;

виробничо-технологічна структура економіки;

науково-технічна структура господарства;

фінансово-економічна структура економіки;

територіально-галузева структура продуктивних сил.

Основним типом розвитку господарства країни є прогресивний

комплексний розвиток.

Питання комплексності розвитку економічних районів є важливим

чинником, що формує економічну незалежність Болгарії.

1.2 Комплексний розвиток народного господарства

Господарський комплекс Болгарії складається з таких основних

підрозділів суспільного виробництва як виробничий комплекс, виробнича,

соціальна та ринкова інфраструктури, а також інституціональна

інфраструктура.

Виробничий комплекс – це сукупність підприємств виробничого

спрямування, поєднаних між собою елементами виробничої інфраструктури

та організаційною системою управління господарством.

Виробничий комплекс країни є основною ланкою економіки, яка

виробляє товари, а виробнича інфраструктура надає значну, а в окремих

регіонах й переважну частку послуг.

За галузевою ознакою виробничий комплекс структурно поділяється на

добувну й обробну промисловість і аграрно-промисловий комплекс.

Провідною ланкою виробничого комплексу є промисловість —

найважливіша галузь виробництва, яка включає підприємства, що

здійснюють видобування й заготівлю природної сировини, виробництво

засобів виробництва й предметів споживання.

Структура промисловості Болгарії може бути представлена чотирма

великими міжгалузевими комплексами — паливно-енергетичним,

металургійним, машинобудівним та хімічним.

Особливе місце посідає промислове виробництво товарів із сировини

сільськогосподарського походження. Це виробництво, разом із

сільськогосподарським, виділяється в окремий аграрно-промисловий

комплекс.

Особливий сектор економіки — соціальний комплекс держави як

сукупність галузей виробництва та видів діяльності, що забезпечують

безпосередньо потреби головної продуктивної сили — людини, а в

регіональному вимірі — всього населення даної території. Соціальний

комплекс складається з двох досить відмінних один від одного секторів

господарства — соціально-інфраструктурних галузей та виробництва товарів

народного споживання.

В останні кілька десятиліть економічна наука оперувала такою

загальноприйнятою класифікацією галузей соціального комплексу:

• матеріально-побутові – торгівля, громадське харчування побутове

обслуговування, житлово-комунальне господарство;

• соціально-культурні — охорона здоров'я, освіта, наука, культура,

туризм, фізична культура і спорт, рекреаційний комплекс;

• виробництво товарів народного споживання.

Аналізуючи дану класифікацію вчені Чернюк Л.Г., Клиновий Д.В.

вважають, що вона носить достатньо формальний характер, оскільки поняття

культурна галузь сфери послуг застосовна не тільки до галузей другої групи,

але й до торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування і

житлово-комунального господарства у зв'язку з об'єктивним існуванням таких

категорій як культура харчування, культура споживання, культура

обслуговування; аналогічно — культура виробництва, стосовно будь-якого

виробництва товарів і послуг. * Таким чином приналежність культури є

обов’язковою для будь-якого елемента механізму організації соціального й

економічного життя держави і населення.

Таким чином, пропонована класифікація галузей сфери послуг буде

виглядати в такий спосіб:

ринкові (автономні) — торгівля, громадське харчування, побутове

обслуговування, житлово-комунальне господарство, туризм доходні об'єкти

рекреаційного комплексу;

неринкові (бюджетні) — охорона здоров'я, освіта, наука, культура,

фізична культура і спорт, об’єкти рекреаційного комплексу, що вимагають

державного/регіонального (місцевого) фінансового втручання.

Ринкові об'єкти соціальної інфраструктури (підприємства торгівлі,

громадського харчування і побутового обслуговування, комунального

господарства) у даний час фінансуються за рахунок самозабезпечення

шляхом надання платних послуг споживачам.

Забезпечення стабільного функціонування цих галузей сьогодні

доцільно здійснювати за допомогою розвитку малого бізнесу, середнього і

малого підприємництва.

РОЗДІЛ ІІ. ІСТОРІЯ ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТКУ БОЛГАРІЇ ТА ЇЇ

ГОСПОДАРСТВА

У фракийських племен у другій половині I тисячоріччя до н.е. йшов

процес формування державності. Їхня культура мала багато загальних рис з

культурою інших середземноморських народів стародавності, але разом з тим

мала самобутність і внесла свій внесок у скарбницю античної і світової

цивілізації (міф про Орфєя, культ Діоніса, фресковий живопис, ювелірне

мистецтво, деякі основи медицини й ін.). Частина фракійців, головним чином

у містах, піддалася эллінізації, інші групи після римського завоювання були

тією чи іншою мірою романизовані. Спадщина античної цивілізації бути

передано пізнішим насельникам болгарських земель у значній мірі за

посередництвом фракійців. У VI-VII ст. слов'янські племена, що

переселилися через Дунай — предки болгар — обґрунтувалися на

Балканському півострові. У той час це були володіння Візантії. Слов'яни

принесли своєрідну культуру з устояними традиціями. Вони стали

домінуючим етнічним елементом у провінціях Мезия, Фракія і Македонія.

В другій половині VII в. через Дунай прийшли протоболгари —

частина тюркомовного народу, витиснутого хазарами з низов'їв Кубані, де

існував їхній племінний союз. Боротьба з загальним ворогом — Візантією —

зблизила слов'ян і протоболгар. У 680 р. на північному сході нинішньої

Болгарії оформилася слов'яно-болгарська держава.

В міру розширення границь Болгарської держави йшло включення до

складу болгарської народності все нових слов'янських племен. Завершальним

етапом етногенезу болгар було прийняття християнства. Воно було визнано

офіційною релігією близько 865 р. і з'явилося важливим фактором в

ідеологічному зімкненні різних етнічних груп. Не менш важливе значення

мало введення слов'янської писемності. Створення писемності на зрозумілій

народу мові було великим досягненням для свого часу, адже в неслов'янських

країнах Європи літературними мовами в середньовіччі служили латинь і

давньогрецький. Слов'янську абетку винайшли ченці із Солуна (Салоніки)

брати Кирило і Мефодій.

Болгарське царство після завзятої боротьби було на початку XI в.

завойоване Візантією. У результаті повстання 1185—1186 р. болгарський

народ відновив свою незалежність. Друге Болгарське царство досягло

найбільшої політичної моці в XIII ст. Культурний розквіт середньовічної

Болгарії відзначається в XIII-XIV ст. До цього часу відноситься, зокрема,

будівля на окраїні Софії Боннської церкви з фресками, що передбачили кращі

зразки образотворчого мистецтва раннього італійського Ренесансу.

У X-XIII вв. у Болгарії розгорнувся антифеодальний селянський рух,

що прийняв форму релігійної єресі — богомильства. Навчання богомилів

зробило відомий вплив на ідеологію деяких соціально-релігійних рухів у

Європі.

До кінця XIV в. успішний розвиток Болгарії був перерваний

османським завоюванням. Протягом майже п'яти сторіч болгари піддавалися

жорстокому національному гнітові, розвиток продуктивних сил і культури

болгарського народу було сковано гнітом Османської імперії. Частина

жителів Родопских гір, силою звернених у XVI-XVII вв. у мусульманство,

зберегли рідну мову. Найважливішою формою етнічного самовираження

болгар у часи османського панування залишалися селянська культура і весь

специфічний склад народного побуту.

Наприкінці XVIII-XIX вв. склалася економічна основа для подальшої

консолідації болгарського народу. Об'єктивний історичний процес підвів до

формування болгарської нації, а усвідомлення приналежності до неї стало у

свою чергу найважливішою силою національно-визвольного руху.

Особливістю болгарського національно-визвольного руху була його

направленість не тільки проти османських правителів, але і проти грецької

буржуазії, що тіснила більш молоду болгарську, зайнявши ряд ключових

позицій в економіці, і вела політикові эллинизации. Її ідеологічна опора —

патриархистская церква — керувала болгарською церковною організацією і

шкільним утворенням. Тому боротьба за право викладати, видавати книги,

звістки богослужіння не на грецькому, а на своїй мові, з'явилася важливою

стороною процесу національного самоствердження болгарського народу.

Підйом національно-визвольного руху в останні десятиліття

османського панування супроводжувався створенням болгарських шкіл,

болгарської періодичної преси і літератури.

Апогеєм національно-визвольної боротьби болгар з'явилося Квітневе

повстання 1876 р. Жорстоко подавлене, воно проте згуртувало народ ідейно і

викликало співчуття в прогресивних суспільних колах інших країн

Болгарія була звільнена в ході російсько-турецької війни 1877—1878 р.

при активній участі болгарських ополченців. Ця подія зробила величезний

прогресивний вплив на політичний і економічний розвиток країни

болгарський народ позбувся від іноземного ярма, був ліквідований

установлений завойовниками військово-феодальний лад.

У 1885 р. відбулося возз'єднання Північної і Південної Болгарії. Це

прискорило ріст економіки, усталило політичне положення держави. Однак,

вступивши на шлях капіталістичного розвитку відсталою країною, Болгарія

не змогла зберегти економічну самостійність. Найбільші капіталовкладення в

її промисловість робили Австро-Угорщина і Німеччина; ця обставина привела

до політичної переорієнтації Болгарії. До відриву її від Росії були спрямовані

і деякої дії західноєвропейської дипломатії. У першій світовій війні Болгарія

виступила на стороні австро-німецького блоку.

Перша світова війна, у яку Болгарію її правлячі кола втягли в 1915 р. на

стороні імперіалістичної Німеччини, значно погіршила і без того важке

економічне становище країни. Господарська розруха, що насувається

військову поразку викликали масові виступи трудящих проти політики

пануючи і слухняного йому уряду.

В роки монархо-фашистської диктатури політична влада в країні

знаходилася в руках болгарської буржуазної кліки, об'єднаної навколо

монархії і тісно зв'язаної з німецьким імперіалізмом.

У березні 1941 р. Болгарія офіційно приєдналася до фашистського

табору, у країну вступили гітлерівські війська, а кілька місяців по тому

Німеччина напала на Радянський Союз.

У результаті проведення кардинальних соціально-економічних і

політичних перетворень до 1948 р. були створені необхідні передумови для

будівництва соціалістичного суспільства в. Подальше просування уперед

вимагало ліквідації економіки, підйому який дістався в спадщину від

буржуазної Болгарії низького рівня продуктивних сил. У 1948 р. V з'їзд

Болгарської комуністичної партії намітив шляхи соціалістичної

індустріалізації і перебудови сільського господарства.

Конкретна програма будівництва основ соціалізму, намічена першими

п'ятирічними планами, була успішно перетворена в життя. У 1958 р.

закінчився процес кооперування в сільському господарстві. Соціалістичні

виробничі відносини цілком затвердилися в місті і селі, склалася характерна

для соціалізму соціально-класова структура суспільства.

Революційні перетворення в народному господарстві, суспільному і

культурному розвитку країни знайшли відображення й у новій Конституції ,

проголошеної в травні 1971 р., що розвиває головні принципи Конституції

1947 р., з урахуванням нового етапу господарського будівництва. У ній

підкреслюється соціальний характер держави.

На даний час Болгарія – високорозвинена європейська країна, яка

володіє потужним господарським комплексом і має високий рівень життя

населення.

РОЗДІЛ ІІІ. ПРИРОДНІ РЕСУРСИ І УМОВИ РОЗВИТКУ ПРОДУКТИВНИХ

СИЛ БОЛГАРІЇ

3.1 Геологічні та геоморфологічні умови та ресурси Болгарії

По деяких істотних особливостях геологічної структури і рельєфу,

грунтово-кліматичних умов і рослинності, а також режиму рік Болгарія має

багато загального із сусідніми Румунією і Югославією: зручні для

землеробства рівнинні і горбкуваті простори з родючими, переважно

чорноземними, ґрунтами чергуються з горами, у значній мірі покритими

лісами і лугами.

Біля 80% території країни лежить на висоті нижче 500 м над рівнем

моря, тобто в межах пояса, що в умовах Болгарії найбільш зручний для

землеробства, третина зайнята горами, причому 13% території лежить вище

1000 м. У загальному для рельєфу характерне зниження з заходу на схід і

широтне простягання найбільш великих хребтів.

У центрі країни простирається в широтному напрямку гірська система

Стара-Планина (Балкани). На заході їхня висота досягає 1500—2000 м, а на

сході знижується до 600—800 м. Гори поділяють територію Болгарії на двох

частин: північну і південну. Північну Болгарію в основному займає майже

безлісна і сильно розорана Дунайська горбкувата рівнина, що охоплює більш

% території країни. Південна — переважно гористий край, у який

уклинюється велика Верхнефракийська низовина. Стара-Планина, хоча і є

серйозним природним рубежем, не створює особливо великих утруднень для

зв'язків між північними і південними районами країни.

Між положистими південними схилами Средна-Гори і порівняно

крутими північними схилами Родопских гір простирається найбільша

низовина Болгарії — Верхньофракійська. Це типова область опускання зі

слабким ухилом до південно-сходу, куди стікають ріки басейну р. Мариці, що

беруть початок з гір, що облямовують низовину з трьох сторін.

Слабко порізане чорноморське узбережжя Болгарії довжиною 378 км

здебільшого положисте, із прекрасними піщаними пляжами шириною до 100

і більш метрів. Але місцями береги круто обриваються до моря. Такі

стрімчасті береги є на півночі (де вони утворені вапняками Добруджанского

плато) і південніше — там, де до моря підходять відроги Східної Стара-

Планини; на деяких ділянках узбережжя утворилися висунуті в море високі

миси (Калиакра, Эмине). На берегах Бургаського і Варненського заток

виникли головні морські порти країни.

2.. Корисні копалини Болгарії

Болгарія має у своєму розпорядженні значні запаси поліметалевих руд,

а також бурих вугіль невисокої теплотворності (особливо лігнітів) при

невеликих, незручних для розробки запасах кам'яного вугілля. У цілому

країна бідніше енергетичними ресурсами, чим Румунія або Югославія. Тому

вона змушена робити особливий упор на розробку низькоякісних лігнітів

(промислові запаси близько 4 млрд. т). Близько запасів зосереджено у

Восточно-Марицкому пліоценовому басейні (до північного сходу від

Димитровграда). Другий по запасах лігнітів басейн розташований у северної

частині Софійської улоговини. Більш якісне буре вугілля в невеликій

кількості утримується в нижньотретичних відкладеннях Бобов-Долского і

Перникского басейнів. Недавно на північному сході, у Добруджі, виявлені

запаси кам'яного вугілля високої якості, але вони залягають на великій

глибині (1,5—2 км).

Основні родовища рудних копалин Болгарії зосереджені на півдні

країни. По запасах свинцево-цинкових руд, сконцентрованих здебільшого на

сході й у центрі Родопских гір, Болгарія поряд з Югославією і Польщею

займає видне місце в Європі. Значні і запаси мідних руд, особливо у відрогах

Средна-Гори і Стара-Планини. По змісту міді ці руди небагаті, однак можуть

розроблятися відкритим способом. Основні запаси залізної руди (близько 250

млн. т) зосереджені в комплексному, але бідному змістом заліза (близько 30%

) Кремиковском родовищі в Софії; крім заліза воно містить високий відсоток

марганцю і бариту, а також свинець, що ускладнює використання руди в

металургійному процесі. На півночі, уздовж Дунаю (у Видина, Оряхово),

виявлені великі запаси гіпсу, а східніше Русе — каоліну. Важливе значення

для розвитку хімічної промисловості має єдине в країні, але велике родовище

кам'яної солі в міста Провадия, на захід від Варни.

3.3 Водні та агро-кліматичні ресурси Болгарії

Болгарія розташована в зоні помірного континентального клімату і

частково в зоні, перехідної до середземноморському клімату (крайній

південь).

Великий вплив на клімат країни роблять вітри західного напрямку.

Унаслідок цього зм'якшуючий вплив Чорного моря, особливо узимку,

поширюється лише на вузьку (20—40 км) прибережну смугу. Нерідко дують

і північно-східні вітри, що наносять у деякі роки великий збиток сільському

господарству. Узимку вони сдувають сніговий покрив, оголюючи озимі

посіви, а улітку висушують ґрунт. Настання посухи в найважливіших

сільськогосподарських районах іноді зв'язано і із сухими, гарячими південно-

західними вітрами. Болгарія — сама південна з європейських країн, що

перетинає нульова січнева ізотерма, а в зниженнях на крайньому півдні вона

підвищується до + 2—3°. Середня температура самого теплого місяця —

липня в знижених районах країни + 23—25°. У горах чітко простежується

вертикальна кліматична поясність. Осінні заморозки настають звичайно

наприкінці жовтня, а останнього весняні продовжуються до початку квітня.

У середньому за рік на території Болгарії випадає близько 650 мм

опадів, але тут спостерігаються великі порайонні розходження, обумовлені

насамперед особливостями рельєфу. У високогірних районах випадає 1000—

1200 мм опадів, а подекуди і більш, а на Дунайській рівнині і

Верхнефракийской низовини— не більш 500—600 мм. Сезонний розподіл

опадів на більшій території країни сприятливо для багатьох культур: навесні

випадає близько 24% їхньої річної кількості, улітку — 34, восени — 22, а

узимку — 20%. У південних периферійних районах максимум опадів зрушать

на початок зими.

Близько 30% території Болгарії зайнято лісом. Велика частина деревної

рослинності складається із листвянихголовним чином бука і дуба; хвойні ліси

(сосна, ялина, ялиця) зосереджені на схилах Рила-Родопского масиву. Запаси

ділової деревини невеликі і можуть лише частково задовольняти зрослі

потреби народного господарства. Промислове значення має лише 15% площі

лісових масивів, інше — переважно непродуктивні молодняки або лісу

водоохоронного і противоерозійного значення.

Величезні водні ресурси Дунаю марнотрат служи п. базою для

зрошення більшої частини Дунайської рівнини. Однак правий болгарський

берег Дунаю на великому протязі високий, і воду необхідно піднімати за

допомогою насосних станцій на висоту до 100 м і більш. Це вимагає багато

електроенергії, для виробництва якої можна використовувати енергетичні

ресурси самого Дунаю.

Ріки, що беруть початок у Стара-Планине й особливо в Рила-

Родопському масиві, також можливо використовувати для вироблення

дешевої енергії. Гідроенергоресурси Болгарії можуть служити джерелом для

виробництва близько 10 млрд. квт-ч електроенергії, у тому числі 7,5 — на

внутрішніх ріках і 2,5 млрд. квт-ч —на Дунаєві. Великі порайонні

розходження в ступені забезпечення водними ресурсами. Більш значні водні

ресурси в гористій південно-західній частині країни, а в східних районах їх

бракує. Звідси необхідність перекидання частини вод з одного річкового

басейну в іншій.

РОЗДІЛ ІV. НАСЕЛЕННЯ І ТРУДОВІ РЕСУРСИ БОЛГАРІЇ

З загального числа жителів Болгарії — 11 млн. чоловік (1999 р.) —

основну частину населення складають болгари. Крім них у Болгарії живуть

турки, цигани, вірмени і деякі інші народності.

Болгарська мова відноситься до групи південнослав’янских. Болгарські

говори розпадаються на дві основні діалектні групи: східну і західну. Східні

говори поширені приблизно на % площі країни, західні — на В3. Літературна

мова сформувалася в XIX в. на основі східних говорів, але в XX в.

відзначається відомий вплив на нього і західних, у зоні яких розташована,

зокрема, Софія.

Для сучасної Болгарії характерний порівняно низький рівень

природного приросту населення. Він складає приблизно 6—7 чоловік на 1000

жителів (50—60 тис. чоловік у рік), що близько до середньоєвропейського.

Зниження природного приросту, незважаючи на загальне зменшення

смертності, зв'язано з падінням народжуваності. Особливо знизилася

народжуваність у сільській місцевості, де відбулося істотне «старіння»

населення. Тільки з 1975 по 2002 р. частка молодих контингентів

працездатного населення (від 16 до 35 років), зайнятих у сільському

господарстві, скоротилася з 55 до 25%. У результаті приріст населення в

болгарських селах тепер значно нижче, ніж у містах: у середині 90-х років

він складав у селах менш 1 чоловік на 1000 жителів, а в містах — II—12

чоловік. Виключення складають розташовані на півдні Родопський і

Пиринський краю, де природний приріст населення в селах усе ще значний.

Середня щільність населення Болгарії — 85 чоловік на 1 кв. км. Вище

вона (100—120 чоловік на 1 кв. км) на Верхнєфракійській низовині,

Дунайській рівнині, а також у деяких міжгірних улоговинах (Софійської,

Перникській). Набагато рідше населені гірські райони, де щільність

населення нижче 30 чоловік на I кв. км.

Із індустріалізацією тісно зв'язаний швидкий процес урбанізації, про

що свідчить збільшення за післявоєнний період частки міських жителів у

населенні країни в 2,5 рази (з 24% у 1945 р. до 60% у 1979 р.). За цей період

число жителів у збільшилося на 2 млн. чоловік, причому міста «поглинули»

не тільки весь цей приріст, але і ще стільки ж людей із сільської місцевості.

Звідси велике зниження щільності сільського населення в країні (за винятком

Родопського краю). Цей процес позначився на розміщенні населення: привів

до міграції частини населення з деяких північних аграрних районів і з

гірських районів півдня в індустріально більш розвиті райони.

Великих міст у Болгарії порівняно небагато; у 1978 р. з 214 міст тільки

10 мали більш 100 тис. жителів. Усі ці міста — головні господарські і

культурні центри округів. За роки народної влади в країні з'явилося багато

нових міст — «а місці великих сіл, залізничних станцій, у зв'язку з будівлею

підприємств гірничодобувної промисловості (Рудозем, Лика, Біб-Діл і ін.),

промислових комбінатів (Дмитровград, Девня) і створенням курортів

(Велинград, Хисаря й ін.).

РОЗДІЛ V. ГОСПОДАРСЬКИЙ КОМПЛЕКС БОЛГАРІЇ

5.1 Особливості розвитку промислового комплексу Болгарії

Розвиток сучасної індустрії в Болгарії почалося після другої світової

війни, в умовах соціалістичного ладу. Була створена така галузева і

територіальна структура, що відповідала специфічним умовам Болгарії і

можливостям, що розкрилися перед країною в зв'язку із широким залученням

у міжнародний соціалістичний поділ праці. Важливе місце зайняли галузі

важкої індустрії, особливо металургія, машинобудування і хімія. У валовій

промисловій продукції частка цих трьох галузей зросла приблизно з 5% у

1989 р. до 38% у 2003 р. Одночасно скоротилася частка харчосмакової і

текстильної галузей, що у буржуазній Болгарії давали більш % усієї

промислової продукції.

Рис. 4.1 Розподіл виробництва промислової продукції за регіонами у

1945-2000 роках

Болгарія відрізняється від інших індустріально розвитих інших країн

менш високою часткою галузей, що роблять засоби виробництва, і порівняно

великою питомою вагою харчосмакових галузей.

По виробництву найважливіших видів промислової продукції в

розрахунку на душу населення Болгарія поступово наближається до

найбільше економічно розвитих європейських держав.

У ході індустріалізації і перебудови галузевої структури промисловості

відбулися великі зміни в її територіальній структурі: сформувалися нові

промислові райони і центри за межами головного, столичного

індустріального району при загальному зрушенні в розміщенні на північ і

схід країни. Одночасно різко збільшився обсяг виробництва й ускладнилася

структура таких раніше виниклих промислових центрів, як Софія, Пер-

никнув, Пловдив, Габрово, Русе (див. Рис. 4.1.).

Великі зусилля починаються для рішення складної проблеми —

забезпечення прискореної індустріалізації щодо менш розвитих в

економічних відносинах районів, що займають більш третини території

Болгарії (Родопський край, Пиринський край, Південна Добруджа). За

останню чверть століття частка цих периферійних районів у валовій

промисловій продукції країни подвоїлася і продовжує рости.

Болгарія прагне максимально втягнути в господарське використання

свої обмежені енергоресурси. Але високі темпи розвитку промисловості і

транспорту викликають усе-таки необхідність у широкому імпорті нафти,

природного газу, кам'яного вугілля й електроенергії. Це безпосередньо

впливає, з одного боку, на зміну структури паливно-енергетичного балансу (у

1995 р. питома вага нафти, нафтопродуктів і природного газу перевищила

20% і продовжує рости), з іншого боку — на розміщення багатьох великих

об'єктів не тільки нафтопереробною, але й електроенергетичної, хімічної і

деякої іншої галузей промисловості.

Серед європейських постсоціалістичних країн Болгарія виділяється

найвищою часткою імпортних джерел енергії в паливно-енергетичному

балансі. При масштабах річного видобутку власного вугілля порядку 30 млн.

т (% цього обсягу — самі низькоякісні вугілля з розроблювальних у Європі) і

дуже невеликому видобуткові нафти і газу Болгарія вже в 1978 р. імпортувала

(в основному зі СНД ) понад 13 млн. т нафту і нафтопродукти, 3 млрд. куб.

м газу (по побудованому газопроводі СНД — ), 6 млн. т кам'яного вугілля і

близько 4,6 млрд. квт- год електроенергії (власне виробництво понад 31 млрд.

квт- год у 1998 р.).

Перша велика база нафтопереробної промисловості Болгарії створена

поблизу Бургаса на базі радянської нафти, що доставляється по Чорному

морю. До 1966 р. Бургаський комбінат мав у своєму розпорядженні

потужності по переробці більш 16 млн. т нафти в рік і був самим великим

нафтопереробним комплексом у всій Південно-Східній Європі.

Частка гідростанцій у загальному виробленні електроенергії усе більш

знижується і не перевищує 1/10, хоча вони роблять тепер у багато разів

більше електроенергії, чим 20 років тому. Найбільші ГЕС розмістилися при

водоймищах у мальовничих гірських місцевостях Рилародопського масиву.

Там побудовані каскади ГЕС Батакської, Ардинсбкої, Доспат-Вичинської,

Белмекен-Чаирської гідроенергетичних систем

Із середини 70-х років розвивається атомна енергетика. Перша

болгарська атомна електростанція — «Козлодуй» (її потужність у 1980 р.

досягла 1 760 тис. квт) —сама велика з електростанцій країни. Її річний

виробіток більше виробництва електроенергії у всій Болгарії в 1965 р.

Значну частину енергії Болгарія одержує з Росії та Болгарії по

високовольтній (400 кв) лінії електропередач, протягненої від Молдавської

ДРЕС через Дунай і румунську територію.

Хімічна промисловість -нова галузь болгарської економіки,

відрізняється високою концентрацією виробництва: десяток великих заводів

випускає більш 4/5 продукції всієї галузі. Особливо виділяються два «стовпи»

болгарської хімії — Девня і Бургас. Це великі сучасні промислові комплекси

взаємозалежних підприємств, без яких важко собі представити дійсну і

майбутню економіку країни. Девня! Ще не дуже давно вона була відома лише

водяними млинами, що працювали на повноводних джерелах карстових вод,

тих самих, котрі залучили ніколи римлян, що заснували тут місто

Марцианаполис. Тепер у Девненської долині, що лежить на захід від порту

Варни, побудовані одні із самих великих у Європі заводів по випуску соди,

хлорних продуктів, комплексних штучних добрив. У той час як содовий

гігант (1,2 млн. т готової продукції в рік) використовує місцева сировина —

вапняк і натрієва сіль, але свою продукцію експортує, комбінат добрив

використовує здебільшого імпортна сировина, а готові добрива надходять на

поля самої Болгарії. Девненський промисловий комплекс — це втілена в

життя політика економічної інтеграції соціалістичних країн.

Рис 4.2 Галузева структура промисловості Болгарії

Загальна структура промислового виробництва на 2002 рік показана на

Рис. 4.2.

Недалеко від іншого порту — Бургаса — височіють ажурні

спорудження Бургаського нафтопереробного і нафтохімічного комбінату —

самого великого по валовій продукції промислового комплексу країни. Він

завжди молодий, тому що постійно добудовується всі новими і новими

заводами і цехами. Бургаський комбінат став основою розвитку в країні

великих хімічних заводів по випуску синтетичних волокон (Ям-бол, Видин) і

пластмас. На березі Дунаю в міста Свиштов набирає силу великий

промисловий комплекс штучних волокон.

Широко розвита харчосмакова промисловість. До другої світової війни

на цю галузь приходилося більш половини валової промислової продукції;

тепер її частка вдвічі менше, хоча вона випускає приблизно в 20 разів більше

продукції, чим перед війною. Вона не тільки задовольняє внутрішні потреби

країни, але і дає багато продукції на експорт. Для її галузевої структури

характерна дуже велика питома вага тютюнового, і консервного виробництва,

у яких зосереджено понад половину всіх зайнятих у галузі. Біля третини

валового збору овочів і чверті фруктів консервується. По виробництву на

один жителя консервів (головним чином плодоовочевих) Болгарія займає

друге місце у світі. По експорті готових тютюнових виробів займає 2—3

місце у світі. Велике значення придбало виноробство. Болгарія вивозить

понад 70% продукції цієї галузі, будучи найбільшим її експортером серед

соціалістичних держав. Країна успішно розвиває цукрову промисловість.

Цукрові заводи Болгарії нові або сильно розширені, у середньому більш

великі, чим у більшості інших соціалістичних країн Закордонної Європи.

Основна кількість цукру виробляють чотири великих заводи у ведучій

області бурякосіяння -дунайській рівнині (у Русе, Горна-Оряховице, Брухті і

Долна-Митрополії). Велику частину імпортованого кубинського цукру-сирцю

переробляють заводи біля морських портів— у Девне і Камено (у Бургаса).

Велику частину харчосмакової продукції дають підприємства, розташовані в

головних сільськогосподарських районах — на Верхнефракийської низовині

і Дунайській рівнині, а також у Софійській улоговині, де знаходиться такий

комментарии (0)
Здесь пока нет комментариев
Ваш комментарий может быть первым
Это только предварительный просмотр
3 стр. на 46 стр.
Скачать документ